У четвер, 4 жовтня, Україна оголосила персоною нон ґрата консула Угорщини у Береговому. Ця подія стала черговим скандалом навколо видачі угорських паспортів українським громадянам. Тривалий час стосунки між державами здавалися цілком добросусідськими - загострення почалося відносно нещодавно.
Однак Угорщина проявляла нездоровий інтерес до українського Закарпаття ще тоді, коли була близькою до СРСР соціалістичною республікою. Про це свідчать розсекречені документи КГБ, знайдені в архіві СБУ.
Комітет держбезпеки радянської України приділяв Закарпаттю особливу увагу - як і іншим регіонам, що увійшли до складу республіки під час Другої світової війни.
Влада СРСР побоювалася, що Угорщина тишком-нишком підігріватиме сепаратизм серед тамтешніх угорців у розрахунку колись повернути ці території. Робота в цьому напрямку, на думку КГБ, велася навіть попри те, що ця сусідня держави входила до “соцтабору”, тобто радянської сфери впливу, і після 1956 року лишалася стабільно лояльною.
Київські чекісти час від часу звітували керівництву української Компартії про стан справ та настрої людей у потенційно неспокійній області. Наприклад, у березні 1981 року головний “кагебіст” республіки Віталій Федорчук відправив лідеру УРСР Володимиру Щербицькому записку “про негативні процеси серед частини угорського населення Закарпаття”.
На початку документу зазначається, що СРСР забезпечує угорській меншині всі національні права (власні школи та газети, література та концерти їхньою мовою). А більшість її представників, у свою чергу, сповідує “справжній радянський патріотизм”, “правильно сприймає та всіляко підтримує політику КПРС”.
 |
Проте були серед закарпатських угорців і ті, чия “благонадійність” викликала сумніви. Вони слухали передачі антирадянських радіостанцій угорською мовою та листувалися з родичами, що жили на Заході. А ще дивилися телебачення Угорщини, сигнал якого доходив до Закарпаття. Порядки в цій державі були більш ліберальними, ніж в СРСР - недарма її називали “найбільш веселим бараком соцтабору”.
 |
Потрапляли через західний кордон і книжки (переважно історичні), в яких Закарпаття називали “споконвічно угорським”. У спецслужбі тоді зазначали, що варто посилити поштовий, прикордонний та митний контроль, аби завадити ввезенню шкідливих проугорських матеріалів. Обком партії вирішив більше “налягати” на радянську пропаганду.
 |
Суттєво побільшало повідомлень про Угорщину та Закарпаття на межі 80-х - 90-х років минулого століття. Комуністичний режим по обидва боки кордону помітно хитався - і в цих умовах ситуація виглядала більш загрозливою. Тепер занепокоєння КГБ викликали не книжки чи телепередачі, а серйозніші речі - насамперед дії та заяви угорських посадовців.
У лютому 1988 року Комітет держбезпеки повідомляв Щербицькому про візит консула Угорщини в Києві Андреаша Палді на Закарпаття. Під час зустрічі з місцевими мешканцями дипломат заявив, що радянські угорці зазнають утисків, а його держава має захищати їхні інтереси та права.
 |
Палді висловив невдоволення недостатньою, на його думку, кількістю уроків угорської мови та літератури в закарпатських школах та відсутністю курсу історії Угорщини. Іншою проблемою, за словами консула, була нестача угорськомовних табличок та вивісок. Нещодавно створеному центру гунгарології (тобто вивчення угорської мови, історії та культури) Ужгородського університету гість подарував ЕОМ (комп’ютер).
 |
В розмові з директором закарпатської дослідної станції “Бакта” Палді зазначив, що в органах влади краю та республіки замало угорців. Він озвучив ідею про створення національної автономії на території Берегівського, Виноградівського, а також частини Мукачівського та Ужгородського районів.
 |
Місцеві угорці сприйняли слова дипломата як “спроби відродження угорського духу”.
Ще більше кроків у бік Закарпаття Угорщина почала після падіння комуністичного режиму восени 1989 року. У січні 1990-го КГБ зазначав, що прикордонний угорський Саболч-Сатмарський регіон (медьє) планують перейменувати в Саболч-Сатмар-Берегівський (тобто додати назву закарпатського району).
“За задумом угорської сторони, це певною мірою може стимулювати зростання “національної самосвідомості” населення Берегівського району Закарпатської області УРСР, що переважно складається з етнічних угорців”, - повідомляла радянська спецслужба.
Перейменування згодом дійсно відбулося. Медьє і сьогодні має назву Саболч-Сатмар-Берег. На його прапорі та гербі присутні символи Берегівського району Закарпаття.
Ще одним способом збільшення проугорських настроїв у регіоні спецслужба вважала плани щодо відкриття консульства в Ужгороді. Дипломатична установа запрацювала наступного року.
 |
У документі також йдеться про інтерес спецслужб Угорщини до можливості обрання угорських активістів Закарпаття до Верховної Ради УРСР (вибори відбулися згодом, жоден угорець не став депутатом парламенту), а також до невдоволення представників нацменшини тодішніми економічними проблемами в СРСР.
 |
Восени 1990-го про сепаратистські настрої в регіонах УРСР голові Верховної Ради Леоніду Кравчуку повідомляв в.о. голови КГБ республіки Євген Марчук. Він звертає увагу на заклики деяких угорських політиків відродити “Велику Угорщину” і “повернути Закарпаття”, а також створити уповноваженого з питань цього регіону в уряді країни. Крім того, в повідомленні згадано надруковані в сусідній державі карти Угорщини з Закарпаттям.
 |
На початку 1990-х в умовах колапсу СРСР попри всі згадані кроки угорська влада не вчиняла ніяких активних дій щодо Закарпаття. Схоже, західний сусід обрав тактику “м'якої сили”, яка лише в останні роки стала більш явною.
The Insider та історик Едуард Андрющенко починають серію публікацій, створених на основі документів КГБ. Ці документи зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ та були розсекречені в рамках законів про декомунізацію.
