Сашко Положинський - людина, яку не потрібно представляти. На його музиці виросло не одне покоління - у грудні гурту "Тартак" виповнилося 18 років. Свій день народження музиканти відсвяткують музичним туром. У його рамках завтра в Києві відбудеться перший концерт.
Положинський асоціюється з Луцьком, який він, на щастя, не проміняв на столицю. Там, у перервах у роботі з "Тартаком", Сашко разом із місцевими музикантами працює над музичним проектом "Був’є", в рамках якого хлопці записують альбом.
За чашкою чаю музикант розповів INSIDER про майбутній альбом "Тартака", нову концертну програму, ставлення до війни та сюрпризи від ще одного свого проекту "Був’є".
- Зовсім нещодавно "Тартак" презентував нову пісню - "Ніхто, крім нас". Наскільки я знаю, це пісня "на замовлення" українських десантників. Розкажи трохи про її історію.
- На жаль, спеціально для армії пісні в нас не пишуться, або пишуться в мізерній кількості.
Було три речі, які підштовхнули мене до її написання. Перша - пісня Мирослава Кувалдіна, яку він також написав на прохання українських військових. Коли я її послухав, то зрозумів, що такі пісні нам справді потрібні.
Друга - власне, прохання від імені українських десантників, яке залишили на нашому сайті. І третя - слова моєї подруги, яка розповіла, що один високопосадовець із Міноборони нарікав, що українській армії не вистачає сучасних українських військових пісень.
Це все відклалося десь у мене всередині, а потім в якийсь момент "вилилося" цією піснею-маршем.
- Завтра в Києві буде великий концерт до 18-річчя "Тартака". Вже давно говорять про те, що гурт готує особливу програму? Що саме це буде?
- Ми плануємо в новій програмі грати 15 пісень. Одна - на слова Шевченка, друга - "Ніхто, крім нас", ще п’ять пісень, які ми грали на різних концертах протягом останніх двох років, і ще сім зовсім нових, які ніхто ніде поки не чув. І, звичайно, на концерті гратимемо декілька наших старих пісень.
- Чи можна очікувати альбому на основі цієї нової програми?
- Ми вирішили спочатку підготувати концертну програму і побачити реакцію людей, чи вони так само сприймуть ці пісні, як ми. Бо одна річ, коли ти граєш пісні на репетиційній базі, і зовсім інша - коли граєш їх на концерті.
Після цих виступів, які в нас будуть у грудні, думаю, ми будемо або починати запис нового альбому, або готуватися до його початку.
- Чи не здається тобі, що зараз якоюсь мірою нівелюється роль музичного альбому як такого? Якщо раніше вихід платівки був справжньою подією в музичному світі, то зараз це вже сприймається зовсім по-іншому… Це мені здалося, чи тенденція до втрати інтересу справді існує?
- Як для кого. Сучасний світ багато чого змінює. Багато музикантів починають вважати, що альбоми насправді непотрібні, що достатньо просто періодично оприлюднювати хіти. Але в нас трохи інший підхід. Ми продовжуємо формувати пісні в альбоми, альбоми представляти як нову програму.
Думаю, що дві останні пісні ("Косар" - пісня на слова Т. Шевченка, і "Ніхто, крім нас", яка присвячена українським десантникам, - ред.) увійдуть в альбом як бонуси. Цілком можливо, що ці бонусні треки будуть записані в альбомі не останніми, як зазвичай, а десь у середині, де вони будуть більш доречні за змістом.
- Якщо ти вже почав собі потроху вибудовувати альбом, чи можеш сказати, яка ідея буде його об’єднувати?
- Думаю, що ці всі пісні можна так чи інакше об’єднати ідеєю боротьби, яка тривала кілька років перед цим.
- Боротьби з системою?
- З усім потрохи. Десь із системою, десь зі собою, десь з упередженістю, а десь і з навмисним маніпулюванням людьми.
Точно можу сказати, що там не буде пісень про любов.
- Це твоя принципова позиція чи просто не пишеться?
- У цьому альбомі вони будуть не зовсім доречними. В мене є проект "Був’є" (новий проект Сашка разом із луцькими музикантами, - ред.), там багато таких пісень є.
У мене є декілька пісень, які набули цього року жорсткої актуальності, хоча писалися вони з приводу трохи інших подій, життєвих ситуацій і втрат. Загалом саме про ці життєві втрати буде чимало згадок у новому альбомі. Є щонаменше одна пісня про те, як жити, як реагувати на все це людям, які когось втратили, але самі залишилися живими і здоровими.
 |
| Фото Олени Божко |
- А назва…
- Назви ще немає. Є, звичайно, кілька робочих варіантів, але наразі я не хочу їх оприлюднювати. По-перше, не факт, що якась із них дійсно стане назвою альбому, а по-друге - інколи буває, що знаходиш висловлену ідею реалізованою кимось іншим…
- Хтось, окрім хлопців із "Тартака", працює над альбом? Чи буде ще чийсь внесок у його звучання?
- З одного боку, у нас у кожного є свої творчі амбіції, а з іншого - є дуже мало людей, яких би хотілося бачити в ролі запрошених саунд-продюсерів.
Окрім того, в гурту є певний острах щодо того, чи зрозуміє ця людина нас і чи захоче зробити так, щоб наша музика звучала цікавіше, чи спробує просто реалізувати своє бачення. Дуже часто останнє взагалі ламає суть музики і колективу. Цьому є багато підтверджень.
- Головну роль у кліпі на пісню "Не кажучи нікому" зіграв Віктор Гурняк, який у жовтні загинув у зоні АТО. В кліпі повстанець, якого грав Вітя, також загинув. Чи можеш ти назвати цю пісню якоюсь мірою пророчою?
- Сама пісня не може бути пророчою, бо писалася вона про те, що Україна вже пережила. Зараз виходить, що пісня, присвячена подіям шістдесятирічної давнини, знову стала актуальною.
Так-от пророчою виявилася не пісня, а роль Віктора Гурняка у кліпі, який грав хлопця, що боровся за Україну і загинув за неї.
Про цей кліп є одна історія. В той момент, коли уже вбитого повстанця тягнуть за ноги, на небі з’явився промінь сонця. В кліпі це виглядає як промальований спецефект, але насправді це просто так співпало. Я не хочу шукати в цьому містику, але цей збіг дуже емоційний.
Як для автора пісень, які раптом стають настільки актуальними, мені страшно.
- Після подій на Банковій (1 грудня Положинський намагався зупинити натовп, який проривався в АП, - ред.) тебе охрестили пацифістом. Так воно і є?
- Я не знаю, чому люди вирішили, що я пацифіст. Я не пацифіст. Просто я проти тупих необдуманих "махачів". Я прихильник продуманої стратегії і тактики, організованої дисципліни. От у чому я бачу переваги, коли йдеться про якесь силове протистояння. А багато хто це сприймає як мою миролюбність.
- Дехто вважає, що в нинішній ситуації доречніше було б "пожертвувати" Донбасом, щоб уникнути стількох жертв, а хтось наполягає, що варто боротися до останнього. Ти як громадянин готовий "пожертвувати" Донбасом?
- Залежить від того, який сенс вкладати в це слово. Якщо "пожертвувати" означає закидати "Градами", знищити все, випалити дотла - тоді я точно не готовий.
Але якби ми бути в ситуації, коли так звані "ЛНР" і "ДНР" відображали би в більшості бажання населення жити окремо в цих псевдореспубліках, то я був би за те, щоби дати їм таку можливість на якийсь час. Але лише за умови, що ми зробимо все можливе, щоби витягнути звідти всіх людей, яким не потрібні ці так звані "ЛНР" і "ДНР". І не просто витягнути, але й дати їм можливість гідно адаптуватися в нових умовах життя.
 |
| Запис пісні на слова Т. Шевченка. Фото з Facebook Положинського |
- Ти сам задумувався про можливість піти на фронт?
- Ні. Передусім - я боягуз.
- Зате чесний…
- А що приховувати? Видавати себе за того, ким я не є? Я собі вже не можу цього дозволити. Звичайно, якби виникла така ситуація, коли я змушений був би бути на фронті, то я з цим страхом би боровся. Бо на фронті страшно якщо не всім, то більшості.
Але я адекватно оцінюю свої сили. Чим я можу бути корисним на фронті? Чи можу я влучно стріляти? Ні, я навіть нормально не бачу. Чи звичний я до фізичних навантажень? Ні, не звичний. Знову ж таки, якби була потреба, то спробував би адаптуватися.
Але я впевнений у тому, що в теперішньому фізичному, психологічному та моральному стані я більше користі можу принести тут, аніж на фронті.
- Чи багато твоїх знайомих воює?
- Зараз уже менше, бо кілька загинуло. Один із моїх найкращих друзів, який з літа був на фронті, а зараз перебуває у вимушеній відпустці за станом здоров’я, неодноразово чув від мене аргументацію на користь того, що йому не варто бути на фронті. Не тому що він поганий воїн, а через те, що він має інший дар - він прекрасний педагог, талановитий тренер. Думаю, важливіше, щоб люди, які можуть навчити інших, вчили їх, а не виконували замість них роботу. Я вважаю, що воїн має воювати, а воїн-учитель має вчити.
- Уявімо, що завтра в тебе є можливість виступити на всіх українських каналах одночасно, тебе почули би мільйони. Що ти сказав би?
- Я не був би готовий до такої можливості.
- Чому?
- Це дуже відповідально, такий шанс дається дуже рідко. Тому я просив би максимально відтягнути в часі цю можливість, щоби підготуватися.
Якби ж в мене була умова, що це можна буде зробити тільки завтра, або більше ніколи, то сказав би щось, присвячене загальнолюдським цінностям, моральним чеснотам, постарався би якимсь чином підтримати дух людей.
- Чи є люди, яким би ти передав цю можливість?
- Якщо вибирати з кола моїх друзів, то це могли би бути Валерій Чоботар чи Андрій Старовойт. Якщо брати загалом, то, думаю, Ліна Костенко могла б справді щось вартісне сказати. Якщо почати шукати, то знайдеться безліч таких людей, але прикро те, що вони не мають доступу не те що до всіх телеканалів, а хоча б до якогось одного.
- Давай завершимо розмову все ж музикою, а не політикою. Як там твій проект "Був’є"?
- Зараз ми активно записуємо альбом. Робота на студії триває, накопичується музика, вокал, все це зводиться. Поки що в альбомі заплановано дванадцять пісень. Дев’ять із них ми вже грали на концерті в Луцьку.
Планували записати все до кінця року, але оскільки я зараз більше сиджу в Києві, де ми готуємо нову програму до 18-річчя "Тартака", то запис трошки затягнувся. Все-таки "Тартак" мені трохи рідніший.
- Тобто нам не потрібно переживати за те, що в Положинського з’явився новий проект?
- "Був’є" це точно не заміна "Тартаку". Це альтернатива гурту в той момент, коли "Тартак" не вимагає до себе уваги, а я хочу її приділити. З іншого боку, можу сказати, що з’являється якась легка творча конкуренція (сміється, - ред.). Це всіх стимулює працювати над собою.
