Про яку еміграцію слід думати і говорити

Чи втримає сучасна Україна свою молодь. І чи треба її тримати
1 декабря 201410:00

Ми з друзями жартуємо, що нині легше й вигідніше на місяць-другий з’їздити в сусідню Польщу збирати полуниці, а потім бити байдики весь рік, аніж будувати примарні кар’єрні перспективи наших вищих освіт на українських теренах.

Дійсно, чи є сенс випрошувати в керівництва підвищення зарплатні аж на кілька тисяч українських гривень, якщо це 100-200 доларів у міжнародному еквіваленті і ціле ніщо міжнародної купівельної спроможності?

Війни завжди породжували хвилі еміграції і не лише біженців, а й тих, хто тверезо розумів - допоки вдома війна, заробити можна лише на чужині.

Це велике випробування для покоління моїх однолітків, бо ще до Євромайдану більшість із нас зізнавалася соціологам у бажанні відлетіти в тепліші краї. Тоді це був навіть свого роду нонконформізм, адже вдома на тебе чекає Янукович і його система, а там, у ймовірному новому домі, багато викликів, але там система, на яку ти, на власну ж думку, заслуговуєш - "Європа".

Потім так сталося, що зародок подібної системи ми сформували і в нас, а Януковича в нас не стало. Отримали свою порцію Європи: спочатку в гаслах, потім у очікуваннях. Та європейських доходів не виднілося навіть за далекими горизонтами.

Курс національної валюти летів під три чорти, відриваючи нас щоразу сильніше від темпу розвитку цивілізації, адже нові смартфони, планшети і гаджети - це не лише забавки, а й формат існування постіндустріального суспільства. Випавши з його темпу, буде все важче вірити в розвиток і прогрес нашого суспільства. По один бік ми, молоді, активні, старт-апні, по інший - гроші.

То що робити людині, в якої досі на сумці висить євромайданівська стрічка, але зневіра в місцевих перспективах і думка про кращу долю за кордоном не покидає голови?

Кажуть, що еміграція - це великий емоційний тиск, що це інвестиція лише в третє покоління, яке вже справді заживе в одній ментальності з обраною дідом країною національного демаршу. Врешті, про всі переваги й недоліки життя ТАМ краще зможуть розповісти люди, які зробили цей крок. Тут упродовж перших післямайданівських років важливо зрозуміти, наскільки подібне рішення буде правильним, виваженим і перспективним.

Україну називають житницею Європи, трактують як міст між Сходом і Заходом. Україна має величезний промисловий потенціал. Тепер от поклади сланцевого газу знайшли. Українці вирвалися на провідні позиції серед світових ІТ-шників...

Коли б подібну суміш змішала в страву російська пропаганда, нам би позаздрили німецькі бюргери, а не те що сусідні угорці чи поляки! При поверхневому погляді здаємося до біса недооціненим активом. За внутрішнім сприйняттям не здаємося, але все частіше згадуємо Лесине contra spem spero ("без надії сподіваюсь").

Молодь, що має за мету швидкі та/або великі гроші, однозначно мусить їхати в іншу країну. Здавши в аеропорту прапор і відв’язавши від портфеля євромайданівську стрічку. Вона може поїхати на два-три роки, просто перечекати, поки вдома сумбур та інфляція, а може, й залишитися назавжди, започаткувавши блог "Моя журба за Україною", чи, навпаки, - цькувати місце народження, нарікаючи на лелеку, котрий схибив. Більшість із нас володіє англійською, розбирається в бізнес-процесах, відповідно, не лише миттям туалетів можна себе проявити в чужім краю.

Врешті, молодь виїжджає не тільки через зневіру в Україні. Постійно буде держава, де ти зможеш краще реалізувати свої кар’єрні наміри, ніж у поточній. Однак це зовсім інші люди й інша мотивація. Вони були і будуть завжди, а подібні наміри проявляються ще в перші студентські роки.

Українець звичайний сьогодні має великий і справді унікальний шанс. Негоди перехідного періоду від краху імперії до утворення незалежної держави відходять у минуле. Нас підтримують провідні країни світу і не тільки добрим словом. Виросло нове покоління вільних людей із західними цінностями. До влади прийшли молоді лідери, з якими виходили на Майдан. Маючи подібне на одних шальках терезів, складно пересилити вагу перевагами еміграції. Хіба що грошей немає з цього - одні перспективи, тоді як еміграція розраховується готівкою і на місці.

Кожен вибирає сам: нести свої цінності чи розчинитися в чужих. На мою думку, пускати собі в кров буденний побут і традиції нової країни в часи, коли весь світ захоплюється Україною, - дивакувато. Не прийнявши тих традицій, утікачі перетворяться на персонажів ремарківської "Тіні в раю" - однієї з найкращих книг про еміграцію.

Сьогодні мусимо як ніколи мандрувати світом. Залишатися в закордонних містах на вихідні, на тиждень, на навчання, на рік практики…

Розуміючи, що потім привеземо додому новий досвід, враження та висновки. На справжній лет-мі-аут здатні ті, кого тут зовсім нічого не тримає. І їх потрібно відпускати. Коли людина з легкістю на гроші проміняє власну батьківщину, то що їй ми?

Хто залишиться, має почати сприймати світ не як працедавця, а як ринок. Так, як це зробили комп’ютерники. Мережа дозволяє будь-яку ініціативу розтиражувати по цілому світу. Англійська й інтернет дозволяють підзаробити в будь-якому куточку світу, не виходячи з дому. Не всі ми ІТ-шники за покликом, але робота більшості - за комп’ютером. Ось про яку "еміграцію" слід думати і говорити. Про масовий "переїзд" зі свідомості радянської у європейську. Про вихід із рамок ментального кордону й інформаційну інтеграцію у світову спільноту.

Разделы :

КОМЕНТАРІ

  • В кожного є якісь цілі і він вирішує як і де їх легше досягнути. От і все. А ще є зона комфорту або її відсутність. І не треба гнати на виїхавших, а треюа якось їх оршанізовувати в про-українське лоббі на заході.

  • Стаття про мене. Я часто думаю на цю тему. Життя проходить, а хочеться свободи (насамперед свободи руху та дій). Але свобода нажаль впирається у фінанси. Робота в мене по західним міркам престижна, але зарплата, хоча і вища ніж в середньому по країні але сильно не дотягує до зарплати офіціанта десь в Австрії наприклад. Моя компанія працює досить на високому рівні, але оскільки не має конкуренції та здорової альтернативи в межах країни, роботодавець не зацікавлений піднімати оплату. Хочеться жити в Україні, але жити не получається. Поки що виживаєм. Я ні в якому разі не скиглю і розумію що в людей є гірша ситуація. Це просто роздуми...

17.12.2018, 14:09
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 31 марта 2020

    Land Rover, Lexus и элитные часы: что задекларировал новый глава Минздрава

     
    • 31 марта 2020

    Авто за миллион гривен и наличные: что задекларировал новый заместитель Венедиктовой

     
    • 30 марта 2020

    Рада поддержала "антиколомойський" законопроект

     
    • 30 марта 2020

    Рада со второй попытки избрала руководителей Минздрава и Минстерства финансов

     
Система Orphus