Європейський парламент радить країнам ЄС підготувати до введення санкції проти українських чиновників та олігархів. Проте Німеччина - один із головних керманичів у цьому союзі - вочевидь, до цього не схильна.
У зв'язку з політичною кризою в Україні Берлін опинився у скрутній іміджевій ситуації. Тільки нещодавно нова німецька урядова коаліція сформувалася і заходилася розробляти безпекову концепцію, як неочікувано постала перед конкретною зовнішньополітичною проблемою - українською "революцією".
Тепер Німеччина мусить доводити свою політичну платоспроможність - причому, не десь у Афганістані чи Африці, а на самісінькому кордоні Євросоюзу - в Києві, у двох годинах льоту від Берліна.
Думки німецьких керманичів уже розділилися. Канцлер Ангела Меркель заявляє, що для неї питання санкцій наразі не стоїть. Але міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр пропонує вже до кінця тижня залучити санкції до інструментарію залагодження кризи в Україні.
Німецька преса в прострації. Невже урядова криза уразила правлячу коаліцію ще у пелюшках? Чи це бажання не вступати у відкритий конфлікт із Москвою?
Загальний настрій у країні приблизно такий: німці зі здивуванням усвідомлюють, що, повісивши переговори про асоціацію з Україною на своїх молодших партнерів по Євросоюзу - Польщу, Швецію та країни Прибалтики - вони проспали назрівання найнебезпечнішої європейської кризи з часів блокади Берліна.
Новопризначений координатор федерального уряду з питань політики щодо Росії Гернот Ерлер мусив визнати перед пресою, що Євросоюз опинився у ситуації відкритої конкуренції з Москвою. На кону такого протистояння стоять не тільки $20 млрд кредиту для Києва, а й речі нематеріальної природи - політична репутація та цивілізаційна привабливість Заходу.
У Німеччині посилюється переконання, що у деяких питаннях Росії таки необхідно поступитися. Науковий директор німецько-російського форуму Алесандр Рар висловлює думку про те, що Європі слід змиритися з очевидною геополітичною реальністю й погодитися із Москвою в тому, що РФ не є частиною європейської цивілізації, не поділяє її гуманітарних цінностей, та не плекати ілюзії щодо спільного європейського простору від Атлантики до Владивостока.
Інакше кажучи, всі фантазії в дусі Європейської хартії з прав людини треба забути й визнати за Кремлем право будувати "русскій мір" й запроваджувати теперішні "традіціонниє русскиє цєнності" - авторитаризм, гомофобію, обскурантизм та націоналізм не тільки у себе вдома, а й у всіх російських околодках.
Натомість Європа має прагматично розвивати взаємовигідну економічну співпрацю та виторговувати висококалорійні газові домовленості з Москвою.
Німеччина майже напевно знає відповідь своїх громадян на запитання: чи повинні вони зі своїх податків фінансувати інтеграцію країни, президент якої, замість того, щоби відвертати громадянську війну, їде до Володимира Путіна запалювати Олімпійський вогонь у Сочі?
Набагато раціональніше дати цьому президенту і далі бігати по пеньках, прийняти у себе кілька сотень політичних біженців, не сваритися із Москвою й збудувати на польському кордоні новий Берлінський мур.
