Якщо учасники мінського процесу найближчим часом домовляться про місцеві вибори на окупованій території за українським законодавством, навряд чи на них переможуть "ДНРівські" сили. Скоріше – ті, хто представлятиме Ріната Ахметова. Принаймні на Донеччині.
Чому?
Перший чинник – гуманітарка, якою фонд донецького олігарха забезпечує значну частину тутешнього населення. Від донеччан можна почути, що пів-міста живе тільки на неї. Враховуючи, що не для всіх у місті "ополченці" є захисниками, головними на місцевих виборах можуть стати саме гуманітарні мотивації.
По-друге, економічна проукраїнськість Ахметова, на тлі відсутності з його боку антикремлівської риторики, може бути цілком прийнятною для багатьох жителів окупованої території, які ідеологічно налаштовані проти київської влади.
Третій чинник – повернувшись у тому чи іншому вигляді до українського законодавства, "республіканці", напевно, закріплять за собою серед місцевого населення образ політико-економічних невдах, за яких уже немає особливого сенсу голосувати, тим паче в рамках української системи.
І четверте – навряд чи російсько-сепаратистська сторона буде готова розгорнути в "ДНРівських" районах кампанію проти Ахметова та його представників. Щонайменше через той самий чинник із гуманітаркою...
Але все це буде актуально, якщо, звичайно, місцеві вибори за українським законодавством у "ДНРівських" районах відбудуться, представники донецького олігарха братимуть у них участь, міжнародні спостерігачі будуть допущені та буде забезпечена відносна прозорість голосування.
Питанням місцевих виборів, як повідомляли, займатиметься політична підгрупа мінського процесу. Українську сторону в ній представляє Володимир Горбулін. Його досвід дає привід для позитивних очікувань, однак добрий переговірник – це ще не чарівник.
Підтримувати форму
Ну, а деяким представникам регіональної влади, які були відсторонені "ДНРівцями" і потенційно можуть виступити кандидатами від Ахметова на місцевих виборах, наразі залишається перебувати у вільному плаванні. Або збиратися на спеціальні заходи для обговорення майбутнього Донбасу, щоб підтримувати свій політичний тонус.
Наприклад, як днями в підконтрольному українській владі Святогірську. 17-18 травня в цьому місті відбулася зустріч голів адміністрацій міст Донецької області. У ній також брали участь депутати Верховної Ради, зокрема колишній губернатор Донеччини Сергій Тарута.
ЗМІ поспішили назвати цю зустріч секретною, але екс-голова Донецької ОДА попросив не будувати ніяких конспірологічних версій з цього приводу. Закритий формат заходу було створено для атмосфери довіри, а його темою були способи врегулювання ситуації в регіоні, зазначив Тарута.
Організатором зустрічі виступила фінська некомерційна організація Crisis Management Initiative за підтримки британського посольства в Україні. На сайті цієї організації вказано, що у 2013-2015 роках вона робитиме акцент на розвитку спільних ініціативах щодо встановлення довіри між молодими лідерами, які перебувають по різні сторони конфлікту.
Наразі важко уявити, як це можна реалізовувати в нинішньому донбаському контексті. Більш показове те, що СMI працює, як правило, з новими поколіннями, які не мають досвіду довоєнного співіснування. Цілком імовірно, що і на Донбасі конфлікт буде повністю вичерпано лише при житті наступних поколінь.
До слова: на зустрічі у Святогірську, як розповів ЗМІ мер Донецька Олександр Лук’янченко, котрий нині живе в Києві, як можливу модель вирішення донбаського конфлікту розглядали приклад Північної Ірландії.
Втомитися та витримати
Цей конфлікт тривав майже 30 років (приблизно стільки ж, як зазначають соціологи, треба для зміни поколінь). Він був зумовлений протиріччями між британською владою та місцевими радикальними організаціями, які виступали за незалежність Північної Ірландії та її приєднання до Республіки Ірландії.
Головною силою, що боролася проти британської влади, була Ірландська республіканська армія, яка опиралася на підтримку частини католицького населення Північної Ірландії. Унаслідок цього конфлікту загинуло більш ніж 3524 осіб, з них 1857 – цивільних.
Вважається, що протистояння формально завершилося в 1998 році, коли було підписано Белфастську угоду. Згідно з нею, Північна Ірландія залишилися частиною Великобританії, але отримала право в майбутньому вирішити питання об’єднання з Ірландською республікою більшістю голосів.
Белфастську угоду підтримав 81% північно-ірландського населення. Такий результат, перш за все, пояснювався 30-річною втомою від конфлікту. Але досі він розглядається як остаточно невирішений. Утім його сьогоднішній стан може бути орієнтиром у пошуку способів врегулювання нинішньої ситуації на Донбасі.
Наша країна теж уже втомилася від конфлікту на Сході. Можливо, їй належить втомитися ще більше. Хоч би як, вже вкотре за останній рік доводиться згадувати дві старі думки – про те, що випробування даються нам по силам, а також про те, що все проходить, і це пройде…
