Двоє їдуть у потязі від Кардіффа до Лондона. В дорозі в них народжується геніальна ідея, яка через декілька років після доленосної поїздки стане, без перебільшення, глобальним феноменом і об’єктом культу планетарного масштабу.
Ці двоє - британські телевізійники Стівен Моффат і Марк Гетісс, одержимі поціновувачі творів сера Артура Конан Дойла про Шерлока Холмса. Їхня ідея - перенести світ легендарного детектива в наші часи.
У 2010-му відбувається прем’єра серіалу "Шерлок". Ідея спрацьовує подібно до водневої бомби…
На початку 2014-го світ дивиться вже третій сезон серіалу. І що ж відбувається в ньому?
Убивство.
Протягом трьох серій Моффат і Гетісс методично вбивають своє дитя: Шерлок Холмс агонізує і в муках помирає на наших очах. Частина аудиторії перебуває у фрустрації, неначе втратила щось надзвичайно дороге - найкращого друга. Для цього достатньо передивитися коментарi у Facebook та шпальти свiтових ЗМI.
Ні, вбивство Холмса - це не спойлер: Моффат і Гетісс уже заявили про четвертий і навіть п’ятий сезони "Шерлока". Але чому ж останній сезон став історією одного злочину, що відбувався впродовж трьох січневих вечорів на очах закам’янілої аудиторії?
Чому, власне, в мене є відчуття, що я втратила найкращого друга?
І чи можливі тут узагалі будь-які реанімаційні заходи?
Від самого початку серіал ішов рівним і логічним шляхом успіху - від видовища для обраних до предмета масового поклоніння і дещо істеричного обожнювання.
Другий сезон "Шерлока" закінчився тим, що Холмс - "рейхенбахський герой" - стрибає із даху шпиталю святого Варфоломея на очах доктора Ватсона. Несамовитий і морально жорстокий фінал - драма, що завершувалася на високій, дзвінкій і пронизливій ноті.
У цьому фіналі йшлося не лише про трагічну втрату Ватсона та жертву Холмса, але й про карколомний пазл, який треба було скласти глядачам. Шерлок стрибнув, розбився… і залишився живим. Два роки аудиторія перебувала сам на сам із запаморочливою загадкою.
"Усі відповіді на екрані", - стверджували автори "Шерлока". Витерши сльози, оговтавшись, публіка почала розгадувати цю загадку, а третій сезон став "сезоном, на який чекають".
До 2014-го "Шерлок" демонстрував філігранний баланс між жанрами (драма, іронійна комедія, детектив) і витончені літературні й візуальні перегуки між епохами, між текстом сера Конан Дойла та попередніми екранізаціями оповідань про Шерлока.
Стиль, смак, клас, поєднання новаторства і традицій, авторська воля й принциповість - непересічне явище на ТБ. Творці називали "Шерлока" "серіалом для людей, які вміють думати".
Та високий, майже трагічний фінал другого сезону наніс рану не лише тремтливим, чутливим серцям, закоханим у "Шерлока". Передбачувана, виправдана людська істерика навколо фіналу другого сезону вдарила й по творцях: їм захотілося ще більше… усього. Більшу аудиторію, більше сліз, більше пафосу, більше маніпуляцій, більше… влади? Так почалася історія задуму вбивства.
"Змусь їх плакати, змусь їх сміятися, змусь їх чекати". Процес утілення цієї формули - слів Вілкі Коллінза, обраних колись Моффатом і Гетіссом у якості модуса операнді, - в третьому сезоні перетворюється на монстра: "сезон, на який чекали" стає "сезоном, який хочеться забути".
Останній сезон карколомно опустив рівень серіалу в усіх аспектах. Він "вийшов у люди" і злився з натовпом, втративши свою унікальність. Цей сезон вступає в прямий діалог із фанатами, часами перетворюючись на екранізацію фанфікшна (в буквальномму сенсі), висміюючи віддану публіку, як скопище ідіотів (у серіалі є пряма аналогія між карикатурними фанатами Шерлока Холмса і реальними фанатами "Шерлока").
Серіал безсоромно ублажає фансервісом, захлинається візуальними ефектами, здебільшого показово ігноруючи сера Артура й безсило складаючи зброю перед головним викликом - поясненням загадки "рейхенбахського стрибка".
Творців кидає між ницою, куцою, алогічною детективною інтригою, романтичною комедією з ганебним гумором, псевдопсихоаналітичними сеансами сімейної терапії для Холмса, Ватсона та його дружини. Фінал вибухає недоречними, патетичними пристрастями дешевої мелодрами...
Автори починають діяти грубо, їхні маніпуляції настільки прозорі й жадібні, що обеззброюють своєю примітивністю. Сміх перетворюється на регіт, іронія й ігри розуму на фарс, сортирні жарти й елементарні фактичні помилки, "ляпи", сюжетні діри й зневагу до розумових здібностей аудиторії.
Просто концепція змінилася: віднині, за словами творців, це не детективний серіал, а серіал про детектива. Слабкого, залежного, схильного до надмірних, сміхотворних страждань.
Шерлок Холмс втратив свою гордість. "Шерлок" пішов найбанальнішим зі шляхів - шляхом абсурдного й безпідставного "вилюднення" героя.
Єдине, що залишається незмінним у серіалі, - це фантастична акторська гра. Головні виконавці - Бенедикт Камбербетч і Мартін Фріман - та й весь ансамбль, не лише рятують третій сезон - це, схоже, саме те, заради чого варто його дивитися й все ж таки не стирати зі свого Палацу Розуму...
Не бажаю говорити про інтерактивні ігри, про деконструкцію серіалу та жанру, про "мету кіно", про нову еру на ТБ й падіння "четвертої стіни" - про будь-що, що демонструвало б мій інтелект, а не інтелект "Шерлока"...
Залишаю це тим, хто не вміє користуватися "лезом Оккама": не варто множити смисли, леді та джентльмени! Розв’язка детективної інтриги завжди має бути геніальною у своїй простоті.
