Захисники Дебальцевого: "Нас "утюжили" з "Градів" і мінометів, як і до перемир’я"

Увечері до Києва прибули солдати, що стояли під Дебальцевим. Ось що вони розповідають
Фото: Максим Кудимец/INSIDER
20 февраля 201511:35

У четвер увечері на першій платформі київського вокзалу незвично людно. Тут сьогодні зустрічають бійців із Дебальцевого.

Привітати їх з поверненням прийшли в основному кияни, які прочитали про це в соціальних мережах.

- Ми оце в “фейсі” прочитали і рішили прийти привітати хлопців. Там нема наших знайомих, але вони всі для нас рідні. І вони герої. Ми їм вдячні за те, що ми зараз тут, у Києві, мирно живемо, - розповідають дві жінки на пероні.

Таких на платформі більшість. Люди приносять домашню їжу, гарячий чай, квіти та листівки.

Проте є і такі, хто зустрічають друзів, батьків і чоловіків:

- Я своїх товаришів іще у травні проводжав, тепер от знову побачимося. Вони, слава Богу, всі вийшли звідти.

Родичі бійців стоять трохи осторонь від веселого натовпу, що час від часу вибухає вигуками “Слава Україні!”. Вони неохоче спілкуються із пресою, питання “зливу Дебальцевого” для них зараз не на часі.

- Головне, що живий повертається, - зітхає жінка з букетом у руках.

8-річний Микита, сидячи на плечах у батька, із серйозним виглядом тримає державний прапор.

- Кого зустрічаєш?

- Моїх бійців. Вони воюють проти Росії, - безапеляційно заявляє дитина.

Поїзд прибув. Солдати ніяковіють перед камерами, у них з’являються сльози на очах, коли бачать близько сотні чужих людей, які прийшли їх вітати.

 Фото: Максим Кудимець/INSIDER 

Боєць батальйону “Київська Русь” із позивним "Федеріко" розповідає, що його батальйон відходив із Дебальцевого одним із останніх.

- Вибиралися полями, лісами, як могли. Ніякого "коридору" не було. Для нас перемир’я існувало тільки в новинах. У ніч припинення вогню "сєпари" обстріляли разів три. Наш командир увесь час був з нами.

"Федеріко" каже, що Дебальцеве, по суті, зрівняли із землею, мирних громадян там немає вже тижнів зо два. Після відведення з фронту його підрозділ перевели до Артемівська.

- Там люди плакали, дякували, що захищаємо, і просили, щоби ми їх не залишали. Був у нас дядько знайомий у Дебалі, ми йому обіцяли, що не підемо. Тепер соромно якось, але ж наказ.

Ігор із 128-ї бригади в АТО з липня, радіє, що встигли вийти, бо очікували повного оточення. Згадує, що виходили “партизанськими стежками”, адже траса Дебальцеве-Артемівськ прострілюється повністю.

- Потужна дуже російська армія, важко з ними воювати. Ви - наші герої. Якби не ви і ваша підтримка, то ми би не вижили, - каже Ігор.

Командира його бригади вчора президент Порошенко нагородив званням Героя України, але боєць відверто не розуміє за що.

- Йому наші комбати давно казали, що треба виходити, а він дочекався до останнього, коли всю техніку, вибачте, розх*ярили. А потім нас кинули, як кошенят, привезли в Артемівськ і сказали: "Шукайте самі собі квартиру".

Ще один боєць з 128-ї з позивним "Альонка" на запитання журналістів, чи заслужено дали комбригу звання героя, кривиться і затуляє камеру рукою:

- Ні, не заслужено, - а потім додає: - У мене взагалі більше радості, ніж суму, що ми залишили Дебальцеве. Заради хлопців, що лишилися, я вернуся, а заради цієї влади – не хочеться.

Усі вояки сходяться на тому, що ніякого організованого виведення військ не було.

- Нас "утюжили" з "Градів" і мінометів, як і до перемир’я. Як виїжджали? Та ми просто сіли в “бмпехи” і по полю виїхали – траси всі пристріляні в "сєпарів". Слава Богу, розвідка в нас добре працює. Їхали ми з Луганського, частинами, - згадує "Альонка", а потім додає, що останню колону таки обстріляли.

Деякі бійці розповідали, що до того, як саме їхати, їм довелося пройти пішки близько 40 кілометрів.

Хлопці неохоче говорять про загиблих побратимів – багато тіл залишилося на полі бою.

- Я особисто два грузовики наших "двохсотих" вивіз, там ще залишилися, але я не зміг більше повернутися, - каже один із бійців 128-ї бригади.

Інший 20-річний боєць хвалиться, що не тільки сам вийшов із оточення, але й "витяг свою САУшку" (самохідна артилерійська установка, - прим.).

- Врятував техніку, залишив добрим людям, через 14 днів знову побачимося. Про останні дні розповідати не буду і сподіваюся, що того більше ніколи не згадаю.

Ігоря з батальйону “Київська Русь”, який на Сході з 20 серпня, прийшли зустрічати дружина та донька. Щоправда, вони не відразу змогли до нього підійти – кожного бійця при виході з вагону оточують купа жінок. Вони дарують квіти, обіймають, дякують, запитують, чи є де переночувати, пригощають їжею.

- Було дуже страшно виходити з Дебальцевого. Нас обстрілювали, не було ніякого "коридору" взагалі. Кожен відходив там, де знайшов місце, - коментує Ігор.

- А "котел" був? – перебивають один одного журналісти.

- Було бойове кільце.

Зараз Ігор поїде у військовий госпіталь на реабілітацію – у нього за весь час було три контузії.

Його донька весь цей час дивиться на батька. У неї течуть сльози.

- Добре, що приїхав живий. Ти – герой, ти мій справжній герой, - перше, що вона йому сказала, коли побачила.

Солдатів тут розбирають як гарячі пиріжки: одному вже знаходять новий "бронік", хтось пропонує підвезти, когось забирає додому жіноча компанія волонтерів.

Самі бійці від такої зустрічі буквально на пероні дещо шоковані. "Альонка" згадує, що коли він уперше приїхав у відпустку, то взагалі нікого не було, а тут така “бомба”.

Але сьогодні потягом "Костянтинівка-Київ" приїхали не лише бійці з-під Дебальцевого.

Дівчина вручає квіти високому добровольцю:

- Дякуємо, ви наш герой!

- Та я з Пісок повернувся, то певно не для мене, - ніяковіє боєць.

Тут таких декілька, в тому числі й молода дівчина з батальйону "Січ". Чомусь вони переконані, що зустрічають як героїв тут тільки бійців із-під Дебальцевого.

Загалом після прибуття поїзда бійців “тримали” на пероні приблизно годину. Після цього хлопці з купою шоколаду та квітів роз’їхалися хто куди: хтось додому, когось прихистили на ніч, хтось у госпіталь.

- У вас випала квітка, - звернулася до бійця дівчина.

- Та нехай у тебе буде, мені нікуди вже. Допоможи краще коробку перекласти, бо зараз випаде, - сказав хлопець, намагаючись втримати купу подарунків у руках.

Коли на платформі вже майже нікого не було, темношкіра дівчина, загорнута в синьо-жовтий прапор, розмовляла з журналістами одного з телеканалів:

- Вони всі наші хлопці, вони мені, як рідні, я вірю - ми переможемо!

Разделы :
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

17.11.2018, 04:41
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 31 марта 2020

    Land Rover, Lexus и элитные часы: что задекларировал новый глава Минздрава

     
    • 31 марта 2020

    Авто за миллион гривен и наличные: что задекларировал новый заместитель Венедиктовой

     
    • 30 марта 2020

    Рада поддержала "антиколомойський" законопроект

     
    • 30 марта 2020

    Рада со второй попытки избрала руководителей Минздрава и Минстерства финансов

     
Система Orphus