Яромір Ногавіца – це жива легенда чеської музики. На його концерти приходять десятки тисяч фанатів, хоча перший сольний виступ співака відбувся більш ніж 30 років тому.
Авторські пісні Ногавіци мають надзвичайно широкий спектр: у них можна знайти як тонку ліричну рефлексійність, так і гостру чеську іронію. На жаль, українській публіці цей співак маловідомий, хоча його творчість могла би стати чудовим антидотом на засилля кримінального російського шансону.
INSIDER поспілкувався з паном Яроміром у Львові перед його першим виступом в Україні.
- Ви виростали в музичній та поетичній сім’ї. Чи саме це визначило вашу кар’єру?
- Наше життя залежить від того, які в нас корені. І йдеться не тільки про музикантів, але про всіх. Коріння – найважливіше. Я до сьогодні відчуваю вплив свого походження, тому саме це визначило мою кар’єру.
- Що найважливіше в бардівській пісні?
- Ви використовуєте термін бардівська пісня, який мені не дуже до душі. Він пафосний, занадто шляхетний і поетичний. Я належу до традиції європейської пісні – від французької, італійської, польської, чеської і аж до української та російської. Я вважаю себе автором і виконавцем пісень. Я не розділяю слово і мелодію. Бо, крім цих двох факторів, ще існує виконання, а також аудиторія, яка слухає пісню.
Тобто все це разом – мелодія, слова, виконання і слухачі – творить феномен пісні, що, як на мене, є найбільш людським самовираженням.
Пісня – це єдиний мистецький жанр, який людина може присвоїти. Ви почуєте пісню, яку я написав, вона оселиться у вас, і ви зможете її коли завгодно заспівати. Ви носите її в собі. Книжки необхідно читати, на картини та на фільми треба дивитися, а пісню можна проспівати самому собі. Якщо текст жартівливий, сатиричний, то треба підібрати відповідну мелодію і виконання. Усе має бути цілісним. Якщо якийсь елемент кульгає, то пісня перестає працювати.
- А чи може пісня бути популярною за кордоном без перекладу?
- Так. І маємо тисячі прикладів. Добра пісня має в собі якусь незвідану таємницю. І йдеться не про її слова. Це на чуттєвому рівні. Слухачі знаходять свій власний сенс. І йдеться не тільки про пісні іншими мовами. Навіть коли ви чуєте пісню своєю мовою, розумієте слова, і якщо автор добрий, то він залишить вам місце для інтерпретацій, і ви в тексті знайдете свій сенс. Таємниця пісні не у звичайному змісті, словах чи нотах, а в самій таємниці. От щойно в клубі грали Леонарда Коена. Ти не обов’язково повинен знати, про що він співає, але усвідомлюєш, що він співає щось важливе.
- Що для вас важливо у виступах наживо?
- Кожен виступ має свою енергію, свою атмосферу і свою силу. Коли ви граєте одній людині або десятьом слухачам – то це інтимний, тихий виступ. Створюються дуже близькі зв’язки. Але коли у вас є можливість заграти для 30 000 людей, то за допомогою однієї пісні можна створити зв’язки не лише між вами і слухачами, але слухачі творять зв’язки між собою і, як наслідок, ви отримуєте величезний згусток енергії, яка неможлива в тісній компанії.
Я дуже радий, що можу насолоджуватися виконанням своїх пісень у дуже широкій перспективі – від інтимного виконання віч-на-віч до величезного творення енергії.
- Ви слідкували за чеською музикою з юних років. Чи помітили якісь зміни?
- Я слухаю музику майже 50 років. Я слідкую не тільки за нашим "чеським ставочком", а намагаюся відстежувати світові тенденції. Завдяки інтернету це значно легше. З величезного моря музики, яке над нами пропливає, можна собі витягнути, що хочеш. І в цьому перевага сучасного музичного світу – можеш слідкувати за тим, що тобі подобається.
Тренди змінюються завжди. Про це мають говорити музикознавці, а не я.
Музика сьогодні неймовірно доступна. Добра пісня завжди знайде собі слухача, і немає жодних бар’єрів, навіть маркетингових. У цій неймовірній доступності і криється магія музики.
- А як виглядає оцей "чеський ставочок" на мапі європейської музики? Що в ньому особливого?
- Я співак і не хочу нічого говорити про своїх колег. Я не теоретик музики. Єдине, що можу сказати, - я їжджу світом і граю для різної публіки. Зі своїх подорожей бачу, на що саме звертають увагу в моїх піснях слухачі в різних країнах. Упродовж багатьох років я не змінював свій стиль. У своїй творчості, крім такого східно-задумливого бардівства, маю також іронію та сатиру, які важко знайти в інших співаків по світу. Чеська іронія, починаючи від Ярослава Сайферта і до Гашека та Швейка, вона творить атмосферу цього "чеського ставка".
 |
| Фото: htbackdrops.org |
- Ви опублікували весь свій доробок в інтернеті. Ви також використовували торенти. Це доволі незвично, як на ваше покоління співаків…
- З дев’яностих років, коли з’явився інтернет, я його активно використовую. Окрім того, що пишу вірші, я вивчав системне адміністрування комп’ютерів, на жаль, не довчився. Мені це дуже подобається. Тому інтернет для мене не є екзотикою. Це ж чудово, коли можна написати пісню, створити файл на два мегабайти й опублікувати його в інтернеті. Уже за день пісня може облетіти весь світ. Що ще може бажати співак? Для музикантів це велика перевага над художниками, режисерами і так далі. Бо картина, опублікована в інтернеті, багато втрачає, а от музика – ні. Це неймовірна свобода, і її треба використовувати.
- Ви співаєте пісні Окуджави і Висоцького. А чи знаєте щось з української музики?
- Зізнаюся, що маю лакуну в цьому питанні. Вдома маю чудове видання українських народних пісень. Знаю багато пісень, пов’язаних зі Львовом з кабаре міжвоєнного періоду. Деякі мелодії з них ви впізнаєте у моїх піснях. Але когось одного, хто б у мене асоціювався з Україною, я не маю. І це мій недогляд, я виправлюся. Саме тому я і приїхав сюди.
- Ви народилися і зараз мешкаєте в Остраві, доволі специфічному місті, що нагадує трохи наш довоєнний Донбас, тільки з кращою долею. Як вам там живеться?
- Я там народився. І свідченням того, що мені там добре, є той факт, що я і далі там живу. Так завжди в житті – можеш багато говорити, але твої дії краще про тебе свідчать. Мені там подобається, бо Острава змушує ходити по землі, а не літати в хмарах. Життя складне і просте водночас. Тому добре плюскатись у болоті і бачити небо. Добре знати, що життя важке.
Коли хочеш пити, то треба знайти джерело, коли хочеш їсти, треба щось для цього зробити.
Острава проста і важлива. Окрім того, з неї зручно подорожувати: до Праги 300 км, до Варшави 300 км і до Львова близько.
- Наскільки я знаю, до Львова ви приїхали неспроста. Розкажіть, чому ви вибрали саме це місто?
- По-перше, у цьому місті співали пісні, які для мене важливі і які глибоко в мені резонують. По-друге, дружина намовила мене зробити генетичну карту мого ДНК – тест, який показує, звідки походить мій рід. Ви їм даєте слину, а вони вам карту Європи, на якій позначено, де найчастіше трапляються подібні ДНК. Я довго думав, хто я – ірландець, румун чи волох. І за результатом тесту зона подібних ДНК іде від Острави через Польщу до вас. Це речі, які важко осягнути, скільки б ми про них не говорили. З цих теренів історично до нас їздило багато людей на заробітки. І цілком можливо, що "ногавіца" – це українське слово.
- Питання про алкоголь і мистецтво. На вашу думку, алкоголь допомагає творчості?
- Я би не хотів бути апостолом здорового способу життя. Двадцять чотири роки тому я кинув пити. Бо стояв на роздоріжжі: наліво – пекло, а направо – нормальна робота.
Я не хочу нікого повчати. Хочу сказати, що пити – це неймовірно круто, божественно і чудово, але не пити – ще краще.
І це все треба пройти самому, бо слова тут абсолютно марні.
- Я прочитав у чеській пресі, що ви співпрацювали з Чехословацькою комуністичною спецслужбою, так званою СтБ. Як реагували ваші фани, коли ви в цьому зізналися?
- У вас неточна інформація. Я ніколи ні в чому не зізнавався, бо не мав у чому зізнатися, я ніколи з ними не співпрацював. Журналісти люблять скандали і перекручення. Завдяки моїм пісням і моїм поглядам, які я мав у 1980-ті, СтБ мені не давала спокою і тягала на допити, але я ніколи не був їхнім співробітником. Від мене вони ніколи нічого не довідалися. І тепер через багато років певні "добродії" факт моїх допитів почали проти мене використовувати і перекручувати.
Мої шанувальники не відвернулися від мене. У вісімдесяті люди ходили на мої концерти, записували пісні і поширювали їх. Усі пам’ятали, який я був тоді і який я сьогодні. Тому їх так просто не ошукати. Що мене хвилює, то це те, що архіви тих служб – це напівправда, напівбрехня. Там неможливо знайти правду. Я з СтБ не співпрацював. І мої близькі друзі це знають.
- Якби могли щось змінити у своєму житті, то що змінили би?
- Абсолютно нічого. Життя триває, сьогодні треба думати про сьогодні. І думати, що все вдасться, а якщо ні, то - в майбутньому.
