Цього року під час мого виступу на Ляйпцизькому книжковому ярмарку модераторка, викладачка і літературознавець Шамма запитала мене: чому ти відмовилася читати розслаблену, емоційну чи особисту лірику, чому замінила її на зовсім інші тексти – соціальні й антивоєнні?
У мікрофон довелося відповідати їй коротко, чесно і по суті: так, Шаммо, дуже хочеться говорити про дорослішання, тонкий конфлікт між світом і ліричним героєм, чиїсь красиві вилиці чи дітей мисливців за перлами, але доводиться говорити про інше.
Бо тут і зараз, окрім мене, ніхто, на жаль, не скаже про це. Бо ніхто в Україні не може зараз не писати про війну. Бо ніхто не може не думати про кризу. Бо ніхто не може не перейматися пораненими і біженцями. Ніхто не може бути впевненим у тому, що чекає на нього завтра. І ще – бо ніхто не подбав про офіційне представлення України в Ляйпцигу.
Ляйцизький книжковий ярмарок, що завершився цієї неділі, - одна з провідних подій у літературному і видавничому житті Європи. Крім мене, з України були письменник Андрій Курков (на запрошення Literarisches Colloquium Berlin), Ярослав Грицак і Василь Черепанин (за сприяння самого Ляйпцизького книжкового ярмарку), Катя Міщенко (котру запросив зацікавлений німецький видавець). Борис Херсонський, Сашко Ушкалов, Петро Яценко, Таня Малярчук і Владімір Рафеєнко брали участь у читаннях і публічних дискусіях, організованих перекладацьким проектом TransStar та програмою Traduki.
Минулого року завершилася програма спеціального фокусу "Транзит" – упродовж трьох років Ляйпцизький книжковий ярмарок приділяв посилену увагу присутності на ньому літератури з України, Польщі та Білорусі. Фінансував цю ініціативу безпосередньо ярмарок, а також – фундація імені Роберта Боша. З українського боку співпрацю матеріально підтримував фонд "Розвиток України". Щоправда, нарікань на користування "ахметівськими грішми" в культурному секторі з року в рік ставало дедалі більше і, мабуть, на це нарікали би дотепер, якби фонд не закрив усі культурні програми взагалі.
 |
Попередні роки українським стендом у Ляйпцигу займався Львівський форум видавців, котрому вдалося вибудувати ефективну співпрацю різних гравців літературно-видавничого середовища на користь цьому проекту. В ті ж роки українське представництво в Ляйпцигу було справді помітним - туди виїздило багато українських авторів, а з ними – журналісти, менеджери від культури, представники видавництв, музичні гурти.
Тепер, розрахований на три роки "Транзит", заплановано скінчився, і разом із ним у чітко зазначену годину перетворилася на гарбуз майже вся налагоджена співпраця між Ляйпцизьким книжковим ярмарком та Україною.
Одинадцять заходів із понад трьох тисяч у рамках самого книжкового ярмарку та літературного фестивалю "Ляйпциг читає" відбулися за участі українців і привабили чимало людей. Однак менше, ніж минулого року, коли трагічні події виступили таким собі "маніпулятивним маячком".
Трагічних подій у нас менше не стало, але до них усі, схоже, звикли – і ми, і німці. Хоча, здається, саме зараз, як ніколи, і треба говорити голосно - так, і про трагічні події, але в першу чергу безвідносно до них – про Україну як сильну культурну державу, родовище потужного інтелектуального продукту.
- Я переконана, що Ляйпцизький книжковий ярмарок загалом і його директор Олівер Ціллє особисто знають, яка ситуація зараз в Україні, - каже Катерина Стецевич, німецький культурний менеджер, координатор проекту "Транзит". - Торік Ціллє публічно пообіцяв підтримувати співпрацю з Україною щонайменше наданням безкоштовних стендів. Так, стенд отримала цього року літературна корпорація з України Meridian Czernowitz. Такою ж підтримкою, до речі, скористалися і Books from Belarus.
- Дуже важливо представляти літературу наживо, організовувати політичні дискусії, важливо, щоби автори виходили в публічний простір і презентували себе в рамках Літературного фестивалю Leipzig Liest, що відбувається під час книжкового ярмарку. І я зараз говорю не лише про користь для українських авторів – це унікальна можливість насамперед для Німеччини - відкривати для себе вашу культуру, - вважає Стецевич.
Цього року не було інституційної ініціативи представлення України на Ляйпцизькому книжковому ярмарку. Можливо, така ініціатива виникне наступного року, ми намагатимемося залучити зацікавлених партнерів, але ж і українські інституції повинні дбати про себе. Є надія, що стан складного політичного і матеріального становища мине, і наша співпраця відновиться.
Катерина може годинами розповідати про "Транзит" і його грандіозні результати для України – зацікавленість, публікації в журналах, купівлю прав, знайомства, налагоджений концепт співпраці, але вона дуже символічно розмовляє зі мною про це на порожньому місці, де ще торік був український стенд.
Григорій Семенчук, координатор Літературного фестивалю в рамках Форуму видавців, що був одним із організаторів масових виїздів українських авторів у Ляйпцигу в рамках "Транзиту", каже, що вони таки отримували пропозицію від німців, звернулися до видавців і кількох фундацій, але ідея про стенд у Ляйпцигу нікого не зворушила. Мовляв, у всіх зараз інші проблеми.
- Формат підтримки може бути різним, - говорить Грирогій, - цим могло би зайнятися посольство України в Німеччині, а ще краще, якби ми мали спеціалізовану організацію на кшталт польського Інституту книжки. Не завадили би і гранти від держави для різних громадських організацій. "Форум видавців" міг би цілком упоратися з організацією представлення України в Ляйпцигу, але лише за наявності фінансування, оскільки це дуже великі витрати.
Хочеться прямо закінчити замість нього – "нема ручок – нема печенька", але в Україні це більше не смішно.
 |
Ніхто із видавців теж не забажав вкластися в представлення своїх авторів за кордоном, чи бодай організувати колективно підготовлений каталог і людину для роботи на стенді.
Однак президент міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz Святослав Померанцев утілив одразу два побажання пані Стецевич: коли інституція користається з підтримки (й отримує безкоштовний стенд) і дбає про себе сама (знаходить 1000 євро на квитки, поліграфію, банери, їжу та візи від німецько-українського культурного центру Геданкендах із міста Чернівці ). Проте корпорація Meridian Czernowitz представляла на ярмарку себе і не була офіційним представником України.
Померанцев вважає, що в Ляйпцигу на ярмарок збираються не стільки видавництва й автори, скільки міста і країни, які показують одне одному свої культурні обличчя. Не бути там сильній країні просто не можна.
Складно визначити кого-небудь відповідальним за ситуацію з Ляйпцигом і подібними заходами. І не лише в Німеччині та в царині літератури. Тут не стане в пригоді віднайдений нами за останні півтора року досвід індивідуальної відповідальності за все, що стається з тобою і твоєю країною. Як не крути, а на такому рівні індивідуально взаємодіяти не виходить, і з’являється потреба в інституціях, дуже офіційних, великих, авторитетних для спонсорів і меценатів, інституцій із довгими руками і великими зв’язками у своїй сфері. Інституцій, яких у нас немає. Як показав досвід, покластися в цьому на Міністерство культури не можна.
Обнадіює бодай те, що трирічний "Транзит" приніс Україні ще один добрий результат, обумовлений процесами позаукраїнськими – німецький культурний менеджер Катерина Стецевич і перекладачка та найактивніший промоутер української літератури в німецькомовних країнах Клаудія Дате спрацювалися, об’єдналися і вже провели минулого літа в Берліні конгрес із фокусом на Україну про цінності та зміни, а цього року планують провести те ж саме про культуру.
Коштом іноземних інституцій туди знову, вірю, буде запрошено українців говорити про Україну. Не можна не тішитися з того, що ми такі потрібні й бажані. Трішки гірше, що ми, здається, менше потрібні й бажані самі собі, ніж комусь іще.
