6 та 13 грудня у Франції відбулися два тури регіональних виборів.
Франція для України є не просто однією з впливових держав Європейського Союзу, а ще й членом "нормандської четвірки", яка разом із Німеччиною представляє ЄС у переговорах щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.
Тому політичні процеси в цій державі є важливими для нас, особливо враховуючи те, що ці регіональні вибори фактично є останньою репетицією перед президентськими, які відбудуться у Франції навесні 2017 року.
Тур перший. Тріумф Ле Пен
Хоча в регіональних адміністраціях у Франції доволі обмежені повноваження, однак цих виборів традиційна політична еліта Франції очікувала з тривогою, оскільки за всіма передвиборними соціологічними опитуваннями високі результати прогнозували ультраправим на чолі з Марін Ле Пен.
Результати виборів, які загалом підтвердили очікування соціологів, стали "крижаним душем" для традиційних правих "Республіканців" на чолі з колишнім президентом Ніколя Саркозі та лівих "Соціалістів" на чолі з діючим президентом Франсуа Олландом.
"Національний фронт" на чолі з Ле Пен не просто переміг у 6 з 13 округів, а ще й отримав загальне перше місце за кількістю голосів, отримавши підтримку близько 28% виборців, тоді як "республіканці" отримали 27%, а "соціалісти" - близько 23%.
Наступного ранку практично всі провідні газети Франції рясніли гучними заголовками, а авторитетна Le Figaro взагалі вийшла з простим і зрозумілим заголовком на першій шпальті "Шок!".
Враховуючи ультраправі ідеї, які пропагує Ле Пен, бути шокованим є від чого. Дехто з французьких оглядачів називає основною причиною перемоги НФ антиіміграційну риторику, яка на тлі нещодавніх терактів у Парижі набула ще більшої актуальності. Серед інших причин: посилення невдоволення політикою Європейського Союзу, загальне невдоволення економічною ситуацією, високе безробіття. Свій внесок у перемогу націоналістів у першому турі внесла і дещо вища за звичну явка виборців, оскільки електорат НФ традиційно вважається більш дисциплінованим.
 |
| Марін Ле Пен |
При цьому французькі оглядачі відзначають, що "Національний фронт" посягнув і на голоси поміркованих правих завдяки політиці "нормалізації", яку останнім часом проводила Ле Пен усередині партії. Зокрема, вона позбавилася політиків із відвертими антисемітськими та ксенофобськими поглядами. Не пошкодувала навіть власного батька, який тривалий час був лідером НФ.
Марін Ле Пен одразу назвала НФ "партією №1 у Франції" і заявила, що "французький народ втомився від старого політичного світу".
Тур другий. Крихкий реванш
Озираючись на результат першого туру, перед "республіканцями" та "соціалістами" постало нелегке завдання об’єднатися, щоб не дати НФ перемогти. В історії Франції одного разу вже була подібна історія, коли 2002 року в другий тур президентських виборів несподівано вийшов уже згаданий Жан-Марі Ле Пен. Тоді навколо діючого на той момент президента-республіканця Жака Ширака об’єдналися практично всі опоненти, аби не дати перемогти ультраправому кандидатові.
Цього разу в партій було декілька варіантів - від злиття списків до зняття своїх кандидатів, щоб допомогти традиційним опонентам у боротьбі з НФ. На перший варіант Саркозі не погоджувався, тому на поступку пішли "соціалісти", які зняли своїх кандидатів на тих округах, де позиції ультраправих були сильнішими. Не стояли осторонь і ЗМІ, які разом із політиками активно закликали французів "мобілізуватись" і прийти на вибори, в підсумку явка в другому турі була більшою майже на 10%.
Найбільше побоювання викликали три округи, в яких ішла сама Марін Ле-Пен, її племінниця Маріон Марешаль-Ле Пен та її заступник Флоріан Філіппо.
Проте і в них, і на інших округах, де в першому турі здобули перемогу представники НФ, цього разу перемогли їх опоненти. В результаті на семи округах перемогли "республіканці", а на п’яти – "соціалісти" (на Корсиці переміг місцевий кандидат).
Ультраправі знову програли другий тур виборів, однак у штабах переможців гучного святкування не спостерігалося. Прем’єр-міністр Манюель Вальс заявив, що не відчуває "полегшення від тріумфу", однак подякував виборцям, які відгукнулися на заклик лівих перегородити шлях ультраправим. Саркозі, своєю чергою, подякував виборцям, які підтримали списки "республіканців" і центристів.
Майбутні президентські вибори та Україна
Результати останніх виборів у Франції (і тут мова не тільки про регіональні) вказують на суттєві структурні зміни політичних процесів у Франції. Схоже, про традиційну двопартійну систему, яка була закладена ще генералом де Голлем на основі протистояння правих і лівих, після парламентських виборів доведеться забути.
Україну ж насамперед цікавлять найближчі президентські вибори, які відбудуться навесні 2017 року, а президентська кампанія, по суті, почнеться вже зовсім скоро - у 2016 році. Тому слід розглянути основних кандидатів найімовірніших кандидатів на президентське крісло в контексті поглядів на стосунки з Україною.
Марін Ле Пен
На відміну від свого батька, нинішній лідер ультраправого "Національного фронту" видається більш гнучким політиком, хоча й не настільки, щоб говорити про нахил до поміркованості. Власне, саме усунення батька виглядає дуже вдалим кроком, щоб відбілити репутацію партії, позбавивши її яскравого ксенофобського іміджу.
Основною фішкою Марін залишається боротьба з міграцією. Разом із тим, на відміну від батька, вона намагається загорнути цю "цукерку" в нову обгортку, розповідаючи про те, що неконтрольована міграція призводить до зубожіння населення та підвищення рівня злочинності. В інших сферах внутрішнього життя Ле Пен експлуатує проблеми в економіці та безробіття. Не цурається вона й відверто лівацької риторики і популізму, користуючись слабкістю ультралівих. Саме тому багато прихильників націоналістів становлять робітники.
У зовнішній політиці НФ не приховує своїх антиамериканських та антинатівських поглядів. Окрім того, Ле Пен постійно критикує Німеччину як лідера ЄС, та й узагалі постійно ставить під сумнів необхідність перебування Франції у союзі, погрожуючи для початку вийти з зони євро.
Найзагрозливішою для України є відверта проросійськість Ле Пен та її прихильність до президента Росії Володимира Путіна. У європейських ЗМІ неодноразово випливала тема фінансування НФ Кремлем, чого Ле Пен, по суті, ніколи не спростовувала.
Щодо України риторика Ле Пен схожа на випуски новин на російських телеканалах. Війну в Україні вона не раз називала "спровокованою Європою", "референдум" у Криму законним, а саму Україну – країною, яка, безумовно, перебуває у сфері впливу Росії.
Щоправда, її виграш на виборах поки що виглядає проблематичним, оскільки та само, як і на нинішніх регіональних виборах, малоймовірно, що праві та ліві не домовляться між собою, щоб не пустити її до президентського крісла. Якщо не в першому, то в другому турі.
Праві
У стані правих спостерігається серйозна криза. Там навіть заговорили про можливість проведення праймеріз не восени майбутнього року, а ще до літа. Так би мовити, щоб "не повбивати" одне одного безпосередньо напередодні виборів і визначитися зі своїм кандидатом якомога швидше. Частина правих розглядає можливість зміцнення співпраці з центристами і навіть із лівими, а частина "пливе" в бік НФ.
У стані правих наразі є два основних конкуренти.
Перший - один із фаворитів опитувань (поруч із Ле Пен) екс-президент Ніколя Саркозі. Власне, багато хто саме його звинувачує в розгойдуванні правого поля в бік НФ.
Екс-президент після програшу на минулих виборах у 2012 році в намаганні сподобатись електорату все більше вдається до популістських лозунгів, піддаючи нищівній критиці політику "соціалістів" в економіці. Біда Саркозі в тому, що багато з тих кроків, які він критикує у виконанні "соціалістів", екс-президент сам здійснював, керуючи 14 років державою, і частина відповідальності за проблеми в економіці лежить і на ньому.
 |
З іншого боку, він заходить на поле НФ, розповідаючи про обмеження міграції. При цьому загалом він бачить ЄС як спільноту християнських країн і постійно лякає мусульман та євреїв наступом на ті чи інші їхні звичаї, наполягаючи на дотриманні принципу світськості.
Крім цього, він є активним лобістом інтересів Кремля, наполягаючи на необхідності укріплення дружби з Москвою. В цьому контексті цікавими виглядають його заяви щодо конфлікту в Україні, якого, за його словами, можна було уникнути, поговоривши напряму з Путіним. Як і Ле Пен, він вважає псевдореферендум у Криму легітимним, а в лютому послався на те, що в Україні третина населення російськомовна, тому їх слід захистити миротворчими силами.
Другим реальним кандидатом від правих наразі виглядає багаторічний мер Бордо, екс-прем’єр Ален Жюппе.
Жюппе має підтримку не тільки в поміркованих правих і центристів, а також і серед багатьох лівих виборців, які не вірять у можливість перемоги лівих кандидатів, тому готові підтримати будь-кого, аби це був не Саркозі і не Ле Пен.
У контексті поглядів на Україну Жюппе разюче відрізняється від багатьох потенційних кандидатів, оскільки засуджував політику Путіна щодо Криму та підтримав економічні санкції щодо Кремля.
 |
| Ален Жюпе |
Окрім того, зовсім нещодавно мерія Бордо відгукнулася на заклики українських активістів і заборонила показ у місті російського пропагандистського фільму "Крым. Путь на Родину".
Ліві
На лівому фланзі французької політики спостерігається найсумніша картина.
Результати "соціалістів" на виборах є більш ніж яскравим свідченням глибокої кризи довіри до діючого президента Франсуа Олланда. Хоча він залишається головним кандидатом соціалістів.
Незважаючи на те, що після терактів у Парижі та заходів безпеки, до яких вдався діючий президент, його рейтинг трохи підвищився, однак говорити про те, що він може скласти конкуренцію фаворитам, не доводиться. Причина - неспроможність подолати економічну кризу і високий рівень безробіття.
 |
| Фото Миколи Лазаренка |
Щодо України нинішній господар Єлисейського палацу проводить доволі неоднозначну політику. Ззовні видається, що саме він є найбільш компромісною ланкою щодо захисту України в урегулюванні конфлікту на Донбасі, однак у своїх діях він усе ще дотримується взятих на себе зобов’язань.
Причиною тому може слугувати тиск французького істеблішменту, який постійно намагається схилити президента до замирення з Кремлем. Попри це, "Містралі" так і не потрапили до Росії, а отже, свого слова Олланд таки дотримав.
