Україна - це що?

Тут в одній хорошій компанії промайнула вже звична думка, що мовляв в світі, в Європі, про нас фактично нічого не знають і тому нам тяжко доносити свою позицію.

Казали таке, що французький обиватель геть не петрить, за великим рахунком, хто ми, що ми, до якого підвиду належимо і на що нас мастити.

Я ж засів про це напружено думати і наміркував наступне.

Що знає середньостатистичний каталонець, приміром, про словака?

Що знає ісландець про угорця?

Або що знає фінляндець про румуна?

Можливо я помиляюся, але виглядає так, що ні*уя не знає, і що в принципі самі європейці одне для одного являють певну абстракцію. Існують популярні нації, які є такою собі мармизою Європи. Німці, французи, іспанці, британці, в цілому скандинави, і ще можливо парочку колективів, котрі транслюють назовні, або національну кухню, або красивий історичний міф, або свій культур-мультур. Ну не тільки це, звичайно, але як приклад. Для середньостатистичного обивателя, тобто звичайного людського дебіла, цього цілком досить.

Те, що про нас не знає той, хто не в курсі й про словако-угро-каталоно-румунів, не має нас аж так засмучувати. Просто відчувається по всьому, що нашого потенціалу хопить на щось більше, ніж на ще одну європейську наційку в кумедних штанях, з тяжкою селянською кухнею та черговим дикунським акцентом. Можливо, саме це нам і муляє - суттєвий потенціал географічного ватажка на мапі Європи. Кортить вже й собі здійняти гарного стяга, або хоча б переможного трофея на вилах.

Але що ми можемо запропонувати для популярної трансляції самих себе? Україна - це що?

Приміром, Фінляндія для мене, це ніж puukko, красиві озера та грубі біляві баби. Франція - це варені жаби, смердючий, але смачний сир та витончений культур-мультур. Німеччина, це готичні ковбаски, фюрер Дюрер та ахтунг-алярм. Іспанія, це обідня перерва і про*обані колонії. Дуже стисло, але ясно.

Україна?

Навіть не знаю, що привезти у подарунок іноземним друзям, окрім "будьмо гей!". Вареники, Пророк, булава, вуса, горілка - всі ці страви нікого не цікавлять, бо вони не вельми цікаві і не універсальні. Роги сепаратиста і шкурку ватніка? Цього на всіх не вистачить, та й не всякий повісить цей непотріб над каміном. Здається, в цьому плані у нас ще все попереду, бо ми народ сповнений сюрпризів та болючих несподіванок.

Цікаво зазирнути до дзеркала майбутнього і побачити в ньому портрет українця на гусеничному ходу, кіборгізованого, мов суперсучасний танк; аграрія, котрий прямо з льоха може стрибнути у стратосферу, тримаючи в натруджених руках високотехнологічну титанову сапку для покарання марсіанських кацапів. Наше майбутнє в найближчому майбутньому.