Передвиборна кампанія на виборах до Палати громад (нижня палата парламенту Великобританії) була однією з найагресивніших за останні 50 років. Результати виборів не поспішав прогнозувати жоден більш-менш поважний експерт. І не тільки тому, що вибори у Великобританії проходять винятково за мажоритарною системою.
Уже перші дані екзит-полів підтвердили обережність експертів. Згідно з опитуванням компанії NOP/MORI на замовлення BBC, ITV та Sky, правляча Консервативна партія, яку у Великобританії неофіційно називають "торі", отримає 316 із 650 місць у парламенті, тоді як її основні конкуренти з Лейбористської партії (Партії праці) можуть сподіватися лише на 239 своїх представників.
Офіційний підрахунок голосів показує ще більш райдужну картину для консерваторів. Попередній підрахунок голосів свідчить, що консерватори отримують більшість у парламенті, а це дає їм змогу самостійно сформувати уряд.
Такий результат став дуже приємною несподіванкою для консерваторів і шоком для лейбористів, оскільки буквально напередодні виборів опитування громадської думки свідчили про рівність шансів кандидатів від "торі" та лейбористів. Перед "днем тиші" агентство Opinium Research опублікувало опитування, згідно з яким Консервативна партія випереджала лейбористів лише на 1%. За консерваторів мали намір віддати свої голоси 35% опитаних британців, у той час як 34% думали голосувати за Лейбористську партію.
Тріумф консерваторів
Під час передвиборної кампанії консерватори доволі обережно ставилися до перспектив зберегти владу. Лідер партії, діючий прем’єр-міністр Девід Камерон не є мегапопулярним політиком у Великобританії, і на це у британців багато причин.
Камерона вважають доволі далеким від "пересічних" громадян і середнього класу, оскільки він є типовим представником аристократичного світу. Крім цього, його прийнято вважати кар’єристом, що теж не завжди викликає симпатії в багатьох британців.
 |
| Девід Камерон із дружиною Самантою |
Камерон, який із відзнакою закінчив престижний Оксфорд, рано потрапив до Консервативної партії, і поступово просувався партійними щаблями.
Він очолив консерваторів у 2005 році, коли партія переживала нелегкі часи. Тоді вона зазнала поразки на виборах від лейбористів. Їхній лідер Тоні Блер повністю перегравав "торі" в політичній боротьбі. Проте наступник Блера, його ставленик Гордон Браун був менш успішним і вже 2010 року він поступився прем'єрством Камерону.
Проте шлях Камерона до будинку на Даунінг-стріт, 10 не був простим. Після виборів Камерону довелося піти на коаліційний уряд із ліберальними демократами, що не є типовим для Великобританії.
Потрапивши у прем’єрське крісло, головний консерватор зіштовхнувся з проблемами, пов’язаними з наслідками фінансово-економічної кризи 2008 року. Камерон узявся скорочувати бюджетні витрати там, де тільки було можливо, що теж не могло подобатися британцям.
Під час цієї передвиборної кампанії Камерон знову робив ставку на економічну політику, за що часто отримував критику навіть від однопартійців. Британцям ці розмови теж не дуже подобаються, оскільки найпопулярнішими темами серед громадян залишаються соціальні проблеми, питання системи охорони здоров’я та міграційна ситуація.
Провал лейбористів
Основним конкурентом Камерона на виборах виступав молодий лідер Лейбористської партії Ед Мілібенд. Його головною проблемою експерти називають відсутність харизми.
 |
| Ед Мілібенд |
Нащадок польських емігрантів разом зі своїм братом Девідом так само, як і Камерон, навчалися в Оксфорді. Політичну кар’єру брати зробили ще за часів Тоні Блера. Тоді більш успішним був Девід, який став міністром закордонних справ в уряді Гордона Брауна. Еда ж вважали зарозумілим. В українських школах таких би називали "заучками".
У 2010 році після відставки Брауна саме Девіда вважали головним претендентом на пост лідера лейбористів, але молодший із братів Ед з допомогою профспілкових голосів обійшов його в партійній боротьбі. Після цього в стосунках між братами пробіг чорний кіт.
Історію боротьби братів під час передвиборної боротьби неодноразово використовували його супротивники для того, щоб зобразити Еда як такого, на якого навіть брат не може покластися. Сам Мілібенд часто спростовував наявність суперечностей між братами, підкреслюючи, що в цій історії мова лише про партійну боротьбу.
У своїй передвиборній кампанії Мілібенд, як не дивно, використовував антиблерівську риторику, намагаючись схилити на свій бік ще більше представників робочого класу. На противагу ж Камерону він намагався більше робити ставку на питаннях боротьби із соціальною нерівністю та проблемах системи охорони здоров’я, тобто намагався бути більш зрозумілим британцям.
Проте й у цих питаннях його знову підводила харизма. Більш "розв’язні" у своїй риториці націоналісти легко перегравали лідера лейбористів на цьому полі, що, зрештою, і призвело до втрат голосів у багатьох одномандатних округах. Так само складно лейбористам було сперечатися з націоналістами й у міграційних питаннях. Дозволити собі радикальні висловлювання Мілібенд не міг.
Результати лейбористів у Великобританії вже назвали "погромом", а Мілібенд подав у відставку з посади голови партії. Так само у відставку подали лідер ліберальних демократів Нік Клегг, партія якого втратила майже 50 голосів порівняно з минулими виборами, залишившись лише з близько 10 мандатами.
Шотландський дьоготь у британському меді
Незважаючи на те, що традиційно основна боротьба у Великобританії точиться між консерваторами та лейбористами, ці вибори привнесли свої "родзинки". І ці новинки навряд чи можуть бути приємними для прихильників ідеї Сполученого Королівства.
За даними екзит-полів, 58 місць у Палаті громад отримає Шотландська націоналістична партія (SNP) на чолі з Ніколою Стерджен. Такий результат є карколомним успіхом для SNP, яка, наприклад, у минулому парламенті мала лише 6 мандатів. Свої голоси партія отримала, природно, у Шотландії. Проте шотландці раніше традиційно голосували за лейбористів, а SNP вважали протестною партією.
 |
| Нікола Стерджен |
Однак цього разу лейбористи разом із неможливістю підтримати шотландські сепаратистські настрої, "погоріли" й на тому, що виступили за відновлення британської програми атомних підводних човнів. У Шотландії ця ідея непопулярна, оскільки човни базуються саме тут, поблизу Глазго.
Але все ж більш вагому роль у зміні ситуації для SNP зіграв референдум про незалежність у вересні 2014 року. Після того, як на референдумі ідея незалежності отримала 45% проти 55% у SNP почали стрімко вступати все нові й нові члени. За півроку партія збільшилася майже учетверо.
Не останню роль у такій ситуації відіграє й лідер партії Нікола Стерджен. Багато хто з експертів назвав саме 44-річну юристку із Глазго переможницею теледебатів. Певну підтримку вона має і поза межами Шотландії.
Шотландські націоналісти точно стануть великим головним болем як для консерваторів, так і для лейбористів, яким SNP й так вже встигла потріпати нерви. Стерджен усе ж не відкидає співпраці з лейбористами, що теж не є несподіванкою, тому що підтримка консерваторів у Шотландії взагалі близька до нуля.
Враховуючи, що саме консерватори радше за все сформують уряд, у SNP в опозиції будуть повністю розв’язані руки, тому слід очікувати ще більшого посилення сепаратистських настроїв. Можливо, не відразу, але все ж для Камерона ще не раз буде привід задуматись.
Перспектива українсько-британських стосунків
Незважаючи на те, що при владі залишилися консерватори, зовнішня політика Великобританії може змінитися. "Торі" зміцнили свої позиції в парламенті, тож можуть провадити більш цілеспрямовану та самостійну зовнішню лінію.
Слабка зовнішня політика завжди ставилась у провину консерваторам. Зокрема, Камерона та його уряд неодноразово звинувачували у фактичному відстороненні Великобританії від участі у світовій політиці.
Серед недоліків у зовнішніх відносинах, які часто закидували Камерону, в тому числі й слабкі дії у врегулюванні українського питання. І це незважаючи на агресивну риторику британського прем’єра в бік Москви.
Камерон неодноразово жорстко висловлювався щодо дій Росії, навіть порівнював її з нацистською Німеччиною. При цьому далі слів справа йде натужно.
Великобританія, хоч і надає Україні гуманітарну допомогу і військову підтримку нелетальною зброєю та інструкторами, проте Київ волів би суттєвіших дій від держави, яка є одним із гарантом територіальної цілісності України згідно з Будапештським меморандумом.
Ще однією проблемою для України може стати обіцянка Камерона не пізніше ніж 2017 року провести референдум щодо виходу Великобританії з Європейського Союзу. Можливий вихід Великобританії з ЄС, безсумнівно, послабить євроспільноту, яка поряд із США для України зараз є одним із найбільших партнерів у боротьбі з російською агресією.
Крім того, сама підтримка України з боку ЄС може значно послабитись, оскільки щонайменше на один вагомий голос на захист Києва стане менше.
Разом із тим, зважаючи на приголомшливий результат шотландських націоналістів на виборах, Камерону може стати зовсім не до референдуму. Щоправда, в такому разі йому буде і не до України.
