"Батько повинен думати про майбутнє своїх дітей. І за своє "уродство " повинен відповідати здоров’ям, майном та життям як своїм, так і своїх рідних. В тому числі і дітей", - саме так мій знайомий активіст прокоментував заклик не вплутувати в "план розправи" дитину "беркутівця", який побив фотографа на Майдані.
Я почала уявляти як просто і спокійно він пише ці слова. Або як злість і бажання помсти відображається на його обличчі та в очах. І мені стало страшно. До думки, що ми живемо в жахливій міліцейській державі, я вже якось звикла. А от усвідомлення того, що я живу серед настільки злих людей, змусило мене справді боятися.
Страшно стає, коли бачиш, як "Беркут" розганяє дітей на Майдані, як б’є журналістів. Коли кожен з роти спецпризначенців б’є дубинкою по голові лежачу людину. Страшно, коли залякують друзів, коли погрожують їх батькам. Але моторошно стає тільки від того, коли розумієш, що ті, хто мав би вважатися "своїми" – нічим не кращий за той самий "Беркут".
У Facebook користувачі почали активно поширювати фотографію "беркутівця", який побив на Майдані журналіста.
Активісти виклали фото жорстокого правоохоронця (думаю, з цим ніхто не посперечається) з його сім’єю і з закликом: "Знайдімо більше інфи про цю сім’ю. Де мешкають, працюють, навчаються".
В одних мотив ще хоча б більш-менш "мирний": дитина повинна знати, чим на роботі займається татко. А мотив інших дуже страшний – це помста.
Залякана дружина і дитина, життя з постійним відчуттям страху – невже ви думаєте, що це буде ефективно? Ви справді вважаєте, що це навчить чогось інших "міліціянтів-бєспрєдєльщіків"? Приклад Вадима Тітушка нічого не навчив тих хлопців, які в минулу п’ятницю побили в Маріїнському парку там журналістів.
Чи несе відповідальність за свого батька малолітня дитина? Більш ефективний метод – добитися позбавлення батьківських прав "беркутівця" і зробити так, щоб з його сина виросла набагато краща за татка людина. Але ж ні – за цей запропонований варіант розвитку подій я вже готова вислуховувати в свою адресу закиди типу "ти - ліберастка" і те, що я начебто прихильник не революції, а дискотеки на Майдані.
"Запах крові" і перспектива помсти затьмарює розум і заважає людям думати. Найгірше те, що нам і серед "своїх" вистачає агресорів, що дає державі право, хоч і не зовсім певне, робити себе жертвою.
"Думаю, що цілком логічним буде, коли "мусор" буде боятись порушити чиїсь права, коли знатиме, що його дитинка зможе через це "постраждати", - ще одна фраза моїх невтомних коментаторів.
І знаєте, що найгірше? Що людина не розуміє, що міліція повинна боятися порушити чиїсь права не через можливість покарання її рідних, а через небажання бути покараною державою.
Держава поки не забезпечує нам дотримання наших прав. Але у нас з’явився маленький шанс це змінити – це ті тисячі людей, які щодня виходять на Майдан. Так може варто до них приєднатися, а не гострити вдома ножі? …
Катерина Аврамчук, INSIDER
