Убиваючи протест

30 ноября 201309:50

Ольга
Худецкая Журналист

Вранці 26 листопада у Маріїнському парку – десятки автобусів з "Беркутом". Другий день анонсованого "блокування" Кабміну вимагає від силовиків дотримання усіх пересторог.

Утім спецпризначенці розслаблено попивають каву та гуляють гуртами, розглядаючи крізь паркан стадіон "Динамо". Один "беркутівець" невдоволено бурчить "Шо ти снімаєш ото?", за хвилину інший спецпризначенець, йдучи на зустріч, ввічливо бажає мені доброго ранку. Загалом хлопці явно нудяться.

Маріїнський парк, 26 листопада. Фото Ольги Худецької

Відсутність напруги в повітрі довкола силовиків легко з’ясувати, опинившись на схилі навпроти Кабміну. Перед шлагбаумом урядової будівлі – невиразний млявий пікет чисельністю до 150 осіб. Протестувальники розбились на купки, деякі зовсім розгублено стоять, відійшовши від основної маси.

Підходимо ближче і причини такої диспозиції стають зрозумілими. Під Кабміном в пошарпаних пластикових партійних накидках стоять сумновідомі "юлині бабуні".

Кабінет Міністрів, 26 листопада. Фото Ольги Худецької

Тут і ті, кому стояти з прапором, роблячи вигляд зацікавленості, відверто незручно, і вже давно звиклі до відпрацювання номеру жіночки похилого віку і пом’яті чоловіки з бомж-наметового містечка під Печерським судом.

У останніх вже давно "своя атмосфера", і вони радше схожі на санаторних відпочиваючих, що виїхали на екскурсію через місяць поневіряння асфальтовими доріжками обридлого санаторного парку. Всі уже давно "свої" і події навколо залишаються майже за бортом "внутрішньо корпоративних тем".

Жіночки, які з "щирістю" радянської культмасової діяльності галдять на міліціонерів на камери та підтримують ораторів оплесками і сміхом в потрібних місцях, виглядають неприємно, але не деморалізують.

Кабінет Міністрів, 26 листопада. Фото Ольги Худецької

Деморалізують інші впізнавані типажі. Тітоньки, які відійшли подалі і попритулялись до кам’яного парапету, занурившись у власні думи з виглядом повної відсутності; хлопці, що поприсідали навпочіпки подалі від натовпу. Усі ті, хто всім виглядом показує, хоч і ненавмисно, як рахує хвилини до кінця домовленого часу.

Кабінет міністрів, 26 листопада. Фото Ольги Худецької

Досвід показує, що зігнана під страхом звільнення масовка бюджетників у актовій зали і ці, мотивовані в дещо інший спосіб, справляють на присутніх однаково гнітюче враження.

Купка "свободівців", що прийшла на мітинг за партійним наказом, тримається окремо. Вони не вірять у щирість того, що відбувається навколо, але принаймні вірять партійному керівництву. Тому присутність під Кабміном має для них хоч якийсь свій внутрішній сенс – хай він мало стосується Кабміну, і набагато більше стосується партійної дисципліни.

Культмасового колориту додає машина озвучки, яка крутить "Ой, смереко" та інші хіти в примітивній обробці естрадного колективу родом з 90-х.

Після неї з даху машини і виступає Олег Медуниця. У нього перестає працювати мікрофон, і він розповідає чому – мовляв, ворожі підступи, глушать спеціальним обладнанням - тільки от стара техніка і витримує навантаження. І, спохопившись, плавно забирає у напрямку євроінтеграційних тем.

Кабінет Міністрів, 26 листопада. Фото Ольги Худецької

Найбільше розгубленості в очах звичайної молоді, що прийшла на протест свідомо. Їх небагато і вони тримаються окремо, не розуміючи, що робити на цьому святі партійної звітності.

Ця розгубленість впізнавана. Такий відтінок розчарованості в очах можна було побачити на "Мовному майдані".

Тоді на другий день прийшли "юлині бабуні" і "ударні пацани". Вони тримались настороженими байдужими купками і тиснулись до країв гранітних парапетів, намагаючись "не відсвічувати". І як тільки прийшли вони – зник весь драйв і захват.

Кабінет Міністрів, 26 листопада. Фото Ольги Худецької

Боротись з деморалізуючим фактором більшість протестувальників не може. Лишаються найстійкіші. Але такого радикального відтоку протестуючих зазвичай достатньо, щоб протест захлинувся.

Після недільного Євромайдану та педалювання темника про "два майдани", політики багато писали на своїх сторінках у соцмережах про те, що "не можна протестувати проти режиму без політиків". Писали ображено або заклично, аргументуючи або емоційно.

Їм могло здатись, що у частини активістів просто продовжується тема "противсихізму" у новій формі, або що заклики про протести без політиків - це така собі інфантильна аполітичність. Багато хто з політичних діячів кинувся доводити свою потрібність як класу.

Але насправді допікають не самі політики, а нудотний заїжджений сценарій, за яким кожен народний протест опозиціонери перетворюють на болото з заробітчан, поганенької естради 90-х і шаблонних виступів партійних "говорящих голів".

"На таких акціях людей завжди треба кудись водити", - сказав 24 листопада один з високопоставлених партійців, поки стотисячна колона внаслідок таких походів танула на очах.

Випадково чи навмисно?

Тоскне вівторкове пікетування було передбачуване. У понеділок його мляво анонсували зі сцени кілька разів, але особливо цим людей не напружували. "Або робити добре, або не робити ніяк", - це не про цих хлопців. Вони якраз наче навмисно з усіх сил стараються все звести до варіанту "робити максимально унило".

…Сьогодні київські студенти самоорганізувались на страйк. Могилянка з КНУ ім. Шевченка влаштували 5-тисячний марш Києвом до Євромайдану, де "запалюють" до вечору разом з Русланою так, як жодному польовому командиру і не снилось. До них вже рушили автобусами студенти з інших міст, підтримавши всеукраїнський студентський страйк.

Так виглядає протест без втручання культмасовиків з нафталіновим душком.