Учора у мережі з’явилася інформація про те, що адміністрація Трампа збирається майже на 70% скоротити витрати на допомогу країнам, які розвиваються. Це означає, що на підтримку українських реформ тепер виділятиметься значно менше грошей. А організації, які впродовж багатьох років існували на донорські кошту муситимуть шукати інші шляхи фінансування своєї діяльності.
Ця подія не має стати неприємним сюрпризом для тих громадських організацій, які нині діють в Україні. Навпаки, для них це може бути поштовхом до диверсифікації своїх доходів та покращення (а, можливо, навіть зміни) своєї діяльності.
Активно співпрацюючи з громадським сектором із 2002 року, можу стверджувати, що за ці 15 років активісти жодного разу не задумувалися над тим, що робити після того, як американські чи європейські інститути перестануть вливати гроші у розбудову Східної Європи. Рано чи пізно таке фінансування мало припинитися. Зазвичай подібні програми тривають 5-10 років. В Україні ж, через дуже нестабільну політичну ситуацію, яка постійно кардинально змінювалася, таке фінансування тривало більше 25 років.
У разі прийняття пропозицій Трампа та реального скорочення фінансування, у громадських організацій України є три варіанти, що робити далі.
Перший шлях – найпростіший, але водночас і найгірший. Це просто припинити свою діяльність. І тим самим підтвердити тезу про "грантоїдів", які існують виключно доти, доки є можливість заробити легкі гроші і не відповідати за результат своєї діяльності перед громадянами України. Залишається сподіватися, що такий поворот стане реальністю для небагатьох громадських організацій і в той же час призведе до того, що громадянське суспільство очиститься від тих, хто справді був утриманцем з податків громадян інших країн.
Другий шлях – довести українцям, що громадянське суспільство дійсно важливе для розбудови країни і тим самим долучити громадян до фінансування своєї діяльності. Активістам уже зараз необхідно продемонструвати в чому їх цінність для кожної окремої людини та для держави в цілому. На жаль, зараз видно лише вершину тієї глиби, яку рухають соціально активні громадяни. І, якщо вони раптом зникнуть, то ніхто і не помітить особливих змін. Треба показати увесь процес зсередини та залучити інших громадян до своєї діяльності. Для цього активістам уже сьогодні треба звертатися до людей і запитувати, що насправді їх хвилює та у чому вони потребують допомоги експертного середовища. І потім разом працювати над проблемами, виконуючи роль провідника.
Такий поворот може призвести і до позитивних змін у сфері державного регулювання фінансування третього сектору. Наприклад, у сусідній Польщі, уже не перший рік діє норма, яка дозволяє кожному громадянину віддавати 1% від сплачених ними податків за рік на діяльність обраній громадській організації. Це робить громадські організації відповідальними перед тими, хто дав їм кошти та дозволяє громадянам здійснювати контроль за виконанням поставлених завдань.
Третій шлях – налагодити діяльність бізнесу соціальної відповідальності. Усе більше підприємців в Україні розуміють, що вони напряму можуть впливати на зміни в країні. У них нема часу, але є кошти на підтримку цікавих проектів. Поки що вони не розуміють, де шукати ці проекти, кому довірити свої гроші. Громадянське суспільство має змогу напрацювати ряд цікавих продуктів, які були б цікавими бізнесу і на реалізацію яких вони б отримали гроші. Бізнес вже сьогодні готовий оплачувати роботу. На жаль, громадські ініціативи поки не знають, що і як запропонувати.
Сьогодні не слід сильно переживати про скорочення фінансування. У кожної організації поки що є шанс підтягнути хвости в цьому напрямі. Але у майбутньому виживуть тільки креативні та корисні ініціативи.
