У невеликому німецькому містечку Меммінген все нагадує про те, що за тиждень – вибори. Кандидати дивляться на вас з плакатів на криницях, дорожніх знаках, навіть на межових стовпчиках на полі. "Діти наше майбутнє", "Збережемо нашу планету", "Голосуй за своїх" - обіцяють з плакатів усміхнені політики.
Вже через тиждень десятки мільйонів німців будуть вирішувати їхню долю на виборчих дільницях. Хто ж цього разу претендує на перемогу у німецьких виборах і що це означає для України?
Виборча система Німеччини
Виборча система в Німеччині змішана, або вони її ще називають персоналізовано пропорційною. Суть її полягає в тому, вся Німеччина розбита на 299 виборчих округів. З кожного округу до бундестагу обирають одного депутата. Ще 299 депутатів обирають за партійними списками. Всього у німецькому парламенті 598 депутатів.
Особливість виборів у Німеччині є так звана система "двох голосів". "Перший голос" німці використовують під час голосування за кандидата по мажоритарному окрузі. "Другий голос" для голосування за політичну партію. При цьому "другий голос" дуже часто є вирішальним. Від нього залежить, яка з партій буде формувати більшість у парламенті – християнські демократи чи соціал-демократи. Це дуже важливо, бо від цього залежить, хто стане канцлером.
Сам же політичний ландшафт Німеччини радикально не змінювався після завершення ІІ світової війни. Головна боротьба за владу йде між двома головними партіями – християнськими демократами на чолі з Ангелою Меркель та соціал-демократами, яких з березня 2017 року очолює Мартін Шульц.
 |
Інші партії залежно від результатів виборів входять до складу правлячої коаліції або залишаються в опозиції. Найчастіше християнські демократи формують коаліцію з партією вільних демократів. Соціал-демократи – з партією зелених.
Але бувають і винятки. У 2013 році християнські демократи об’єднались з соціал-демократами, оскільки вільні демократи не набрали необхідних 5% голосів та не потрапили до парламенту. Проте формування коаліції є обов’язковим, бо ще ніколи в новітній німецькій історії одній партії не вдавалось набрати більше 50% і сформувати однопартійний уряд.
Нове – добре забуте старе
У 2015 році Німеччиною прокотилась емігрантська криза. Країна була змушена прийняти у себе понад 1 млн біженців з Сирії. При цьому німецький уряд не лише не заборонив біженцям в’їзд на територію країни, а й надавав їм всіляку підтримку. Через це багато німців були скептично налаштовані до своєї канцлерки Ангели Меркель.
Крім того, у цей час активно підняла голову крайня права партія "Альтернатива для Німеччини". Вони критикували владу за підтримку біженців, заявляли, що біженці крадуть роботу у німців і закликали уряд виселити усіх переселенців. За короткий час "Альтернативі" вдалось зібрати багатотисячні мітинги, особливо у Баварії. Рівень підтримки партії в окремих районах перевищував 20%. Здавалось, що Меркель ніяк не зможе перемогти на виборах і вчетверте очолити країну.
 |
Але за два роки ситуація значно змінилась. Світ постав перед новими викликами – Brexit, перемога на виборах Трампа, російська агресія в Україні. Все це змусило німців замислитись над своїм вибором, і згідно з останніх опитувань на виборах зараз лідирує партія Меркель. За неї готові проголосувати 37% німців. Ще 20% голосуватимуть за соціал-демократів на чолі з Мартіном Шульцем. На третьому місці – "Альтенатива для Німеччини" (12%), вільні демократи – четверті (9,5%). Також до парламенту проходить Ліва партія (9%) та Зелені (7,5%).
Очікується, що в такому разі християнським демократам доведеться формувати коаліцію з вільними демократами та зеленими. В той же час як три інші партії – соціал-демократи, "Альтернатива для Німеччини" та ліві – перейдуть в опозицію.
Друзі чи вороги Путіна?
Хоча усі головні німецькі партії фокусуються переважно на питанням внутрішньої політики, проте зовнішня політика продовжує відігравати важливу роль під час виборчої компанії.
Достатньо згадати заяву лідера вільних демократів Крістіана Лінднера на початку серпня 2017 року. Політик запропонував на якийсь час "заморозити" конфлікт у Криму. Такі слова викликали хвилю обурення серед німецького істеблішменту. Сам же Лінднер отримав прізвисько "людини, що розуміє Путіна".
Це змусило політика виправдовуватись. "Пропозиція була така: ми "заморожуємо" кримський конфлікт, не погоджуючись із анексією, а в інших питаннях ми робимо пропозиції, чи хоче Росія вийти із глухого кута", - заявив Лінднер у інтерв’ю виданню "Дойче велле".
Відповідаючи на запитання про санкції проти Росії, Лінднер заявив, що все буде залежати від самої Росії. "Якщо Росія не хоче вийти з глухого кута, тоді чинні санкції треба посилити. Якщо ж буде просування, можна крок за кроком скасувати санкції, і колись, можливо, напруження настільки спаде, що можна буде говорити про Крим", - заявив політик.
Для головних важковаговиків політичної арени Німеччини, питання України і Криму не стоїть дуже гостро. Про це засвідчили дебати між Ангелою Меркель та Мартіном Шульцем. Під час дебатів вони торкнулись найбільш болючих для Німеччини питань зовнішньої політики – відносин з США та Туреччиною.
"Я ніколи б не хотів бачити Туреччину в Європейському Союзі", - емоційно заявив Мартін Шульц. З ним, але менш емоційно погодилась і Ангела Меркель.
Але не зважаючи на це, головні партії таки змушені у своїх програмах виділяти місце і для українського питання.
Якщо позиція християнських демократів зрозуміла (вони називають Путіна агресором і виступають за збереження санкцій), то з соціал-демократами дещо складніше. Вони не включають можливості поступового зняття санкцій з Росії у відповідь на прогрес у Мінських домовленостях.
"Мені здається розумним у разі встановлення перемир'я (яке йде першим пунктом угод) і відведення зброї зняти першу частину санкцій, потім подивитися, що ще можна зробити і зняти ще. Якщо санкції поступово вводилися, чому вони не можуть бути зняті поступово? Якщо Росія буде робити певні речі", - заявив один з лідерів соціал-демократів, міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель.
Більш однозначними у питаннях ставлення до українського питання є німецькі Зелені. "Росія анексувала частину української території, а схід України тримають під своїм контролем російські військові. Це підриває міжнародні зусилля з ядерного роззброєння", - стверджує співголова партії Зелених Джемм Ездемір. Також він і його партія підтримує політику збереження санкцій проти Росії.
 |
| реклама Партії зелених у Меммінгені |
Проте не всі німецькі політики підтримують політику санкцій проти Росії. Як не парадоксально, але й у Німеччині є своя "Ле Пен". Її звати Фрауке Петрі. Як і її колега з Франції, Фрауке кілька разів уже бувала в Москві, де зустрічалась з депутатами Держдуми РФ, в тому числі й з Володимиром Жириновським. У своїх промовах Петрі висловлює повну підтримку політичного курсу Володимира Путіна, визнає окупацію Криму та підтримує сепаратистів на сході України. Відомо, що чоловік Петрі, депутат Європарламенту Маркус Прецелль відвідував окупований Крим на гроші російських фондів.
Схожих поглядів дотримується і Ліва партія Німеччини, для якої найголовніше – це збереження хороших відносин з Росією.
Що чекати від "Ямайки"?
Якщо вірити даним соціологічних опитувань, то "Альтернатива" та ліві разом набирають трохи більше 20% голосів, і тому не можуть сильно впливати на політичне життя країни. Ці дві партії найбільш можливі кандидати для опозиції.
Нині найбільш можлива коаліція виглядає так: християнські демократи (37%) + вільні демократи (9,5%) + зелені (7,5%). Разом це дає 53% голосів і можливість сформувати коаліційний уряд.
За партійними кольорами цю можливу коаліцію вже прозвали "Ямайкою", бо вони повторюють кольори прапора цієї острівної країни – чорний (християнські демократи), жовтий (вільні демократи) і зелений (зелені).
Хоча до виборів ще тиждень, Німеччина готується до тривалих переговорів щодо коаліції. Багато депутатів обох партій скептично ставляться до можливого альянсу. Головний камінь спотикання – ставлення до ядерної енергетики. Якщо вільні демократи активно лобіюють її використання, то зелені абсолютно проти.
"Вільні демократи дуже погані для оточуючого середовища", - заявив Джемм Оздемір.
З іншого боку, в обох партій є й чимало спільного. Крім зовнішньополітичної програми, це може бути і питання інтеграції мігрантів, збільшення фінансування на освіту.
Крім того, за німецькою традицією молодший член коаліції отримує посаду віце-канцлера і є міністром закордонних справ. Оскільки і Лінднер, і Оздемір є можливими кандидатами на цю посаду, то суперечності між партіями можна пояснити боротьбою за майбутнє крісло.
Ще одним варіантом є формування розширеної коаліції християнських демократів і соціал-демократів. Разом вони матимуть 57% голосів. Тоді на крісло міністра закордонних справ може претендувати прихильний до України Мартін Шульц. Також воно може залишитись за Зігмаром Габріелем. Однак партія поки не розглядає такого варіанту, а Мартін Шульц все ще сподівається перемогти на виборах або перейти в опозицію.
Але незалежно від того, якою буде правляча коаліція, українське питання стоятиме на порядку денному німецької політики. Німеччина й надалі наполягатиме на дотриманні Росією Мінських домовленостей. Від цього буде залежати подальша політика німців щодо Путіна, а також, чи будуть зняті санкції з Росії.
Наталія Міняйло, для INSIDER. Фото автора
