Две победы

Із наближенням 2015 року у вболівальників боксу залишається все менше надії побачити старшого з братів Кличків у рингу. Не те, щоб ми не були готові до цього, проте щоразу сподівалися на ще один, а то й два поєдинки.

У спорті звикли об’єднувати двох Кличків в одне ціле. Російські журналісти часто жартували, що побити їх так само важко, як і відрізнити. Проте широкій публіці не дуже відомий той факт, що свого часу їхні дороги у спорті сильно розійшлися, так остаточно не зійшовшись. Ані в тренерах, ані в стилі бою. Хто знайомий із братами, той знає, що, попри зовнішню схожість, вони різні за характерами, вподобаннями, способом життя. І ця різниця для людей, які мали справу з бойовими мистецтвами, ще більш разюча.

Очікувана перемога Володимира Кличка над Олександром Повєткіним викликала бурхливу реакцію у вболівальників обох країн. Градус дискусії посилювався в міру розуміння справжньої вартості цієї перемоги і справжньої вартості цієї ж поразки, якщо не брати до уваги титули, гроші й політику.

Хтось не дуже об’єктивний перед боєм порівняв росіянина із Залізним Майком, чудово розуміючи, що це лише частина промоушену. Але молодший Кличко після сьомого раунду наче намагався нас переконати, що це і є "білий Майк". Який може покласти одним панчем будь-якої миті, тільки дай нагоду. І тому треба ставити на перемогу за очками.

Ні, Повєткін не є ні другим Тайсоном, ні Рахманом у бою проти Льюїса, ні-ні-ні. Чому ж тоді після чотирьох нокдаунів суперника, маючи в запасі п’ять раундів, Володимир не зміг логічно завершити бій із боксером іншого класу?

Пригадайте, як саме зазнавав поразок Кличко-молодший до цього. Якщо не брати до уваги обставини бою з Брюстером. І з Росом П’юріті, і з Корі Сандерсом, і в першому, хоч і переможному, поєдинку з Семом Пітером Володимир опинявся на канвасі зовсім не через технічну чи антропометричну перевагу супротивника. Кличко знайшов сили повернутися і досягнути найвищих вершин, проте страх нокдауну залишився.

Страх пропустити черговий лакі-панч від відверто слабшого суперника змусив українця змінитися на рингу. І хоч минуло вже вісім років від останнього падіння, схоже, що саме свідома і підсвідома обережність у Москві не дала добити Повєткіна. Це яскраво проявилося у 12-му раунді – Володимир відверто уникав бою, в’язав руки, а однієї миті навіть панічно закрив голову рукавицями, хоча росіянин не був готовий до атаки.

Ще один неприємний момент, який залишив осад після бою, - доволі брудний і брутальний стиль. Ми давно звикли до тактики "джеб плюс клінч", тому не очікуємо видовища від прагматика Володимира. Однак додавати до цього тички ліктями і передпліччями, аперкоти по зафіксованій голові, поштовхи, утримання та кидки… Це тактика на один бій, яку поставий детройтський боєць Джонатан Бенкс, чи зміна підходу до боксу в принципі? Можу аплодувати тому, наскільки грамотно команда Кличка переграла суперника, і не дуже хочу плескати в долоні боксерові з таким арсеналом. Ніскільки не прагну применшувати сам факт перемоги і фактичної розправи – різниця в класі очевидна. Результат є, титул є, з цим важко сперечатися.

А вболівальники, для кого важливий сам факт переваги українця над росіянином, а не бійця над бійцем, мають іще більше приводів закидати мене камінням.

Однак для одного боксера суботній бій став перемогою сили волі над тілом, характеру над вмінням. Для іншого – перемогою результату над засобами, тактики над спортом. Якщо Олександр, програвши, переміг, то Володимир, перемігши, і програв теж. І в цьому теж відмінність від брата.

Коли піде Віталій, ще триватиме епоха Кличків, але завершиться епоха Бійця.