Майдан стоїть на місці, ніхто нікуди не збирається з’їжджати. Більшість політиків його покинули і переїхали в адмінбудівлі на Грушевського. Від того дихати на Майдані стало легше, але не вільніше.
Ми з великими та невиправданими втратами перемогли бандитську владу, змусили її, як щурів, розбігтися з корабля по всій країні, домоглися від найбільшої з партій визнати свою поразку. Але прикрість у тому, що ми так і не навчилися контролювати діяльність влади, щодня моніторити їхні кроки, вимагати від них звітів про виконану й невиконану роботу.
Не навчилися займатися процедурами policy - громадського контролю за діями влади. Цей термін доволі новий для пересічного українця, проте він історично дуже наближений до української політичної культури: згадайте козацькі віча, де сотні та курені слухали звіти керманичів. Ми мусимо вимагати такого, мусимо слухати та робити висновки. Мусимо нарешті завершити формування політичної нації, що буде працювати на користь України.
Наразі Майдану й українцям уже необхідно вимагати від нової влади виконання низки обіцянок, які вона успішно почала підзабувати та заговорювати.
Уже декілька днів ми спостерігаємо гіперактивне та майже компромісне голосування з приводу різних ініціатив у парламенті, проте так і не побачили голосувань щодо давно обіцяних тем. Наприклад, щодо постанови про скасування недоторканності депутатів Верховної Ради чи відміни "харківських угод", що ліквідувало би просто смішний старезний стереотип про дієвість сепаратистських настроїв у Криму, який наразі активно роздувають.
Людям також обіцяли, що буде арешт відставного президента Віктора Януковича та його оточення. Але з цим теж не поспішають. Заарештованим нічого втрачати, і вони будуть готові “злити все”, разом і з “новою діючою владою”. Починаючи з Арсенія Яценюка (з часів його керування в банку “Аваль” і міністерського крісла у Верховній Раді Криму), завершуючи бізнес-структурами олігархів.
Майдан вимагав люстрації влади, а не зміни одних партійних кольорів на інші. У рідному Севастополі я часто зустрічав “держиморд” на дорогих автівках із прапорцями Партії регіонів і РФ на торпеді - абсолютно хамовитих та невихованих. Так само ставалося і у Львові, де я мешкав у 2010 році, у “розквіт” партбудівництва в ВО “Свобода”. Прапорці були червоно-чорні та із тризубом. Обидві партії схожі своїми методам, але різні за ідеологією.
Чи будуть “Свобода” та її партії-побратими люструвати свої лави депутатів, зокрема на місцях? Чому Верховна Рада досі не оголосила перевиборів? Ми всі з дитинства пам’ятаємо просту істину: якщо ти правий - тобі нічого боятися.
Але конфлікт полягає у тому, що тій же "Свободі", як найслабшій політичній силі в екс-опозиції, буде складно знову завести 36 депутатів у Раду. Українці зневірилися через постійне використання світлих націоналістичних і патріотичних ідей у стандартних брудних корупційних схемах.
Таким чином у кабінети заходять нові люди, які автоматично змішуються зі старим колективом, що швидко “втягує” нових у систему. Старі повертаються на свої місця, так що де-факто нічого не змінюється. Все в тому ж “соусі”…
Бажано новим керманичам, що їх привів Майдан, який у разі потреби виведе ще швидше, ніж попередню владу, таки оголошувати перевибори. “Дорогі” депутати, ми чекаємо.
