Чи здатні кредитори пробачити Україні борги?

Пробачення боргів - досить старовинна фінансова стратегія. Проте українському міністрові фінансів потрібно довести, що списання боргу - це по-своєму вдала інвестиція.
Фото: Михайло Палінчак
30 червня 201510:30

Здається, немає нічого легшого, ніж використовувати в переговорах з кредиторами моральні аргументи, вимагаючи списання боргу.

- Власники суверенних комерційних зовнішніх зобов’язань України, представлені Спеціальним комітетом кредиторів… й досі відмовляються внести свій внесок у відновлення України, - заявила український міністр фінансів Наталія Яресько у своєму нещодавньому зверненні, коментуючи перебіг переговорів з утримувачами державного боргу.

Яресько могла б навіть процитувати Папу Римського Франциска, який на одній із зустрічей минулого року сказав:

- Невелика група осіб отримує величезні прибутки з фінансових спекуляцій, в той час як набагато більша група несе увесь тягар наслідків.

Але цей аргумент має досить небезпечний лівацький присмак, що ним віддають багато революційних гасел, котрі мають мало спільного з економічним зростанням.

Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк використовує споріднену риторику.

- Вони [інвестори] запропонували Януковичу $40 мільярдів [у борг]. Вони дуже добре знали, що це дуже ризикована справа, - переконує міжнародну аудиторію український прем'єр в інтерв'ю авторитетній Financial Times.

- Приватні [кредитори] повинні зрозуміти, що вони також несуть відповідальність. І дивіться, вони можуть подати це світові так: ми дійсно розуміємо, що сталося в цій країні, і ми хочемо підтримати цей народ.

Але кредиторам потрібно запропонувати не риторику, а конкретні аргументи щодо того, чому вони мають списувати Україні частину її боргу.

Яресько має один досить сильний аргумент - дефолт - за умови настання якого кредитори втрачають всі свої гроші, а Україна та українські компанії надовго втрачають реальну можливість виходити на міжнародний ринок капіталу. Варіант дефолту невигідний для обох сторін, питання лише - для кого він є більш невигідним.

Міністр запевняє, що більше програють кредитори, бо Україна найближчі роки проживе і без ринків капіталу, опираючись насамперед на допомогу МВФ та інших інституцій. Кредитори, у свою чергу, не дуже вірять у дефолт України, нагадуючи про $9,9 мільярдів резервів Національного банку. Та й українські боргові папери - не найсуттєвіша частина їхніх портфелів, а тому щодо них можна ризикувати.

Сценарій української реструктуризації

Спроби України виконати закладені в програмі співпраці з Міжнародним валютним фондом показники боргової реструктуризації поки що були безрезультатними. Мова йде про перенесення в часі $15,3 мільярди виплат у 2015-2019 роках, недопущення співвідношення боргу до ВВП вищого за 71% до 2020 року і зменшення витрат на обслуговування боргу до 10% ВВП у 2019-2025 роках.

Маючи євробонди на суму $22,7 мільярди при загальному державному боргові на рівні $67,6 мільярдів, Україна веде переговори з кредиторами і, за повідомленнями преси, просить про списання 40% тіла боргу, в той час як кредитори погоджуються лише на перенесення термінів та, можливо, зменшення процентних виплат.

Комітет кредиторів, з якими веде перемовини Яресько - це фонди Franklin Templeton, BTG Pactual Europe LLP, TCW Investment Management Co. та T. Rowe Price Associates, які утримують українські євробонди на $8,9 мільярдів та координують свої дії з меншою групою кредиторів, які мають ще $1,1 мільярда українського боргу.

Цілком логічно, що кредитори, які керуються насамперед мотивом отримання прибутку, не бажають втрачати гроші й пробачати Україні частину її боргу. Ці фонди мають своїх клієнтів, які чекають певного рівня дохідності від своїх інвестицій, а не виконання місії підтримки країн, що проходять через кризу та реформи.

Чи повинні приватні кредитори брати участь в полегшенні боргового тягаря проблемних країн? МВФ визнає, що формальних правил, які б регулювали це, немає. Але насправді приватні кредитори інколи все ж списують борги, якщо розуміють, що втрати від несписання будуть більшими.

Добра воля приватних кредиторів

У лютому 2000 року приватні кредитори списали $11,6 мільярдів боргу Росії, де щойно прийшов до влади Володимир Путін, який спершу цілком подобався міжнародній спільноті. Решту боргу Росії вдалося реструктуризувати на 30-річний період.

Станом на кінець 1999-го російський державний борг складав $180 мільярдів, з них приватні фонди утримували $52 мільярди. Більшість цього боргу складали фінансові зобов'язання Радянського Союзу, які Росія погодилася обслуговувати, хоча могла б і відмовитися. Щоб підтримати Росію в її бажанні сплачувати за радянськими боргами та взагалі платити за будь-якими боргами після дефолту 1998 року, кредитори зайняли м'яку позицію і списали гроші.

Ірак, в якому на той момент міжнародними зусиллями знищили режим Саддама Хусейна, пройшов через аналогічну процедуру в 2004 році. Країна мала борг на рівні $120,2 мільярдів, з яких 34% утримував Паризький клуб кредиторів (сюди входять найрозвиненіші країни світу), 54% - країни Перської затоки та 12% - приватні кредитори. Паризький клуб списав 80% боргу й розтягнув виплату по решті боргу на 33 роки. Приватні кредитори під впливом Паризького клубу погодилися на схожі умови реструктуризації.

Аргентина пройшла через дві хвилі списання боргу кредиторами, серед яких були багато пенсійних фондів у США, Японії, Німеччині. Після дефолту 2001 року, коли державний борг сягав $132 мільярди, з яких $93 мільярди підпали під дефолт, Аргентина домовилася про списання тіла боргу на 65-75% у 2005 році та з рештою кредиторів - на 70% у 2010 році. Хоча не всі кредитори погодилися на такі умови - утримувачі 7% боргу довели справу до суду, де поставили вимогою виплату 100% боргу. Суд визнав, що з усіма кредиторами потрібно грати за рівними правилами, тому якщо виплачувати борг повністю, то всім. В процесі судового розгляду Аргентина пропустила виплату за бондами і знову опинилася в стані вибіркового дефолту в 2014-му.

У 2011 році приватні кредитори, насамперед комерційні банки єврозони, взяли участь у списанні €100 мільярдів Греції, тобто половини її державного боргу. Оскільки у порятунку батьківщини античної філософії активну роль відігравав Європейський центральний банк, йому було легше знайти мову з банками, оскільки він є їхнім регулятором і має можливість застосувати додаткові механізми компенсації вимушених втрат банківського сектору. Греція як повноправний член Євросоюзу у 2010-2012 роках отримала пакет міжнародної допомоги у €240 мільярдів - Україна може про таке тільки мріяти.

Поведінка урядів, що утримують борги

Країни, тобто політичні гравці, погоджуються на списання боргу набагато легше, аніж приватні учасники фінансового ринку. Вони не є настільки обмеженими, як інвестиційні фонди, в необхідності звітувати про прибуток перед своїми вкладниками. Так, за країнами стоять їхні платники податків, але за умови вдалої комунікативної політики до цих платників можна ефективно донести необхідність пробачення боргу країни, у якої є проблеми, але яка викликає симпатії.

Хоча обмеження все ж є. ЄС має достатньо потужності, щоб рефінансувати українські борги, але не наважується на це - німецькі, французькі, словенські платники податків можуть не зрозуміти, чому вони своїми грішми повинні рятувати Україну, де конверти з грішми досі кочують кишенями чиновників, а більше 3000 неефективних компаній перебувають на державному балансі та генерують збитки. Але історія показує, що уряди вміють пробачати борги.

Вже згадуваний Паризький клуб списав 60% боргу Нігерії у 2004-му - він утримував на той момент $30 мільярдів нігерійських зобов'язань, в той час як загальна державна заборгованість складала $35,9 мільярдів. Країна виглядала і продовжує виглядати як потужний локомотив африканської економіки, якому треба допомогти набрати швидкість. Це може мати позитивні наслідки для всього африканського регіону, чиї проблеми в майбутньому можуть коштувати міжнародній спільноті досить дорого.

Наступного року, у 2005 році, Велика Сімка погодилася пробачити $55 мільярдів, котрі бідні країни заборгували МВФ та Світовому банкові. Це Ефіопія, Нікарагуа, Мадагаскар, Уганда та інші держави, яким особливо немає чим пишатися в економіці. Благодійний жест, інвестиція у побудову відносин довіри з проблемними країнами. Легше вкласти бюджетні профіцити у запобігання дефолтів, ніж потім рятувати цілі регіони від фінансових катастроф.

Історія знає ще масштабніші списання. Станом на 1939 рік співвідношення боргу до ВВП Німеччини складало 675%, хоча на початку 1950-х воно вже було на рівні 12%. Союзники у 1948 році списали 93% державного боргу Німеччини нацистської ери й відстрочили виплату по решті боргу майже на півстоліття. Не дивно, що в країні відбулося потужне економічне зростання. Допомогти Німеччині після Другої світової війни встати з колін розумілося як важлива історична місія. Всі пам'ятали про образу цієї країни на мирні умови Версальської системи після Першої світової війни, тому щиро хотіли не допустити повторення проблем.

Ще в 1930-х роках у Європі відбулося масове списання боргів - Велика Депресія та відмова від золотого стандарту у валютній політиці викликали багато фінансових негараздів. Як наслідок, у 1932-1939 роках європейські країни через списання позбулися боргу, що дорівнював 19% їхнього ВВП. У випадку Франції це було 52,2%, Греції - 43,4%. Єдиною європейської країною, яка змогла обійтися без пробачення боргів, виявилася Фінляндія.

Сила традиції

Пробачення боргів - досить старовинна фінансова стратегія. Наприклад, юдео-християнська традиція, сформульована у Біблії, передбачає пробачення боргів кожні 49 років, тобто кожен сьомий сабатичний рік.

Традиція ісламської фінансової культури забороняє заробляти на грошах, що фактично забороняє процентні виплати по боргах. Сукук, або ісламський бонд, передбачає в якості компенсації кредитору не купонні виплати, а його участь в розподілі прибутку, отриманого від інвестування грошей боржником. Ринок ісламських фінансових інструментів складає $2 трильйони.

Вавилонський правитель Хаммурапі добре розумів потребу бути популістом у борговій політиці. У 1792 році до н.е. він пробачив громадянам усі борги, які вони мали перед державною та особисто високопоставленими чиновниками. У Кодексі Хаммурапі закріплено норму, за якою в разі поганих погодних умов аграрій не повинен виплачувати жодних боргів у цей конкретний рік. Традиція пробачення боргів у Месопотамії прослідковуєтсья до 2400 року до н.е.

Але посилання на ісламські традиції або практику Хаммурапі Наталія Яресько навряд чи зможе використати, коли опиниться за столом перемовин з кредиторами. Українському міністрові фінансів потрібно довести, що списання боргу - це по-своєму вдала інвестиція. В уникнення більших втрат. В країну, в регіон, у власну репутацію, у плідні відносини зі світовими фінансовими інститутами на кшталт МВФ, який підтримує реструктуризацію. Це не просто, але прецеденти вказують на те, що це можливо.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

17.11.2018, 05:50
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 26 червня 2019

    Суд відпустив під домашній арешт двох обвинувачених у вбивстві журналіста Сергієнка

    Запобіжний захід на домашній арешт з носінням електронного засобу контролю змінили Віктору Горбенку та Роману Недибалюку

     
    • 26 червня 2019

    Захисник Труханова у суді цитував одеських депутатів, яких "ніхто не вводив в оману"

    Дехто з депутатів навіть вважав вигідною завищену ціну за нежитлове приміщення

     
    • 26 червня 2019

    Огляд рішень уряду: ембарго російського автопрому, держзамовлення у ВНЗ, губернатори

    А ще - тарифи на тепло і пенсії

     
    • 25 червня 2019

    ЦВК завершила реєстрацію кандидатів у народні депутати

    Всього зареєстровано близько 3 тисяч кандидатів по одномандатних виборчих округах

     
Система Orphus