Большой террор: что нужно знать о Дне памяти жертв политических репрессий

Щороку у третю неділю травня в Україні відзначають день пам’яті жертв політичних репресій. Цьогоріч цей день припадає на 19 травня. Чому важливо не забувати про жертв терору та як дні пам’яті впливають на формування нації , - у матеріалі Insider.

Формування днів пам'яті - це обов'язкова частина символічної політики, культурної політики, яку веде будь-яка держава, яка хоче залишитися цілісною і продовжувати формувати націю.

"Чому цей день важливий саме для української нації? Тому що ми втратили мільйони людей і найкращих. Втрати коливаються від 15 до 25 мільйонів", - поділилась культуролог та професор КНУ ім. Тараса Шевченка Наталія Кривда.

На її думку, держава обов'язково має робити певні кроки і застосовувати певні системи, щоб зберігати свою власну ідентичність.

"Практики комеморації, в тому числі дні пам’яті, нарощують культурний потенціал нації", - додала Кривда.

Формування днів пам'яті - це обов'язкова частина політики, яку веде держава, яка хоче залишитися цілісною і продовжувати формувати націю

П’ ять хвиль репресій

Великий терор - це масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи тодішнього керівництва й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, а також для залякування населення.

19 травня 1938 року була найкривавіша ніч у Києві – у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням.

За словами історика та науковця Романа Подкури, загалом за радянську добу у картотеках значаться понад 732 тисячі громадян, які були розстріляні та ув'язнені.

"Це з 1918 по 1991 рік. Але ж ще понад мільйон осіб було депортовано", - розказує він.

Втім, у цю статистику поки не включені люди, які постраждали від перебування у перевірочних таборах, також не включені люди, яких було виселено з власних осель, не включені громадяни, позбавлені політичних прав. За його словами, позбавлення політичних прав є прямою формою політичних репресій.

"Там было несколько волн репрессий: первая - после 20-х годов прошлого века, вторая - конец 20-х и начало 30-х годов, третья волна - 36-38 года (большой террор, - ред.), Четвертая - послевоенная волна. Далее шла пятая волна - времена диссидентов. Это основные этапы, которые имели место в украинской истории ", - отмечает Подкур.

Биківня, за його словами, була територією масових поховань. Тут, в лісі на околиці Києва таємно ховали осіб,  репресованих і страчених у Києві структурами НКВС.

Це тривало з 1930-х і до 1941 року. За даними науковців, у Биківнянському лісі поховано близько 100 тисяч осіб.

"Коли готувалися до масового терору - постало питання про те, де ховати розстріляних. Тому Київська міська рада тоді виділила спеціальний шматок землі, який дозволяв ховати там усіх розстріляних. Основний потік розстріляних був похований саме в лісі", - повідомив Подкур.

Роман Подкур

В ході репресій, як відомо, винищувались дві ключові соціальні групи: активне селянство, яке створювало стабільність держави,та заробляло гроші, і українська інтелігенція.

"Політичний терор по відношенню до інтелігенції був свідомим і спрямованим на те, щоб українська нація не могла сформуватися, втративши здатність до самоусвідомлення і рефлексії", - зазначила Кривда.

Реабілітація жертв

Незаконність знущань над затриманими визнали ще за радянських часів після смерті Сталіна. Однак організовані реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації.

У 1991 було ухвалено Закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Впродовж  1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації - 117 тисячам 243 особам.

Згодом Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму. Це сталося відносно нещодавно – у 2015.

Репресії у контексті сьогодення

З моменту арешту Олега Сенцова минуло вже 5 років. За сфабрикованим звинуваченням його засудили до 20 років колонії. Свій термін режисер відбуває на крайній півночі Російської Федерації в Лабитнангі.

Наталія Кривда вважає, що Сенцов є жертвою політичних репресій Росії проти України.

"Вони (українські моряки, - ред.) жертви завше військових конфліктів. А от Олег Сенцов - жертва політичних репресій в моєму розумінні. Однак ми повинні боротися за кожну людину", - вважає вона.

Історія військовополонених моряків, затриманих Російською Федерацією, є показовою станом на сьогодні. У листопаді 2018 року відбулося фактично захоплення кораблів ВМС України на шляху їх слідування з Одеси до Маріуполя. Тоді на борту перебували 24 українських військовослужбовці. В результаті застосування зброї російськими прикордонниками Андрій Артеменко, Андрій Ейдер та Василь Сорока отримали поранення.

Водночас ФСБ заявило, що моряки начебто "порушили державний кордон Росії".

"Станом на зараз військовополонені моряки можуть вважатися жертвами політичних репресій", - резюмував Подкур.

Зазначимо, нині більше 98 українських політичних в'язнів залишаються ув'язненими в Росії та окупованому Криму . Більше 120 в'язнів та заручників утримуються в окупованому Донбасі.