Однієї любові - замало

Американець Марк Менсон відомий як письменник: його книжка "Мистецтво ні про що не паритись — неочевидний спосіб вести хороше життя" стала бестселером The New York Times. Також Менсона знають як блогера: сайт чоловіка щомісяця читають два мільйони людей. Враховуючи, що книжка продається добре, а частина записів у блозі доступна платно — у Менсона непогано з доходами, завдяки чому він відомий і як мандрівник.

Один з найпопулярніших текстів Марка-блогера — про те, що любов, хоч і може здатись панацеєю від усіх проблем у парі, насправді нездатна зробити стосунки ні кращими, ні життєздатнішими. Текст доступний для републікації, тож INSIDER наводить його повністю. І, хоч зараз іще не День святого Валентина, пропонуємо замислитись над усесильністю кохання й тим, чи дійсно воно робить стосунки тривалими й щасливими.

***

1967-го Джон Леннон написав пісню під назвою “All you need is love”, “Все, що вам потрібно — це любов”. І ще він бив обох своїх дружин, залишив напризволяще сина, принижував свого менеджера, який був геєм та євреєм, а одного разу група операторів зафільмувала, як він провів цілий день, лежачи голим у ліжку.

На 35 років пізніше Трент Резнор із рок-гурту “Nine Inch Nails” написав пісню під назвою “Love is not enough”, “Однієї любові — замало”. Хоч Резнор і зажив слави шокуючими виступами на сцені та ґротескними відео, він кинув алкоголь та наркотики, одружився лише раз, народив із цією жінкою двох дітей, а потім скасовував презентації альбомів та концертні тури, щоб мати змогу лишатись удома й бути хорошим чоловіком і батьком.

Один із цих двох чоловіків мав чітке й реалістичне розуміння любові, інший — не мав. Один із них ідеалізував кохання як засіб вирішення всіх своїх проблем, інший — ні. Один, певно, був нарцисичним покидьком. Інший — не був.

У нашій культурі заведено ідеалізувати любов. Ми бачимо її як радісне вирішення всіх життєвих проблем. Наші фільми, легенди та й уся історія подають це як головну мету життя, винагороду за всі наші болі й старання. І через те, що ми ідеалізуємо любов, ми переоцінюємо її. Внаслідок чого страждають наші стосунки в парі.

Коли ми віримо, що “все, що нам потрібно — це любов”, — тоді, наче Леннон, ми схильні ігнорувати фундаментальні цінності на кшталт поваги, скромності та вірності щодо небайдужих нам людей. Врешті-решт, якщо любов усе вирішує, чому перейматись усіма іншими речима — всіма складними речима?

Але якщо, як Резнор, ми віримо, що “однієї любові — замало”, то ми розуміємо, що здорові стосунки потребують більшого, ніж чиста емоція чи сильна пристрасть. Ми розуміємо, що в стосунках і в нашому житті є щось важливіше, ніж просто бути закоханими. І успіх наших стосунків залежить від цих, глибших та важливіших, цінностей.

Три суворі істини про любов

Проблема з ідеалізацією любові — у тому, що вона спонукає нас чекати від неї нереального. В підсумку ці нереалістичні очікування знищують самі стосунки, через які та заради яких усе почалось. Дозвольте навести кілька прикладів:

1. Любов не означає сумісність. Те, що ви в когось закохуєтесь, не обов’язково означає, що ця людина є для вас хорошим партнером у плані довгострокових стосунків. Закоханість — емоційний процес, а сумісність — логічний. І в них не надто багато спільного.

Можливо закохатись у людину, яка не ставиться до вас добре, яка змушує вас думати гірше про себе, яка не поважає вас так, як ви поважаєте її, чи життя якої настільки розхитане, що ви своїм спілкуванням із нею ризикуєте “завалити” й свої справи.

Можливо закохатись у людину, яка має інакші амбіції чи життєві цілі якої суперечать вашим цілям, яка вірить в інші цінності чи світогляд якої суперечить вашому відчуттю реальності.

Можливо закохатись у когось, хто ненавидить вас і ваше спільне щастя. Це може звучати парадоксально, але буває і так.

Більшість руйнівних стосунків, які я бачив чи про які люди повідомляли мені в листах, починались з емоцій: люди відчували “іскру” та з головою пірнали в кохання. Забудьте, що він був фанатичним християнином із алкоголізмом, а вона — бісексуальною психопаткою. Бути разом просто відчувалось правильним. А тоді, за шість місяців, коли вона викидає його речі з вікна, а він 12 разів на день молиться за спасіння її душі, вони роззираються довкола з подивом: “Що ж ми зробили не так?”

Правда в тому, що все пішло не так іще до того, як початись.

Коли ви шукаєте партнера, варто використовувати не лише серце, але й мозок. Так, ви хочете знайти когось, хто змусить ваше серце тріпотіти, а гази — пахнути, ніби це вишневе морозиво. Але варто також оцінити, як партнер ставиться до себе й до своїх близьких, які має амбіції та світогляд загалом. А коли ви закохуєтесь у когось, хто несумісний з вами… Що ж, як сказав лижний інструктор із мультфільму “South Park” — матимете погано проведений час.

2. Любов не вирішить ваших проблем у стосунках. Ми з моєю першою дівчиною були по вуха закохані один в одного. А ще ми жили в різних містах, не мали грошей, щоб зустрітись, наші сім’ї ненавиділи одна одну, тож у нас щотижня буяли беззмістовні драми й суперечки. І кожного наступного після сварки дня ми зідзвонювались, нагадували собі, як сильно ми один одного кохаємо й що ніякі з цих дрібниць не мають значення, адже ми таааак закохані. Що ми знайдемо спосіб дати всьому раду і все буде чудово — просто почекаймо. Наша закоханість спонукала нас відчути, що ми вирішуємо наші проблеми, тоді як на практиці нічого не змінювалось.

Як ви можете уявити, жодна з проблем не зникла. Сварки повторювались і ускладнювались, наша нездатність бачитись каменем тисла на наші плечі. Ми були настільки егоцентричними, що не могли навіть пояснити ці проблеми один одному. Годинами висіли на телефоні, в результаті нічого по суті не сказавши. Озираючись назад, я бачу, що ці стосунки не мали жодного шансу. При цьому ми підтримували їх протягом трьох чортових років!

Не дивно, що стосунки спалахнули й розсипались, наче дирижабль “Гінденбург”. Розставання було некрасивим, і великий урок, який я виніс із усього цього, був таким: хоч любов і може спонукати вас відчувати наявні проблеми у стосунках незначними, вона не обов’язково вирішує бодай якусь із цих проблем.

За цим принципом існують токсичні стосунки. Американські гірки емоцій п’янкі, кожен новий підйом здається важливішим та більш справжнім за попередній. Але якщо ви не маєте міцної основи під ногами, хвиля емоцій врешті-решт прийде та змиє все, що ви собі намріяли.

3. Любов не завжди варта самопожертви. Одна з визначальних ознак любові до когось — у тому, що ви здатні жертвувати своїми інтересами й потребами, щоб попіклуватись про іншу людину та її потреби теж. Але питання, яке рідко ставлять — у тому, чим саме ви готові пожертвувати й чи дійсно це варте того? У сповнених любові стосунках нормально для обох час від часу поступатись власними потребами, прагненнями та часом заради іншої людини. Погоджусь, що це — нормально, здорово і є значною частиною того, що робить стосунки настільки класними. Але коли доходить до принесення в жертву власної самоповаги, гідності, фізичних потреб, амбіцій та цілей у житті, просто щоб бути із кимось — тоді любов стає проблемною. Сповнені любові стосунки мають доповнювати наші особистості, не шкодити їм чи замінювати їх. Якщо ми опинимось у ситуації, де змушені миритись зі зневажливою чи образливою поведінкою — ми, по суті, дозволяємо любові споживати нас і нехтувати нами. Якщо ми не будемо уважними — від тієї вашої особистості, що колись була, залишиться лише оболонка.

Тест на дружбу

Одна з найстаріших порад щодо стосунків — “Ви й партнер/ка маєте бути найкращими друзями”. Більшість людей сприймають цю пораду в позитивному ключі: мовляв, я маю проводити час із партнером чи партнеркою так, як проводжу його з найкращим другом чи подругою. Спілкуватись настільки ж відкрито й так само запально розважатись. Але треба розглянути це й у негативному ключі: чи терпіли б ви прояви поганої поведінки свого партнера у своєму найкращому другові?

Дивовижно, але, коли ми чесно ставимо собі це питання, у найбільш нездорових стосунках відповідь — “ні”.

Я знаю молоду жінку, яка щойно вийшла заміж. Вона була по вуха закохана в свого чоловіка. І, хоч він уже понад рік був “тимчасово безробітним”, демонстрував нульову зацікавленість у плануванні весілля, часто залишав її саму, щоб поїхати на серфінг зі своїми друзями, а її друзі та родина висловлювали досить чіткі побоювання щодо нього — вона все одно вийшла за нього.

Та щойно емоційна піднесеність весілля зійшла нанівець, настала реальність. Минув рік після одруження — й він досі “тимчасово безробітний”. Він розкидає по дому сміття, доки вона на роботі, злиться, якщо вона не готує для нього обід, і щоразу, коли вона скаржиться йому на це — каже, що вона “зіпсована” й “нахабна”. А, ну й ще він так само лишає її саму, щоб поїхати серфити з друзями.

Жінка опинилась у цій ситуації, тому що ігнорувала всі три наведені вище жорсткі правди. Вона ідеалізувала любов. Хоч її й ляснуло по обличчю всіма “червоними прапорцями” майбутніх проблем іще на етапі зустрічання, вона вірила, що кохання свідчило про перспективність стосунків. Насправді ж — ні. Коли її друзі та родина озвучували сумніви, вона вірила, що їхня любов, урешті-решт, вирішить усі їхні проблеми. Не вирішила. І тепер, коли все втопилось у багні, вона звернулась до друзів за порадою: чим іще вона може в собі пожертвувати, щоб стосунки запрацювали?

А правда в тому, що вони не запрацюють.

Чому ми толеруємо в романтичних стосунках поведінку, яку ніколи б не терпіли в стосунках дружніх? Уявіть, що ваш найкращий друг переїхав до вас, закидав ваше житло сміттям, відмовляється знайти роботу чи розділяти рахунки, вимагає від вас готувати йому вечерю і злиться та кричить щоразу, коли ви скаржитесь йому про це. Така дружба протривала б не більше, ніж акторська кар’єра Періс Хілтон.

Або інша ситуація: дівчина мого знайомого була настільки ревнивою, що затребувала паролі до всіх його облікових записів в інтернеті й наполягла на тому, щоб супроводжувати його в усіх бізнес-подорожах, щоб упевнитись, що він не заглядається на інших. Ця жінка стежила за ним, як спецслужба. Фактично, його життя було під цілодобовим наглядом сім днів на тиждень. І можна було побачити, як це відбивається на його самооцінці. Вона впала до нуля. Жінка ні в чому йому не довіряла – от він і сам перестав довіряти собі. І, при цьому, він досі з нею! Чому? Бо ж закоханий!

Запам’ятайте наступне: єдиний спосіб повноцінно насолоджуватись любов’ю в своєму житті — зробити важливішим щось інше, ніж любов. Протягом життя ви можете закохатись у багатьох різних людей. У тих, хто є добрим для вас, і тих, хто є злим. Можете закохатись у здоровий спосіб, а можете в нездоровий. Можете закохатись, коли молодий, і коли постарієте. Кохання — не унікальне. Не особливе. Не рідкісне.

А от ваша самоповага такою є. Як і гідність. Як і здатність довіряти. Протягом вашого життя ви можете полюбити багатьох людей, але щойно ви втрачаєте самоповагу, гідність чи здатність довіряти — повернутись назад дуже складно.

Любов — чудовий досвід, один із найкращих, які може запропонувати життя. І кожен має прагнути відчути її та насолодитись нею. Але, як і будь-який інший досвід, цей може бути здоровим та нездоровим. Як будь-який інший досвід, йому не можна дозволити визначати, ким ми є та які наші цілі в житті. Ми не можемо дати йому поглинути нас, не можемо пожертвувати своїми ідентичністю й самоцінністю. Тому що в мить, коли ми це робимо — втрачаємо і любов, і себе.

Тому що ви потребуєте більшого, ніж любов. Так, любов чудова. Любов необхідна, любов прекрасна. Але її недостатньо.

Марк Менсон, письменник. Опубліковано з дозволу автора. Переклад і редагування Антона Семиженка.