Коли завершуються бойові дії, починається робота для слідчих та юристів. Наслідок сучасної війни - це сотні судових справ як проти рядових злочинців, так і проти організаторів злочинів, цілих організацій і держав. В Україні ця робота вже триває - хоч сама держава бере в ній мляву участь. Кількома мобільними групами, які їздили щойно окупованим Кримом і зараз їздять звільненим Донбасом, десятками інформаторів, які передають інформацію про злочини з непідконтрольних на сьогодні Україні територій, займається київський "Центр громадянських свобод". Про цю роботу, а також чому Україна зволікає з ратифікацією Римського статуту і чому справу Євромайдану розслідують настільки повільно, INSIDER розповіла директорка центру й співкоординаторка ініціативи "Євромайдан SOS" Олександра Матвійчук.
- Що роблять ваші мобільні групи на Донбасі?
- Основне їхнє завдання - документування злочинів, учинених під час окупації. Ми розуміємо, що тут і зараз ефекту це почасти не дасть. Хоча б тому, що багато підозрюваних у злочинах людей зараз перебувають на окупованій території. Але рано чи пізно це закінчиться. Тоді зібраний нами матеріал допоможе відновити правосуддя.
Так було в часи Євромайдану. Вже оновленій владі раптово знадобилися матеріали, зібрані спільнотою "Євромайдан SOS". У Генпрокуратурі сказали: "В нас немає інформації, усе знищено". Адже з 24 до 26 лютого там у внутрішніх дворах палали багаття з документів. Зникло, за нашими підрахунками, близько 70% інформації. Частину знищено в київських клініках на виконання прийнятого тоді закону про амністію. Він вимагав "ліквідувати всі дані, що стосуються учасників протесту", й лікарні дуже оперативно це виконали. От і знадобилося зібране нами, хоч ми й користувалися здебільшого відкритими джерелами.
Так само і з цією війною. Коли вона закінчиться, відновлювати треба буде не лише будівлі з дорогами, а й віру людей у те, що справедливість можлива. Воєнні злочини - як-от: викрадення, катування, примус цивільних людей, використання їх як живого щита, насильницький відбір власності, руйнування цивільних об’єктів - нічим не виправдовуються і строку давності не мають. Наша держава у справі документування, на жаль, не дуже ефективна. І ми зрозуміли: війна закінчиться й може виявитися, що в нас не буде доказів, не буде постраждалих і, відповідно, винних. Ось конкретний приклад: під час окупації Слов’янська бандою, яку очолював громадянин Росії Ігор Гіркін із псевдо "Стрєлков", у підвалах міста утримували декілька десятків людей. Їх катували. Ми знали цих людей за іменами, частину вдалося звільнити ще тоді завдяки переговорам. Щойно ж місто звільнили, наші люди туди вирушили. Зайшли в цей підвал і побачили таку картину: все довкола валяється, якісь працівники миють підвал від "речових доказів". У складі тієї групи була адвокат, і серед мотлоху вона побачила стос документів. Зрозуміла: якщо їх просто зараз не забере, то все знищиться. Коли ж вона забрала папери, то виявилося, що це - смертні вироки, підписані ледь не самим Стрєлковим. А також "ліквідаційні списки" місцевих, яких треба викрасти й посадити в підвали. Лінія фронту тоді ще коливалася, тому ми обдзвонювали цих "особливо небезпечних" істориків і журналістів, щоби були обережні. Зараз усі ці дані при нас.
- Хто ці люди, які здійснюють моніторинг і документування?
- Це звичайні волонтери, просто ґрунтовно підготовлені. Адже для того, щоб інтерв’ювати людину, яка була в полоні, треба пройти тренінг, з’їздити декілька разів на Схід, перейнятись усім цим і мати психічно стійке здоров’я. Адже до того, що люди розказують про свій досвід, звикнути не можна ніколи. І працювати треба так, щоб і людині під час розмови повторну травму не завдати, й самому потім із цим жити.
Нам дуже допомогли б професійні слідчі, проте вони їздити у складі груп не зголошувалися. Хоча неофіційно допомагають - наприклад, для дослідження розстрілів "зелених коридорів" нам потрібна була балістична експертиза. Люди надали фахову оцінку.
 |
| Фото: Facebook/Ugspl |
- Як ви працювали у Криму?
- У нас було три види мобільних груп. Перша група документувала порушення прав людини. Неправильно говорити, що Крим здався без крові: з самого початку окупації там викрадали та незаконно затримували людей. Лише за перший рік викрадено 20 осіб, щонайменше шістьох із них піддавали катуванням. Трьох знайшли мертвими, місце перебування дев’яти досі невідоме.
Друга мобільна група напрацьовувала мережу контактів. Правозахисники, журналісти і громадські активісти майже відразу почали виїжджати з півострова. Це зрозуміло, для їхніх свободи й життя там серйозна загроза. Але ми усвідомлювали: якщо цей відтік продовжиться, а окупація укоріниться, в нас не залишиться контактних людей. Тому ми знайомилися з тими, хто себе якось проявляв, брали їхні контакти, щоб потім швидко дізнаватися, що там відбувається.
Третя мобільна група здебільшого документувала те, що відбувається біля військових частин. Небайдужі львівські фірми купили просте обладнання для прямої відеотрансляції в інтернеті, й наші люди об’їздили військові частини, передавали це спорядження і вчили ним користуватися. Щоб військові самі могли, не чекаючи журналістів, фіксувати, що відбувається довкола.
Зараз ми вже в Криму не працюємо, остання мобільна група їздила туди минулого літа.
- Чому вирішили більше не їздити?
- Зрозуміли, що ставимо під ризик не просто себе, а й тих, із ким волонтери зустрічаються. Там за людьми активно стежать, активна парамілітарна "Кримська самооборона". Зараз ми співпрацюємо з чи не єдиною ініціативою, яка залишилась у Криму - Комітетом захисту прав кримськотатарського народу. Вони відстежують усі випадки політичних переслідувань - не лише щодо кримців, і передають нам. Це прості люди, організація не зареєстрована: в Криму це неможливо. Керівники вже з Києва працюють. Але робота триває.
Залишилось і багато наших джерел на півострові, допомагають російські правозахисники з "Кримської польової місії". Це дає нам можливість щомісяця робити підбірку порушень прав людини у Кирму "Хроніки окупації".
Те, що у Криму немає війни, - ілюзія та пропагандистське кліше. Є там війна. Тиха й без зброї, але громадянське суспільство повністю зачищається. Люди залишилися сам на сам з окупантом.
 |
| Фото: Олена Ведмідь |
- Страх кримчан зрозумілий. А на Донбасі люди готові говорити?
- Теж бояться. Є випадки, коли причетні до викрадення людей правоохоронці досі працюють у міліції. Звісно, за таких умов тривога буде. Я розумію, що за помахом чарівної палички людей у державній машині не заміниш, але принаймні щось уже можна було б зробити.
Цієї ситуації стосується ще один напрям нашої роботи - реформа законодавства. Насамперед того, що стосується правоохоронних органів і судів. Ми працюємо з парламентом і намагаємося вплинути на якість нових законів. Наприклад, є така ситуація: Верховна Рада прийняла заяву про відступлення від деяких зобов’язань Європейської конвенції з прав людини на окупованих територіях. Так держава визнала, що не може захищати права людей у Криму й на окупованій частині Донбасу і що змушена обмежувати деякі права на суміжних територіях, тому що там інколи точаться бойові дії. Це зрозуміло і правильно, треба адаптувати законодавство до умов війни. Але треба й убезпечитися від зловживань, покласти додаткові зобов’язання на різні органи державної влади на цих суміжних територіях. Наприклад, можна було б уже відновити роботу місцевих судів, щоб вони видавали санкції на арешт. Звичайно, коли місто обстрілюють "Градами", ніколи шукати будівлю суду. Але ж так не по всій території, і це точно не причина працювати в цьому напрямку. Є що поліпшити і в роботі правоохоронців, і у зборі доказів, і в документуванні воєнних злочинів, і реакції на правопорушення з боку українських збройних формувань. Останні дуже негативно впливають на місцеве населення, навіть один такий непокараний випадок дуже сильно налаштовує людей проти України. Вони й так російську пропаганду слухають, а тут раз - і мають цьому наочне підтвердження.
- Ви активно виступаєте за ратифікацію Україною Римського статуту. Що це може нам дати?
- Право звернутися до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Він має юрисдикцію щодо найтяжчих порушень прав людини - воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду і, якщо все буде гаразд, із 2017 року це буде ще злочин агресії. Це не будь-які вбивство чи катування - має бути доведено цілеспрямовану, системну політику на їхнє масове вчинення. І має бути тяжкість, яка виносить ці злочини в ранг таких, що викликають занепокоєння всього міжнародного товариства. Це, звичайно, питання, чи відкриє Міжнародний кримінальний суд справи щодо України. У нас, слава Богу, не сотні тисяч загиблих, як в інших справах, які суд зараз розглядає. Але шанси на розгляд чималі. Тому звернення до Міжнародного кримінального суду - чи не єдина можливість віддати винних у руки міжнародного правосуддя. Важливо розуміти, що в Гаазі акцентують увагу не просто на пересічних виконавцях. Він не буде розбирати, хто конкретно що робив під час усіх місяців конфлікту. Натомість він акцентує увагу на тих, хто віддавав накази. Розкручує цей ланцюг до найвищих "топ-менеджерів", замовників. І ми знаємо, в якій країні сидять ці замовники. Тобто для нас це можливість реалізувати мрію українця: "Путіна - в Гаагу". Ніхто не каже, що це просто. Але це діючий правовий механізм, і Україна має використовувати всі можливі засоби для захисту своїх людей.
Верховна Рада прийняла постанову про визнання юрисдикції МКС у час із 23 лютого 2014 року по лютий 2015-го. Але чомусь так і не надіслала суду офіційного повідомлення. За майже півроку з часу прийняття документа досі не знайшла часу.
 |
| Фото: Facebook/Центр політико-правових реформ |
- Чому влада опирається?
- Таке враження, що вона не розуміє природи Міжнародного кримінального суду. Ми з такими абсурдними стереотипами зустрічались! Наприклад, народні депутати серйозно кажуть: "Ну як же, ми не оголосили війну, а наші солдати убивають людей. Отже, їх теж судитимуть". Ми підготували для народних депутатів інформаційні матеріали, що це не так, відповіді на різні питання: наприклад, чи має сенс ратифікувати Римський статут, якщо Росія його не ратифікувала. Так, має. А тоді ми організували круглий стіл разом із представниками МКС. Наші ж парламентські опоненти просто не знайшли часу, щоб на нього прийти. Очевидно, їм це просто нецікаво.
Власне, якщо юрисдикцію МКС поширено на період із лютого 2014-го по лютий 2015-го, то дії українських військових також розслідуватимуть. Який сенс тоді не ратифікувати статут повноцінно? Немає.
Взагалі держава так і не розробила стратегії захисту наших громадян на міжнародному рівні. Є звернення до Європейського суду в справі Надії Савченко, але це не та інстанція, яка може в цьому випадку вимагати негайного звільнення людини з-під варти. Європейський суд ефективний в інших речах - наприклад, відшкодуванні моральних і матеріальних збитків.
Натомість є інші механізми, які ніколи не використовували. Наприклад, так званий "суд миру" - Міжнародний суд ООН. Не розумію, чому Україна досі не подала судовий позов проти Російської федерації і не отримала рішення цього суду стосовно того, що відбулась анексія Криму, і це незаконно. Це дуже простий і зрозумілий юридичний кейс, ми мали б це рішення. Звичайно, Крим це автоматично не повернуло би, але будь-які спекуляції на цю тему закінчилися б.
- Зараз ми покладаємося лише на фрази іноземних політиків: сказали "анексія" чи ні.
- А наші політики, таке враження, сиплять різними словами просто "для внутрішнього вжитку", без наслідків. Наприклад, кидаються фразою, що "ЛНР"-"ДНР" - терористичні організації. Але за цими словами мають бути конкретні правові кроки, тому що є конвенції ООН, які присвячені саме визнанню організацій терористичними. Щоб запустити цей механізм, треба заповнити спеціальні форми. Якщо це складно зробити Міністерству закордонних справ - звертайтеся, ми допоможемо. Можливо, варто починати не з ООН, а зі США чи ЄС. Можливо, це взагалі не наш шлях. Але тоді не дуріть нас! Нам не вдалося знайти відповідальних за ці питання в МЗС.
- Ви як правозахисниця багато бачите відмінностей між новою владою і колишньою?
- Це не влада моєї мрії - але, звичайно, краща за авторитарний режим, який намагався вибудувати Янукович. З 2010 року я писала щорічні звіти про політичні переслідування в Україні. З року в рік спостерігала, як збільшується кількість людей, котрі стають жертвами таких переслідувань - це не лише відомі політики, а й журналісти, громадські активісти, що борються проти незаконних забудов, екологи і просто громадяни, які виходять на мирні зібрання. З року в рік проти них з усе більшим охопленням застосовували арсенал засобів державної влади - від фабрикування справ до катувань. Можемо згадати, скільки разів "Дорожньому контролю" палили машини, чи резонансне убивство Владислава Гончаренка після виступу на конференції, що в його область завезли якісь радіоактивні речовини (Дніпропетровського еколога, керівника громадського руху "За право громадян на екологічну безпеку" вбили в серпні 2012-го, - INSIDER). Зараз, попри системні проблеми, які залишилися і які нова влада не здатна ефективно вирішувати, вона не настільки жорстка. Як на мене, її основне завдання - не зробити ситуацію гіршою і демократично передати владу новим політичним силам, які в суспільстві вже формуються. В Україні й нещодавно був цикл затримань, які ми зараз вивчаємо - це і "справа равликів", і справа підозрюваних у вбивствах Олега Калашнікова й Олега Бузини. Ми намагаємося відстежити об’єктивність процесів. Бачимо порушення, але поки що не можемо сказати, чи це вади системи, чи тут є політичний умисел.
- Народ обурюється, що за час роботи нової влади немає жодних вироків ані організаторам насильств під час Євромайдану, ні тим, хто розпалював ситуацію на Сході, ні основним людям часів Януковича. Влада не може чи не хоче бути активною в цих питаннях?
- Я і сама хотіла би знати відповідь на це запитання. Як юрист я розумію, що провести за рік усі розслідування й судові слухання неможливо. Але хотілося б побачити принаймні якісь проміжні результати. Також є, наприклад, моменти, коли слідчим бракує інформації. Але ще в лютому ми разом з адвокатами Небесної сотні проаналізували кожне кримінальне провадження ще з 25 листопада, до побиття студентів. Щодо кожного провадження було названо помилки. Вони були конкретні: наприклад, 23 січня 2014-го було побиття активістів Автомайдану на вулиці Щорса й Кріпосному провулку. Вони впізнали 14 нападників. Ці люди досі служать у перейменованому "Беркуті", їм не пред’явлено підозру. Чому?
- Тобто це не питання фаховості?
- Є й проблеми, що стосуються фаховості, але цей випадок не про це. Або ще один приклад. 29 грудня була акція Автомайдану під Межигір’ям. Після неї влада поширила рознарядку переслідувати учасників Автомайдану, складати проти них сфабриковані адміністративні протоколи і забирати в них водійські права. На виконання цієї рознарядки було задіяно кілька сотень даїшників, які склали 615 сфальшованих рапортів. Зараз автомайданівці почали вимагати покарання людей, які фальшували ці протоколи. Закономірна вимога, адже багато хто з них втратив водійські права, коли суди, як під кальку, виносили рішення про їх позбавлення. А тепер, якщо вірити нашій прокуратурі, виявляється: кілька сотень цих даїшників раптово - мабуть, із мотивів особистої неприязні - сфальшували ці протоколи. Саме так зараз розглядається справа - жодного слова про те, що це була організована злочинна схема. Мало доказів? Та ні, львівські активісти знайшли документ, який надсилали голові кожного обласного ДАІ: як треба фальшувати ці протоколи. Адвокати принесли документ слідчим, але ті чомусь відмовляються долучати його до справи. Ось ці речі не пояснюються. Взагалі ж зрозуміло, що справа Євромайдану складна і від самого початку неправильно розслідувалась. Інше питання - чому? Чому єдине управління з розслідування цієї справи в Генпрокуратурі було створене лише у грудні, коли під Віталієм Яремою захиталося крісло? Це теж негативно вплинуло на розслідування, тому що кожен слідчий знав тільки свою справу, а воно ж там усе переплетено.
 |
| Джерело: ccl.org.ua |
На тлі цього хочу наголосити: якщо зараз суспільство махне рукою і не вимагатиме розслідування й справедливого суду, якщо залишить цю боротьбу лише на адвокатів Небесної сотні - нічого не буде. Якщо люди не цікавитимуться станом справ, не писатимуть звернення й не ставитимуть запитання прокурорам - у суді ми отримаємо зовсім не ті рішення, на які сподіваємось. І це означатиме, що цей урок історії ми не засвоїли, тому що це ж питання не лише покарання конкретних людей, які вчинили ці злочини своїми руками або віддавали накази. Це попередження на майбутнє - адже непокаране зло зростає. І якщо ми зараз не поставимо тут крапку - це чіткий сигнал, що потім подібний терор можна буде повторити.
- Можете сказати, хто конкретно чинить опір справі?
- Я ж не в системі, погано її знаю. Маю сказати, що дуже багато слідчих сумлінно виконують свою роботу. Усі адвокати відзначають, наскільки фахово працює керівник цього створеного управління ГПУ Сергій Горбатюк. Але результат - такий, як є. Взагалі ж необхідно розслідувати бездіяльність окремих посадовців у розслідуванні злочинів Євромайдану. Тому що зі створенням управління в ГПУ окремі слідчі за кілька місяців зробили більше, ніж уся прокуратура Києва за цілий рік. Пам’ятаю, як мені вкотре телефонували з управління в січні цього року й казали: передайте, будь ласка, фото й відео, які у вас є. Я здивувалась, адже рік тому вже передавали. "Певно ж, ці дані у вас десь є", - кажу. Мені відповідають: якби вони в нас були, ми вам не телефонували би. Отже, як розумію, слідчим, які прийшли в те управління, довелося починати роботу з нуля. Досі парламент питання про саботаж розслідування злочинів не розглянув. Але нічого, будемо боротися. Зрештою, люди, які зараз покривають ці злочини, - так само є їх співучасниками.
Антон Семиженко для INSIDER
