Як Росія веде інформаційні війни

П’ятий день в інтернеті триває істерика з приводу затримання українськими військовими російських журналістів LifeNews.

В хід пішла важка артелерія. На Твіттері під хеш-тегом #SaveOurGuys впливові медійні персони, як-от: Газманов, Лепс, Міла Йовович публікують фотографії із закликом врятувати затриманих від рук "бендерівської хунти".

Інформаційного галасу так багато, що виникає враження нібито все це - спланована операція з дискредитації української влади, а самі журналісти - допустимі втрати в інформаційній війні з боку російської пропаганди. Дика версія, звичайно, але північний сусід має давні традиції не рахуватися з втратами заради мети - пригадаймо хоча б фразу Жукова:

- Солдат не жалеть. Бабы новых нарожают.

Те, що росіяни ведуть проти України та Заходу інформаційну війну, у притомної людини сумнівів не викликає. Питання - як. Ось вам декілька історій. 

Перша. Один із моїх фолловерів на Твіттері - Олег Кашин, талановитий російський журналіст, який живе зараз у Швецарії. У цій мережі він виконує роль такого собі діджея-конферансьє - поширює основні інформаційні події, або ж звертає увагу на деталі, які уточнюють чи міняють контент того, що сталося.

Починаючи з Євромайдану і до березня 2014 року Кашин доволі пасивно реагував на події в Україні. Проте 1 березня він опинився у Криму, а через тиждень - у Донецьку, звідки робить серію потужних репортажів.

Для чого російському журналістові, який не цікавився темою та не був на Майдані, летіти зі Швейцарії у Крим, а потім на Східну Україну?

Відповідь дає серія публікацій Кашина, в яких він талановито описує становлення окупаційної влади в Криму, настрої донецьких сепаратистів, порушує тему введення російського миротворчого контингенту в Україну і, зрештою, відмазує офіційну російську владу від агресії на Лугандон, переводячи стрілки на олігарха.

The Medium is the message - історія розказана із джерела, яке викликає довіру.  

Історія номер два. Маю колегу Андрія, який професійно займається медичним маркетингом. Він свідомо фільтрує контент у своїх соціальних мережах, надаючи перевагу професійній чи музичній тематиці.

У березні, незважаючи на фільтр, у його соцмережу почала проникати російська пропаганда. Вона була загорнута в свідчення фейкового одеського лікаря, який розповідав про негуманне поводження "бендерівців" під час трагедії в Будинку профспілок.

Framing information - інформація, оформлена в необхідних рамках, завжди знайде свого споживача. 

Та фреймінг інформації неефективний доти, доки не буде побудовано каналів і способів доставки її до цільових аудиторій. Це завдання росіяни вирішують у різні способи:

- Створюють власні медіа, що формують суспільну думку на території противника. Наприклад, газета "Вести" та канал Russian Today.

- Формують групи інтернет-тролів, які коментарями й оцінками впливають на рейтинг матеріалу.

- Просувають контент на соціальних медіа. Наприклад, та ж Russian Today має більш ніж мільярд переглядів на Youtube, тоді як у СNN - менш ніж 200 мільйонів переглядів.

Можна тільки дивуватися впертості та послідовності, з якою російські медіа борються за право бути почутими.

Наприклад, "Первый канал" проводить агітацію серед росіян, які вирушають за кордон. Мета - налаштувати трансляцію каналу в готелі, якщо він там не показує. Для цього потрібно просто роздрукувати інструкцію із сайту та звернутися із нею на рецепцію.     

Те, як працюють російські медіа, - глибше, ширше та більш цинічно за створення необхідного контексту. Я назвав би цей стиль - мок’юментарі, псевдодокументальний (від аглійського слова to mock - підробляти).

Фальсифікація та перекручування фактів у російських медіа настільки потужні, що можуть тягатися із Голлівудом. Останній, щоправда, чесно інформує про те, що його картини - це марення. Російські ж ЗМІ видають маячню за реальність. 

Викривити інформаційну картину реальності для того, щоб на наступному етапі підігнати реальність під свої лекала - це своєрідний код російської культури.

Він був закладений Катериною ІІ, яка для створення міфу про велич російської імперії провела чималу роботу, наказуючи переписати та відредагувати писемні пам’ятки. Після Софії Авґусти Фредеріки Ангальт-Цербст-Дорнбурґ (справжнє ім’я Катерини) царська влада вдосконалила інститут цензури, а більшовики вивели пропаганду на недосяжний для того часу рівень. Їм вдавалося в режимі онлайн редагувати власну історію, ретушуючи фотографії, на яких були зображені вороги народу. Розвиток медіа в 21 столітті відкрив перед росіянами планетарні горизонти. 

Цинічна брехня, яку використовує північний сусід, може викликати обурення та здивування. Бо і справді, як так можна на чорне казати біле. Та все стає на свої місця, якщо ми розцінюємо російські ЗМІ як основний інструмент ведення війни у новий час.

Концепція третьої інформаційної війни добре опрацьована та обґрунтована теоретиками "русского мира", такими як Дугін, Холмогоров тощо. В її основі - геополітична травма у наслідок розвалу СРСР, що розглядається як перемога США інформаційними методами.

Через 20 років Росія хоче взяти реванш, пропонуючи свою концепцію світового порядку. В якому, до речі, немає ні прав людини, ні української нації. Все це приводить до перегляду як правил, за якими існував світ після Другої світової, так і ролі та відповідальності конкретного журналіста.