Любов повинна приходити легко

Я їду в метро. Ходжу вулицями міста. Цього великого міста, в якому живуть мільйони людей.

Вони кудись поспішають, або ні.

Вони розмовляють по телефону, пишуть короткі і довгі повідомлення.

Вони сумні або, навпаки, не приховують радість.

Вони читають, слухають музику, мчать кудись в таксі чи ідуть пішки. П’ють каву на вулиці або в кафе. Спілкуються одне з одним...

Люди пов’язані з людьми. Це нормально.

Я їду в метро, дивлюся на людей і думаю про самотність. Жорстоку самотність, яка трапляється з багатьма із нас в різні періоди життя.

Переважно вона починається нізвідки, приходить у різному віці. Найчастіше тоді, коли ти її зовсім не чекаєш. Ідеш собі вулицею міста, думаєш про щось своє. Наприклад, про те, що сьогодні додому не вийде повернутися о сьомій, тож кіт лишиться негодованим, бо власне, крім тебе, йому нема кому більше дати їсти… і саме в цей момент усвідомлюєш свою тотальну самотність.

Хоча все ж в тебе добре! Ти молода і прекрасна. А може і не молода, але все одно прекрасна. І в тебе справді все нарешті чудово - світ навчив бути сильною жінкою, то ж ти давно усе можеш сама. І навіть звикла…

Але отак згадуєш про триклятого кота і накриває тебе люта депресія. І розумієш, що кіт тут ні до чого, бо він якраз і є оте єдине створіння, яке прикрашає твою пустоту. Кіт - це перша ознака самотності, але не будемо про нього.

Жінці потрібен чоловік. Чоловіку потрібна жінка. Є ще секс меншини, вони також потребують пари. Так придумала природа.

І от ти ідеш вулицею, слухаєш свою музику і не розумієш, чому природа не придумала чоловіка для тебе?

А якщо і придумала, то де він зараз ходить? Що робить? Чому не трапляється на твоєму шляху?

Так, звісно, до початку цієї самотності були стосунки. В основному два стабільних сценарії розвитку подій:

Він виявився мудаком, а в тебе по тому розбите серце і довге зализування ран.

Він ідеальний, а ти щось зробила не так.

Звісно, частіше за все ти все робиш не так. Бо добре знаєш, що любов потрібно заслужити. Любов - це як прихід Святого Миколая - мусиш увесь рік поводитися чемно аби в результаті отримати бажаний подарунок. І навіть якщо тобі кажуть, що Святого Миколая не існує - ти все одно на нього чекаєш. Усім хочеться вірити в чудо.

- Любов має приходити легко, - сказала мені моя дуже досвідчена подруга. - А ти, моя дорога, постійно поводиш себе так, наче ти її не заслужила. Наче ти не достатньо хороша для неї. А так не повинно бути. Любов повинна приходити легко.

Довго думала про це. У всіх своїх стосунках, які не склалися з тих чи інших причин - я виню себе.

Я була не достатньо ідеальною, аби їх зберегти чи хоча б побудувати.

Я робила щось не так.

Я не достатньо красива/розумна/худа/товста/талановита/тощо.

Я просто усе зіпсувала, тому що я не така, як йому, ідеальному, було треба…

А потім якось стояла на березі океану, курила місцеву папіросу, вдивлялася в безкінечність і думала про те, що справа не в мені, і не в ньому, і не в тих хто був до, чи будуть після. Справа лише в тому, що любов повинна приходити легко, а все, що було тяжко - це було не моє. Воно собі пішло і правильно зробило.

І не важливо, як я виглядаю, складний чи простий у мене характер, яку музику я слухаю і які фільми обожнюю…

Головне - дозволити собі відпустити усі свої комплекси у далекий вирій. Хай вони стануть журавлями, які ніколи не повернуться.

Головне - дозволити собі дивитися на світ з широко відкритими очима і пам’ятати, що любов повинна приходити легко, а все інше - це тяжка праця. Тяжка праця під назвою "стосунки"...

Та це буде потім, після того, як вистачить сміливості попрощатися з самотністю. І тут, для початку, варто зробити перший крок... хоча б на зустріч собі.

А далі буде. Обов’язково буде.