На парламентських виборах у Туреччині, які пройшли в неділю, за попередніми даними, перемогла Партія справедливості та розвитку (ПСР) президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, яка набрала трохи більш ніж 40%.
Друге місце з 25% голосів на виборах зайняла опозиційна Народно-республіканська партія (РНП), яка є найстарішою партією в Туреччині. Необхідний 10%-й бар’єр також подолала Партія націоналістичного руху, яка набрала близько 17% голосів і курдська Партія демократії народів (12,5%).
Крах мрії Ердогана
Незважаючи на перемогу ПСР, результат аж ніяк не може влаштовувати її засновника та президента країни Ердогана (хоч формально президент не може бути членом будь-якої партії). Порівняно з останніми виборами, ПСР втратила більш ніж 9% голосів, і тепер не зможе самостійно сформувати більшість у турецькому парламенті. А саме цього дуже прагнув Ердоган, який уже не перший рік мріє про розширення повноважень президента.
У серпні 2014 року тоді ще прем’єр-міністр Ердоган переміг на перших всенародних виборах президента. Пішов на них він не просто так. Згідно з Конституцією, Ердоган, який керував країною з 2003 року, не мав права вчетверте поспіль висуватися на посаду прем'єр-міністра.
 |
Саме тоді Ердоган активно закликав турецьке суспільство до внесення змін у Конституцію, які розширили би повноваження президента. Для внесення змін у Конституцію президентській партії необхідно було отримати дві третини голосів у парламенті (367 із 550 місць). Був іще варіант отримання трьох п’ятих (330) місць у парламенті, аби поставити питання змін до Основного закону на референдум.
Але до таких результатів ПСР просто не дотягнула. Зараз вона може розраховувати лише на 256 місць у парламенті, що навіть не дозволяє самостійно сформувати більшість.
Від економічного зросту до корупційних скандалів
Ердоган, який беззмінно керував Туреччиною близько 13 років, пережив і злети, і падіння. Тривалий час він намагався загравати із Заходом, вів переговори з Європейським Союзом щодо вступу Туреччини в спільноту, активно співпрацював зі США та НАТО, однак з часом у його правлінні все більше й більше проявлялися авторитарні нахили.
Переговори з Брюсселем аж ніяк не можна назвати доволі успішними, та й з ЄС дуже часто лунали претензії до Анкари з приводу порушень демократичних цінностей, зокрема прав людини. Пережила Туреччина за цей час і відомі протести на площі Таксім. Проте всі ці події завжди нівелювали економічні досягнення, в яких Ердоган мав непогані результати.
Проте останнім часом економічні показники сповільнилися. До того ж, періодично вибухали корупційні скандали, які не могли не позначитися на рейтингах правлячої партії. Зокрема, напередодні виборів піддали критиці й самого Ердогана, який після президентських виборів в’їхав у новий палац, в якому більш ніж 1000 кімнат.
Лідер опозиційної РНП Кемаль Киличдароглу звинуватив президента в непомірній розтраті коштів, заявивши на одному з передвиборних мітингів про закупівлю навіть золотих сидінь у туалети президентського палацу.
Ердоган ці звинувачення спростував, пообіцявши подати у відставку, якщо хоч одне таке сидіння хтось знайде.
Курдський присмак "поразки" Ердогана
Однією з найбільших несподіванок на виборах став високий результат курдської Партії демократії народів (ПДН). Ще на президентських виборах 2014 року деякі курди, які становлять близько 20% населення, голосували за Ердогана, підтримуючи його політику примирення, однак уже на цих виборах ПДН та її лідер Селахаттін Демірташ змогли переманити на свій бік не тільки курдів, але й багато турків.
Результат ПДН, хоч і є несподіваним, але все ж закономірний, оскільки ще на президентських виборах Демірташ отримав 9,75% голосів. Варто відзначити, що ПДН змогла схилити на свій бік не тільки курдів завдяки багатьом політичним крокам. Так, разом із Демірташем, співлідером ПДН є жінка Фіген Юксекдаг, що дозволило розраховувати і на жіночий електорат. Окрім того, ПДН отримала підтримку від ЛГБТ-руху в країні.
 |
Перспективи коаліції
Наразі у ПСР доволі мало маневру для руху, оскільки РНП уже встигла відхреститися від коаліції з правлячою партією. Те саме чутно зі стану прокурдської партії.
Фактично залишаються тільки націоналісти, лідер яких Девлет Бахчелі вже встиг сказати, що припускає імовірність співпраці з ПСР, однак за умови, щоб у співпраці не було курдів. Щоправда, згодом він уже був менш багатослівним, усе більше схиляючись, що скоріш за все доведеться йти на дострокові парламентські вибори.
Імовірна також і ситуативна співпраця ПСР з опозиційними партіями, проте такий стан справ насамперед б’є по амбіціях Ердогана, в плани якого навряд чи входило постійно задобрювати опозиціонерів.
Ердоган є досвідченим політиком, який, до того ж, усе ще залишається популярним серед турків, тому цілком можливо, що ПСР буде чекати на помилки опонентів, або провокувати їх. Враховуючи наявність у парламенті націоналістів і курдської партії, не важко спрогнозувати, що новий парламент аж ніяк не буде місцем томних дискусій.
Україна, Крим, Росія
Три з чотирьох (окрім ПДН) партій доволі однозначно висловлюються стосовно кримського питання, не визнаючи анексію Криму Росією. Проте, незважаючи на втрату позицій Ердогана і його ПРС, усе ж партія залишиться при владі й далі буде формувати зовнішню політику Туреччини.
А політика ця стосовно українсько-російського конфлікту неоднозначна. З одного боку, Туреччина не визнає анексію Криму і критикує Москву за утиски кримських татар, а з іншого – продовжує активно співпрацювати з Росією, використовуючи у відносинах із Кремлем прагматичний економічний підхід.
Зокрема, такий підхід стосується побудови газопроводу "Турецький потік", який прийшов на зміну закритому кремлівському проекту "Південний потік". У Кремлі запуск проекту анонсували на червень, посилаючись на необхідність дочекатися закінчення виборів у Туреччині.
За оцінками експерта з енергетичних питань Валентина Землянського, у випадку реалізації "Турецького потоку" Україна може втратити левову частку свого об’єму транзиту російського газу. "Крім втрат від транзиту, Україна навряд чи зможе реалізувати СП з управлінню ГТС і ПСГ, оскільки буде відсутній необхідний ресурс газу, який надає Росія", - розповів INSIDER Землянський.
За його словами, у такому разі також постане необхідність консервації частини магістральних труб і будівництва інтерконнектів через територію України. "Втрати України в такому разі можуть становити близько 3 млрд доларів (на рік), без урахування втраченої вигоди", - підсумував експерт.
У реалізації цього проекту є багато перепон, у тому числі з боку ЄС, але у випадку згоди Туреччини на старт, імовірність його кінцевої реалізації суттєво зростає.
Стосунки Анкари з Кремлем у енергетичній сфері не похитнула навіть участь Володимира Путіна у вшануванні жертв геноциду вірмен, на який доволі жорстко відреагував Ердоган.
 |
Схоже, особисті стосунки, які склалися між Ердоганом і Путіним, мають міцніший характер, і реакція турецького президента була більше для внутрішнього вжитку. Сам Ердоган неодноразово висловлював свою підтримку Путіну, що теж не є несподіваним, враховуючи його дрейф у бік авторитарності та методів "закручування гайок" в останні 7-8 років.
Цей процес у Європі навіть називали "путінізацією" Туреччини. Але ці парламентські вибори, схоже, якщо остаточно не припинили цей процес, то значно загальмували. Путін не полишив Ердогана й зараз, надіславши йому привітання з перемогою ПСР на виборах, за що вже встиг отримати шквал критики в Туреччині, оскільки Ердоган офіційно не є головою партії.
