Як простому українцю стати президентом?
Це питання було популярним жартом за часів Віктора Януковича, адже спробуй поясни дитині, що для того аби очолити країну слід почати з крадіжок та зґвалтувань.
На щастя, Янукович нині став минулим. Але питання залишилося актуальним.
Якщо я знаю хорошу персону, якій в майбутньому пасувало би очолити Україну, що їй порадити?
Виготовляти цукерки?
Випускати маршрутки?
Створити телеканал?
Проблема соціального ліфту все ще гостра і, на мою думку, це не стільки переживання за кар’єру молодих і перспективних, скільки сподівання, що вести українців до світлого майбутнього матимуть змогу найдостойніші і найпрацьовитіші з цілого народу, а не найуспішніші із закритого бізнес-середовища.
Переконаний, що таким соціальним ліфтом стане децентралізація і суттєве збільшення повноважень громад. Поява умов для росту держдіячів із локального рівня має забезпечити справді народне представництво у тій же Верховній Раді.
Україна має гостру потребу у кузні політичних лідерів, що в роки незалежності приходили з великого бізнесу, або наприклад, зробивши собі ім'я у журналістиці.
Поняття "Політична кар’єра", як шлях, перестали вживати при вихованих людях.
Термін "Кандидат" - це радше насмішка, ніж поклик.
Нині перше слово, що приходить на думку при біглому погляді на кандидатів в місцеві ради - це #жалюгідний.
Такої квінтесенції аматорства та наївних посилів країна не бачила з місцевих виборів 2010 року. Інших з того часу не було, бо після Помаранчевої революції в Україні змінилося чотири склади парламенту, три президенти і лише дві каденції місцевих рад.
Тобто весь феєрверк політичної активності в столиці відбувався на фоні відносної тиші і спокою в регіонах - чим ще раз підтверджується актуальність та вага децентралізації.
Саме з тих людей, які опановуватимуть місцеве самоврядування ми і повинні виховати своїх нових державних лідерів. До прикладу, чимало американських президентів (Буш-старший, Рейган, Клінтон, Обама) йшли в президенти з поста губернатора штату.
В Україні ж губернатор не є самостійною фігурою. Він радше працівник адміністрації президента у відряджені, ніж очільник краю.
Коли ж децентралізація дасть місцевим політикам змогу зарекомендувати себе в громаді, місті, радах району і області, то такі люди будуть куди надійнішими президентами й парламентарями, ніж далекі особи з плакатів.
Як ці локальні лідери знайдуть шлях до печерських пагорбів?
Через свою команду. Зібравши навколо себе фахових юристів, медійників та менеджерів; сформувавши коло місцевих лідерів-помічників, що займатимуться поточною роботою Шефа, політик матиме змогу боротися за нові вершини.
Якщо ж він, як це прийнято сьогодні, в першу чергу шукатиме сам куди приткнутися, то українська влада й надалі буде створюватися та керуватись олігархами. Просто тому, що Вони, на відміну від Нас, можуть собі це дозволити.
Більше того, саме олігархам буде навіть дуже на руку, якщо та ж децентралізація у нас не вдасться.
Їм не вигідно, щоб нам вдалося виховати регіональних лідерів, які будуть змушені зарекомендувати себе не обіцянками, а справами. Просто тому що без справ їм не вдасться піднятися вище у своїй політичній кар'єрі. І всі популісти, якщо народ проявить мудрість та відповідальність, залишатимуться на низах.
Відбуватиметься такий собі природній відбір державних мужів з локальних діячів.
До всього, світовий досвід показує, що поетапне проходження усіх кіл передвиборчого пекла дозволяє уже на низинних виборах відсіювати осіб зі скелетами в шафах.
Тобто ми отримуємо інструмент, в якому виникає нова модель формування політичної еліти.
Де нікуди не зникають олігархи, кумівство, тушки та інший бруд українського політикуму, але де у чесних і працьовитих виникає бодай шанс себе зарекомендувати.
І якби не старалися кандидати до місцевих рад у 2015 році розсмішити нас своєю масовою недолугістю, виборці мають відсіяти з них якщо не лідерів, то бодай підґрунтя для таких на 2017 рік, коли відбудуться місцеві вибори за новою Конституцією.
Це і буде змога взяти владу у свої руки. Без жорстоких протестів, креативних електронних петицій та погроз третіми Майданами. А шляхом досить марудної, проте дуже перспективної праці.
Це і стане відповіддю дітям на запитання що потрібно робити, аби стати президентом України.
