Руслан Кошулинський: “Побачите, скільки людей виведе “Свобода” у Києві 14 жовтня”

Керівник штабу "Свободи" про інтриги, гроші, помилки й плани партії на близьке майбутнє
2 октября 201719:31

Після поразки на парламентських виборах 2014 року “Свобода” на тривалий час затихла. Колись найпопулярнішу політсилу правого спектру швидко затулили нові гравці — “Правий сектор” чи все міцніший “Національний корпус”. В лютому “Свобода” провела разом із ними “Марш національної гідності”, але після нього знов настала тиша. І хоч об’єднання має міцні позиції в місцевій владі на Західній Україні, його становище на національному рівні видається хитким.

Що про це думають у самій “Свободі”? Які уроки винесли з короткого перебування у владі й поразки на виборах 2014 року? Що пропонуватимуть виборцям зараз? Про це INSIDER розповів заступник голови “Свободи”, колишній віце-спікер парламенту Руслан Кошулинський.

До честі пана Руслана, він не ухилився від жодного запитання, й, на відміну від більшості українських політиків чи чиновників, не просив про звірку тексту інтерв’ю.

Аналіз помилок

— 2012-го, коли “Свобода” здобула неочікувано багато місць у парламенті, в інтерв’ю ви сказали, що амбіція партії — сформувати свій уряд. Потім був Євромайдан, почалась війна, на дострокових парламентських виборах “Свобода” здобула всього 6% голосів. Ви тоді не назвали це поразкою — але, все-таки, це був програш. Що зараз із політсилою, яка її амбіція тепер?

— Давайте почнемо з виборів 2014-го. Такий відсоток ми набрали тому, що треба було мислити в інших реаліях. 2012-го завдання було одним: пройти до парламенту й знищити режим Януковича. І ми шукали під це партнерів, входячи в союз із ідеологічно не надто близькими політсилами.

— Маєте на увазі “Батьківщину”, УДАР?

— Так. Щоб разом ламати щось, вони підходять. А якщо творити — то вони бачать зовсім іншу державу, ніж ми. Так, вони теж хотіли здолати режим. Але їх метою було, не змінюючи системи, повернутись до влади. Там — люди, які по п’ять-шість разів змінювали партії, вони завжди були при владі, постійно мали якісь домовленості. А ми — неофіти, які мали щирий намір змінити систему. Вулична партія, яка на той момент не мала досвіду закулісних перипетій.

 Трійка опозиціонерів в гостях у Савіка Шустера

Пригадую, після першої сутички в парламенті попереднього скликання до нас підійшов один регіонал, і вражено спитав: “Як?! Ми постійно домовлялись! Чи з “Нашою Україною”, чи з “Батьківщиною”: один день вони нас поштовхають, на другий — ми їх. Усе прогнозовано. А з вами неможливо домовитись, ви реально б’єтеся...” Дуже багато було питань, по яких ми казали “ні”. І, будучи найменшою фракцією, із всього 37 людей — але дисциплінованих, без “тушок”, одностайних — ми в парламенті надто незручні. І тому вони включили всі механізми, аби ми не пройшли. Провели дифамаційну кампанію…

— ...за якою стояв хто?

—  Конкретних паперів на руках немає, тому без прізвищ… Наші "партнери". Це так, до ворожки не ходи.

Інше обмеження стосувалось того, що ми — ідеологічна партія, а отже, працюємо в чітких рамках, за які не можемо вийти. Більшість інших партій в Україні є комерційними в своїй політичній діяльності. Вони поводяться так, як їм вигідно в цей конкретний момент. Пригадайте, як 10 років тому ставились до тих, хто вигукував “Слава Україні!”? Як до маргінесу, та й п'ять років тому таких сприймали, як радикалів. Чи згадайте, який галас був, коли ми знімали в Києві пам’ятник Леніну? Кличко просто криком кричав: “Що ви зробили?” Мовляв, “я его на груди носил!” А ми розуміли, що символізм — це основа. Є пам’ятник Лєніну — є комуністична партія. Немає пам’ятника Лєніну — нема комуністичної партії. Крапочка. А сьогодні вже перша особа розповідає, що “ми досягли цього”. Сьогодні ті, хто був першими секретарями райкомів та обкомів партії, вигукують “Слава Україні!” та “Ми в своїй, Богом даній, країні!”. Наші партнери кон’юнктурно відчули: о, ґрунт засіяно, можна використовувати. Ми, багато років працюючи над цим, навіть не замислювались, що націоналізм — це товар, який можна продати виборцю. А інші швидко це усвідомили. Обрали собі майже ультрапатріотичні гасла. Поставили на фасад комбатантів, якихось національно скерованих популярних людей. Ззаду лишились ті самі — але за них проголосували.

На акції опозиції в 2013-му

— Ви наче “Народний фронт” зараз описуєте…

— (посміюється). Отже, якщо у 12-му році на націоналістичному фланзі була одна лиш “Свобода” — то в 14-му і Блок Петра Порошенка такої риторики не цурався. "Нарфронт" перейняв це повністю практично. А ще йшли "Правий сектор", "Конгрес українських націоналістів". Спектр у виборця розширився.

— Дострокові вибори були не дуже для вас зручними. Ви отримали якісь гарантії, що потрапите в парламент?

— Гарантій не було. Ейфорія була внутрішня: все-таки, ми перемогли режим. І, хто б що не казав, “Свобода” була домінуючою силою на київському Майдані. Ми враховували це, а нову кон’юнктуру не врахували. Навіть не “ми”: я кладу це на себе, адже сам був керівником штабу.

А, з іншого боку, як антикомуністична партія ми знали: якщо завтра будуть вибори — комуністів у парламенті вже точно ніколи не буде! І тому ми не могли не йти на ці вибори. Зрештою, час показав, що ми були праві.

— Поклавши свою парламентську долю на вівтар комуністам?

— А тут не така філософія. Я, чесне слово, не народився з татуюванням: “Я — вічний депутат” на грудях. Ми часом збираємось із друзями, хтось із яких уже по 20 років у партії. І вони кажуть: “Так класно було, коли один Олег Тягнибок депутатом був — супер! То хай він ним і буде. А ми будемо на вулиці працювати, переконувати”. Я маю, куди ще віддавати час, крім депутатства.

Програма “Свободи” — 2017

— Але “Свобода” братиме участь у жовтневих виборах в ОТГ, тоді в президентських, у парламентських?

— Так. Офіційно рішення ще не прийнято, але який сенс має партія, яка не бере участі у виборах?

— І з чим ви на них підете?

— Задам вам три риторичних питання. Перше: в нас АТО чи війна? Друге: чи можна по-доброму домовитись із Путіним, щоб він віддав нам Крим і окупований Донбас? І третє: сьогоднішня центральна влада більше хоче перемогти у війні чи подолати своїх політичних опонентів? Для себе визнаю, щоб ви не відповідали: вам не пасує відповідати...

— А я можу.

— Давайте.

— Всі ці три запитання зводяться до одного рішення: повноцінна війна з Росією. І де ми в ній опинимось?

— Схоже, ми з вами виховувались на різних казках. Моя улюблена казка — “Котигорошко”. Пам’ятаєте, Змій Горинич казав Котигорошку: “Битися чи миритися?”

— Ми ж не в казці…

— Але він, перед тим, як битися, підготувався. Він тричі кидав булаву. І, поки вона не була міцною, як камінь — він до того часу не йшов битися. А ми готові воювати? Зауважу: ми у війні вже четвертий рік. Я — артилерист, служив у Збройних силах СРСР у 1987-1989 роках командиром гармати, якою був “Гіацинт”. На цю ж посаду я пішов і зараз, в українські збройні сили. Тоді “Гіацинт” був самохідною установкою, зараз — причіпна, але в решті нічого не змінилось. Усі технічні засоби, які були в 1987 році, лишились. Тільки це древнє тепер стало ще гіршим, бо зросла зношеність ствола. І проблеми далеко не тільки тут. У нашого супротивника є цілі космічні війська, а в нас перший і єдиний супутник для ЗСУ замовлено на аж 2019 рік.

Якщо в нашого ворога резервістів три мільйони, то в нас — 350 тисяч. І так далі. І якщо ми визнаємо, що в нас таки війна, то ми робимо загальну мобілізацію, витрачаємо на військо не по два відсотки із зарплати вчительки й олігарха Ахметова — а за прогресивною шкалою: маєш більше — більше й віддавай. Тримаєш гроші в офшорах? Ти можеш їх повернути, але половину віддай державі. Не віддаси — держава забере все майно. Ось якою має бути політика на війні. Хай ми зараз не можемо перемогти Росію — але маємо перетворитись на маленького їжака з настільки гострими голками, щоб навіть підходити небезпечно було. Щоб у Москві розуміли: задорого буде йти з війною в Україну.

— Це ж не миттєво все робиться.

— То скільки вам треба часу? Рік, два, три? Четвертий? Пригадую, коли в 2014 році на фронті я казав: “Воюємо!”, мені прямим текстом казали: “Ви артилерист? Знаєте, скілкьи вистріл снаряду коштує? Вага одного снаряду без заряду — 46 кілограмів. Заряд — це іще 12 чи 14 кілограм латуні, плюс порох. Усе це дуже дорого. І в нас зарядів катастрофічно бракує, все беремо зі складів”. І що, за цей час у нас хоч одне виробництво з’явилось? Нема. Ми на четвертий рік перейшли на стандарти НАТО? Бо в нас калібр радянський, 152 міліметри, а натівський стандарт — 155 міліметрів. Ні, не перейшли! А це значить, що ми не зможемо купувати натівські снаряди, коли буде можливість. Тож знову задам це риторичне питання: вони хочуть воювати, чи домовлятись?

Якщо воювати — ми знаходимо гроші, ресурси — піднімаємо всі можливості, які в нас є. А то таке відчуття, що нема війни. Дипломатичні стосунки з Росією розірвано, ні? А, може, в нас візовий режим із Росією? А їхні культурні центри — рахуй, повністю вся спецслужба — в нас що, далі залишились? Конєчно! І ми дивуємось, що в нас вибухають склади постійно? Третій за рік… І саме артилерійські склади, бо це війна артилерії зараз. То що ми зробили для опору?

 — Як я зрозумів, ви змалювали концепцію, з якою в найближчі роки йтимете до виборців.

— Так, є програма офіційна. І є вже й законопроекти: про офшори, про розірвання угоди про подвійне оподатування з Кіпром. Тепер ми не лише чітко знаємо, чого хочемо — а і як цього покроково досягти. Бо ж, усе-таки, 2014 рік був для нас неймовірно цікавим вишколом. Наші люди були у владі, в тому числі на міністерських посадах. Ми вже маємо певну управлінську мудрість, і повне право говорити до людей: “Ми знаємо, вміємо й можемо”.

Махніцький, Кривецький та гроші Януковича

— До питання про вишкіл “Свободи” у владі. До ваших міністрів було чимало претензій, ще більше до Олега Махніцького, який був генпрокурором. Чи не вважаєте ви помилкою те, що він обійняв цю посаду — і чи є він у лавах партії зараз?

— Я не маю претензій до Махніцького, як до Генпрокурора протягом тих трьох місяців. Кількість порушених справ — понад тисяча. Супер. Жодного патріота в застінках не було, ніхто не сидів. При мені в.о. президента (Олександр Турчинов — INSIDER) тупав ногами й кричав: “Як так? Він порушив справу проти Добкіна й Кернеса! Як ви посміли? Ану Добкіна зареєструвати кандидатом у президенти!” І таке було. А кількість людей, яких за поданням в.о. генпрокурора тоді затримали, починаючи від очільників "Беркуту" й закінчуючи представниками влади Януковича? Потім їх відпустили й вони повтікали… Тобто, як до генпрокурора, я не маю до нього претензій. Що він не виконав? Я не бачу. Але я маю претензії до Махніцького, як до націоналіста. Очоливши Генпрокуратуру, він перестав бути членом партії. А коли пішов з цієї посади, він не повернувся у “Свободу”, а пішов працювати радником президента Порошенка. На мій погляд, він не мав цього права. Порошенко кардинально по-іншому бачить розвиток країни, ніж ти, як націоналіст, декларуєш. Чи можеш іти до нього? Ні.

 Фото 24tv.ua

Про квартиру в Лондоні й куплений готель Hyatt — це все елементи дифамаційної кампанії. Бо на те нема жодного підтвердження. Ще під час каденції Махніцького в Генпрокуратурі ми спитали його: скільки ти разів був у Лондоні? Він каже: один єдиний раз літав в офіційній делегації, а більше в житті там не був.

— Якби “Свобода” зараз була в парламенті — вона не входила б у коаліцію?

— Ні.

— Які стосунки в “Свободи” з Арсеном Аваковим, бо є думка, що вашу політичну силу "підвішено" справами 31 серпня 2015 року, коли через кинуту “свободівцями” гранату загинуло троє правоохоронців?

— Ні, не підвішено. Нам нічого не можуть пред’явити — постійно тільки продовжують строк розгляду справи й міняють суддів. Аваков же програв суд Тягнибокові за те, що сказав, ніби це Тягнибок винен у тих смертях. Тобто, навіть суд уже довів, що причетності партії там нема.

Але, якщо треба було сідати — Юрко Сиротюк сідав. Народний депутат, людина реально має проблеми з нирками, хвора. І він реально відсидів у СІЗО, навіть довше, ніж треба. Тобто, ми не домовляємось за такі речі, які називають переконаннями. Якщо треба сідати — ми сядемо. Треба воювати — будемо воювати. Але точно ні перед ким на задні лапки не стаємо.

 Побоїще під Радою 31 серпня 2015 року

— Питання щодо фінансування “Свободи” й щодо Ігоря Кривецького — який, принаймні тривалий час, був одним із ключових ваших спонсорів...

— Та він і є. Він один із керівників нашої економічної ради. Ми й далі працюємо за схемою, яку розробили: українці, які є членами “Свободи” або нашими прихильниками й мають якісь бізнеси чи надходження, можуть через економічну раду нам допомагати. Навіть незважаючи на те, що центральна влада зробила кардинальні зміни до законодавства: себе, політичні сили парламентські, фінансує з державного бюджету - а ми тепер змушені по кожному, навіть дрібному внеску надавати довідку, що немає питань до того, як ці кошти було зароблено. Для чого центральна влада це зробила? Щоб контролювати, звідки надходження, хто фінансує політичні партії.

— Це ж цивілізована норма.

— Так. Але такі народницькі партії, як ми, якщо ми разом збираємось і на зборах здаємо гроші — тоді це для нас проблема. А взагалі ж наші витрати невисокі. Подивіться на цей офіс: цьому ремонту років 15 уже, якщо не більше. Ми не платимо за стояння в наметах, за роздачу газети. Ми не платимо людям за те, що вони приходять на акції. Ми не платитимемо людям, щоб вони 14 жовтня прийшли до Києва.

— А прийдуть?

— Звісна річ. Ви побачите, скільки 14 числа буде людей у Києві. Побачите, які можуть бути акції та хто сьогодні з політичних лідерів вищого ешелону може вивести людей на вулиці.

— Що буде 14 жовтня у Києві? Просто вшанування захисників України та вояків УПА, чи й політичні заяви на майбутнє?

— Першочергово це свято. Щодо поєднання із заявами, то деталі я зараз коментувати не готовий — але, так, швидше за все ми це поєднаємо.

— В лютому було проведено Марш національної гідності, де були гучні, змістовні, чіткі заяви. Але потім усе якось розчинилось.

— Гаразд. Добре чудо — добре підготовлене чудо. Я виріс у середовищі, де, коли ти кажеш “А” — тоді ти несеш за це відповідальність. Якщо ми щось сказали, ми точно це зробимо. Тож почекайте, спокійно. Буде час, буде нагода.

 Акція правих у лютому 2017. Гучні заяви нічим не завершились

— Так а чому була та акція?

— Ми задекларували, що є союзні політичні сили. Як би хто не хотів розділити націоналістів — щоб вони між собою сварилися, кусалися — ми показали, що в нас немає надзвичайних політичних амбіцій. Що можемо узгоджувати наші дії.

— Які у вас стосунки з іншими політичними силами правого флангу? Зокрема з новим, але жвавим “Національним корпусом”?

— Партнерські. Якщо є якась спільна акція, ми узгоджуємо свої дії. 14 жовтня, думаю, діятимемо спільно. В нас же схожі цінності. Так, у їхній програмі є частково інші позиції, але загалом ми в одному спектрі.

— Чи може бути союз із ними на парламентських виборах?

— Цілком. Ми ніколи не відрізнялись скупістю ні щодо виборчого списку, ні щодо мажоритарних округів.

— Переговори ще не ведуться?

— Ні.

— Продовжуючи щодо Кривецького. Говорячи про нього, ваші опоненти натякають, що умовний “Пупс”, як його називають, не найчесніше статки нажив.

— Тоді нехай доведуть це. Якщо ми кажемо, що хочемо жити в правовій країні, то будь ласка, сказав слово — доведи. В судовому порядку, як завгодно. А що я можу закинути людині, яка каже: “Руслан, у мене навіть за ДТП якесь немає притягнення. Доведіть, що я щось зробив не так. Я був комуністом? Ні. Я хочу, щоб була українська Україна? Так”. За Януковича не змогли щодо нього нічого довести, за Порошенка — не можуть. Тоді це просто дифамація, накип.

Знаєте, ми колись навіть цілий випуск газети зробили про те, хто нас фінансує. Бо ж нам давали гроші всі, кому не ліньки: Моссад, ФСБ, діаспора, Вова Морда (Володимир Дідух, впливовий у 1990-х кримінальний авторитет, зараз бізнесмен — INSIDER) передав нам 43 мільйони доларів.

Кривецький і Тягнибок

— Янукович? Клюєв?

— Янукович, Клюєв. Хто ще? Уявіть собі: хлопці вмирають на Майдані, я кажу 18 січня їхати в парламент забирати у влади повноваження — а вони нас фінансують. Це ж треба було бути такими…

— Ну це було тоді. А в 12-му році “Свобода” була не те щоб вигідна Януковичу, але мала свій сенс.

— Ми їм б’єм морди — і ми їм вигідні…

— Морди то таке, загоюються.

— Ага! І гроші видані теж заживають? Тобто, нащо їм були ми, раз вони домовлялись із “Батьківщиною”, з “Нашою Україною”? Нащо були ми їм, з якими не можна було домовитися?

— Полякати східняків і вивести в другий тур зручного опонента Януковичу. Антифашистська риторика…

— А, отак? Вони й без того лякали, які проблеми?

— Як уособлення. На сході гучно розповідали про “Свободу”, як про джерело зла.

— Ще й війна почалась через нас, скажіть. Я дуже скептичний до таких речей, дуже. Зауважте: в жодному нашому списку не було несвободівців. Зокрема, серед тих 37 народних депутатів. Якби нас хтось фінансував — то він же хотів би мати з цього якийсь зиск. Або наше голосування, або його людина в парлменті.

— Ну, це в короткотерміновій перспективі.

— А ви вважаєте, вони так глибоко мислили, щоб на 5-10 років наперед? Покажіть мені хоча б когось із сучасної центральної влади, хто б мислив категоріями десятилітньої перспективи. Там максимум рік часу.

— Але був політтехнолог Юрій Левенець. Сергій Льовочкін теж недурний. Коли ти маєш невеликого, але яскравого опонента — це вигідно.

— Припущення — перша сестра помилки, не робіть собі таких припущень. Це популярна технологія: коли хочуть ліквідувати супротивників, то кажуть: “Вони вигідні їм! Не голосуйте за них! Голосуйте за нас, за центристів!” А те, що вони постійно під час Майдану вели діалог із владою, постійно ця комунікація відбувалась — то це нічого? А от “Свобода” ніби щось має, бо це гіпотетично вигідно… І виправдовуйся потім, що ти не верблюд.

Про “вічне” львівське сміття й спілкування з Садовим

 Як справи зі сміттям зараз у Львові? Чим усе закінчилось?

— Вивозиться.

 Олегом Синюткою, якого з товариша й партнера Садовго зробили ворогом?

— До Садового його привів колись Ігор Гринів (зараз один із ключових політтехнологів Петра Порошенка — INSIDER). Відповідно, він його й забрав. Насправді ж господаркою міста керував Синютка. Він це знає, він це вміє. Садовий у той час формував собі образ за рахунок бюджету міста, він їздив по Україні, дарував левиків — і це називалось “промоція міста Львова”. Питання на засипку, нащо нам була ця промоція? Він формував себе, як політичний діяч.

Садовий у 2015-му в другому турі виграв вибори в Кошулинського
 

— Наскільки довго сміття буде вивозитись? Завод колись буде?

(глибоко зітхає) Давайте почнемо з того, що таке сміття. Це ресурс, який можна переробляти. Сміттєвий бізнес ділиться на чотири категорії: три прибуткові й одна збиткова. Прибуткові — це дегазація, сортування й вивезення сміття. І є збитковий бізнес — рекультивація полігону твердих побутових відходів. Грибовицький полігон — за межами міста, він до нього не має стосунку. То мер Садовий і подумав: нащо мені проблеми з полігоном? У мене є сортування… За журналістськими розслідуваннями, за добу з Грибовицького полігону сортуванням сміття начорно знімалось від 10 до 20 тисяч доларів. З одних джерел у мене була інформація, що Садовий просто відклав цю тему в дальню скриньку, щоб заробити собі на пенсію.

З Грибовичів же черпати років 30-40 можна. Але сталась та трагедія. Що зараз? Я так розумію, що обласна адміністрація зараз забрала вивезення сміття на себе. Але для вирішення проблеми треба побудувати полігон. І це питання гальмується вже багато років. Наприклад, ще 2011 року до мене звернулись шведи, велика корпорація, яка хотіла придбати частку в українсько-британському підприємстві, яке працює на полігоні. Вони інвестували чималі гроші, пропонували дуже вигідні умови — в обмін на листа від мерії міста, що та не заперечує входженню цієї компанії в місто. Я прибіг із цією новиною до Садового — і за два тижні представник тої корпорації сказав мені: “Ви знаєте, такою вишуканою англійською нас ще ніхто не посилав”.

Після Грибовичів у мене була розмова з одним інвестором із Німеччини. Він пропонував покрити 92% витрат, лише вісім поклавши на місто. Хотіли збудувати сміттєспалювальний завод, який просто "на нуль" усе переробляє. І після переговорів із мерією вони мені кажуть: “Знаєте, напевно, ви дуже багате місто. Ви нічого не купуєте — а тільки їсте. Я подивований”. Питаю: як це? “Просто в представленому мені зразку львівського сміття — приблизно 70% органіки”.

— Що це означає?

— Що представник Садового показав уже відсортоване сміття. Адже на сортуванні вже хтось заробляє! Ну й німець, досвідчена людина в тому бізнесі, каже: "Як же я можу вести справи, якщо мені від початку таке показують?".

— Тобто, з вашої точки зору, поведінка Садового в питанні сміття є злочинною недбалістю? Він не “не міг”, а “не хотів”?

— Це вже хай доведе хто завгодно — але точно не хотів.

— Що робити тепер зі сміттям?

— Або завод, або рано чи пізно воно знов вибухне все.

— Позиція фракції “Свободи” у Львівській обласній раді — вичікувати?

— Стоп, а це чиє питання?

— Усі ж тут живете.

— Ми готові голосувати “за”, якщо реально приходить інвестор, який показує, що він приводить гроші, завод… Але всі постійно говорять — хтось про китайських інвесторів, хтось про чеських, про європейський банк, який виділяє 250 мільйонів плюс 50 на рекультивацію… Якщо сказати чесно, я вже на ці заяви просто не реагую. Шумовиння й жодної конкретики.

— Навряд чи ви колись будете друзями з Садовим. Але у вас є точки дотику з нинішньою владою міста?

— Ну, ми вітаємось. Кажемо, “Слава Ісусу Христу”, “Слава Україні!”. Все.

— Як має бути на Галичині.

— Так, авжеж.

— Тобто, Ваша воля — Ви б одразу його зняли?

— Якби ні, я б не балотувався на посаду мера. Я вважаю, що аферистичний спосіб ведення господарки, теоретично, має право на життя — але точно не сьогодні.

— Повернусь до того, з чого почали. Ви розповіли про основні політичні пропозиції сьогоднішньої “Свободи”. А в якій формі партія, як організм? Що змінилось після 2014-го?

— Зараз наша форма — підготовча до старту. Ми перейшли межу, коли вважали, що все, “Свободи” після 2014 року не буде. Особливо на Західній Україні казали: “Все, ви програли, вона розлетиться, вона перестане існувати”. Це було, по суті, завдання, яке ставили собі інші політичні сили на Західній Україні. І тут — раз! — у 2015 році найкращий результат на місцевих виборах. Кількість наших депутатів збільшилась і на Сході, й на Заході. Стало більше мерів міст… Хмельницький, Тернопіль, Франківськ. Але Тернопіль — взагалі з першого туру. Тільки два мери з першого туру вибрали: у Харкові й Тернополі.

 

— І по Тернополю моє заключне питання. Недавно мав зустріч із громадською організацією, яка привезла в Україну антикорупціонерів світового класу. Вони кілька років консультуватимуть українську центральну владу. Крім центрального, в рамках проекту взяли й кілька кілька українських міст, щоб намагатись принести найкращі практики на місцевому рівні. Вони думали про Тернопіль — але, придивившись до ситуації там, вирішили не робити нічого, тому що все в місті тримає “Свобода” й до якихось змін вона не допустить.

— Тепер навзаєм я вам скажу. Я особисто спричинився до того, щоб не “якась громадська організація”, а представники ОБСЄ, які займаються боротьбою з корупцією — приїхали, зокрема, в Тернопіль. І була офіційна зустріч із ними.

— Давно це було?

— В останні 3-4 місяці, все цілком свіже. Керівником серед цих людей є колишній громадянин Молдови, який розуміється на радянських системах, що працюють у міських радах. І, поїздивши різними містами України, вони вирішили, що їм нічого впроваджувати у Тернополі. Що, навпаки, місто можна ставити в приклад іншим і вчити, як можна бути відкритими.

Ну і я не знаю про тему, що там усі “свободівці”. Ми ж ніколи не наказуємо своїм мерам, щоб вони формували свій апарат виключно з членів партії. Ні, це має бути ефективне управління. Якщо твої фахівці будуть членами “Свободи” — прекрасно. Якщо ні — нема проблем. Знаючи мера Сергія Надала, я впевнений, що серед керівників управлінь і так далі кількість “свободівців” у Тернополі мінімальна. 

Антон Семиженко, INSIDER

Разделы :
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

3.10.2017, 01:29
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 18 ноября 2017

    Соціальна Європа Туска. Як ЄС протистоїть правим і мобілізує виборців

     
    • 17 ноября 2017

    Ваше дело Труба: кому и зачем отдали ДБР

    Казалось бы, Матиос может праздновать досрочную победу, но во вторник вечером на стратегическом совете на Банковой выбрали нового директора для ГБР

     
    • 16 ноября 2017

    За «межею»: на що ходити чи не ходити в кіно наступного тижня

     
    • 15 ноября 2017

    Ситник VS Корчак – верхівка айсбергу великої війни

    З хронології виходить, що Ситник завів справу після протоколу, а заява Соломатіної сталась після викиду в інтернет офрекордзу директора НАБУ

     
Система Orphus