Вони перемогли! Незважаючи на те, що в підсумку показало табло варшавського стадіону. "Дніпро" зміг довести: скільки б різного штибу експерти не "ховали" їх до того чи іншого матчу, все вирішується на полі. На футбольному полі бою.
Цього сезону зелений газон став справжнім полем бою. Нам були дуже потрібні перемоги. Майдан, Крим, війна з Росією. Країна реально змучилась. Українцям була потрібна віддушина, відпочинок, виплеск емоцій. І все це цього року дав футбол.
Саме футбольні ультрас показали, що можна "зарити сокиру", коли перед твоїми очами майорить зовсім не привид війни. Справжньої, не міфічної. Не десь там, а тут, удома.
І футболісти теж нарешті стали помічати вболівальників. Зрозуміли, що вони грають не тільки за гроші, а й для вболівальників.
Було і є купа проблем у різних клубів і невідомо, що буде наступного сезону, і чи буде він узагалі. Був чудовий сезон у "Динамо", але все ж таки головним ньюсмейкером цього року став "Дніпро". Хоча після вильоту з Ліги чемпіонів від данійського "Копенгагену" ніхто навіть не міг подумати, що у Варшаві будуть саме "дніпряни".
"Дніпро" грав у Європі не в себе в місті, а в Києві. Матчі "дніпрян" часто збігалися з гостьовими матчами "Динамо", тому багато киян обирали підтримку своєї команди перед екранами, а не на стадіоні. На гру "Дніпра" в Києві спочатку приходили по 5-10 тисяч, половина з яких приїжджала з Дніпропетровська. Але ні футболісти, ні тренери жодного разу не скаржилися на киян. Не розповідали, що їх не підтримують, а, стиснувши зуби, робили свою справу.
Маленькими кроками йшли до свого історичного фіналу. Хтось скаже, що "Дніпро" Мирона Маркевича грає не яскраво. Здебільшого це правда, але, як казав Валерій Лобановський, результат на табло. І "Дніпро" його давав. Зі скрипом, брав часто характером, але давав результат. Хлопці відчували, що їхнє місто потребує позитивних емоцій, їхня країна потребує позитивних емоцій. І вони їх давали.
Українці це відчули. На півфінальному матчі проти "Наполі" забитий під зав’язку "Олімпійський" віддав "Дніпру" все, незважаючи на страшенну зливу. Кияни не підвели і прийшли. Тому що так має бути!
І після півфіналу емоції "дніпрян" перелили через край. Фани "Дніпра" висипали на поле НСК "Олімпійський", а кияни на трибунах тільки тривожно спостерігали. Тоді на секторі один із вболівальників обурювався: "Блін, ну навіщо? Стадіон дискваліфікують на єврокубки, а на ньому наступного сезону грати "Динамо" в Лізі чемпіонів". Моя відповідь була простою: "Не треба так. Їм це потрібно, нам це потрібно. Вони заслужили на емоції, ми всі заслужили на емоції".
І здавалося, що все. Емоції вже виплеснулися, попереду грізна "Севілья". І знову почався скепсис, знову почали "зливати" "Дніпро" ще до матчу. Але слова Мирона Маркевича, які вже стали легендарними: "Чому ви такі пригнічені?" - вселяли надію. Це ще не все. "Дніпро" зможе. І він зміг.
Фінал не можна описувати словами, тому що немає таких слів, якими можна передати, що кожен із нас відчував. Просто - вони перемогли! Незважаючи на те, що в підсумку показало табло варшавського стадіону. Вони витиснули з себе все, до останньої краплі.
"Дніпро" показав, що команда може грати для вболівальників, віддаючи все, що має, на полі. Дніпропетровські футболісти своєю поведінкою на полі й поза ним показали, що звичайну формулу "Родина, клуб, місто, країна!" можна втілювати в життя. І деяким іншим клубам треба повчитись, як поводитися зі своїми і "чужими" вболівальниками, не шукаючи чорних котів там, де їх нема.
І тепер, коли я чую: "Хто ми?", відповіддю буде не тільки рідне "Леви!", а й "Днепр!". Тому що ми разом! Дякуємо за казку, "Дніпро"!
