В Италии украинцев приглашают на государственные должности. Рады ли они этому?

Мы не увидим украинца в рядах карабинеров и милиции
Фото notiziedabruzzo.it
23 сентября 201310:45

Іммігранти в Італії стають конкурентами для італійців, особливо коли мова йде про державну роботу. З 4 вересня цього року в Італії набрав чинності закон, який дозволяє іммігрантам брати участь у конкурсі на працевлаштування на державні посади.

Соціальні організації, які займаються програмами інтеграції іноземців, вважають такий закон великим поступом у розвитку до рівності та визнанні прав іноземців.

Проте самі італійці не дуже тішаться з нововведень уряду Енріко Летті, оскільки, на їхню думку, в такий спосіб зросте конкуренція в отриманні державної роботи. В свою чергу українські заробітчани в Італії не дуже жваво кинулись здобувати роботу, яку оплачує держава, оскільки не вірять в можливість праці в держаному секторі не маючи при цьому відповідної освіти і, головне, бажання змінювати вже напрацьоаний стиль роботи.

Про плюси та мінуси інтеграційних нововведень в Італії спробуємо розібратись разом.

Останнім часом італійський уряд ставить проблему інтеграції іммігрантів на рівні з економічними реформами. Це само собою зрозуміло, оскільки наплив бажаючих жити в Італії постійно зростає, особливо з країн Африки та Південної Америки.

Нестабільність та бідність в рідних країнах, змушує африканців та латиноамериканців шукати кращої долі. Згідно останніх данів Міністерства внутрішніх справ Італії, на території країни офіційно зареєстровано 5 млн іммігрантів, серед них офіційно 223 782 українців, 80% з цього числа це жінки. Але це тільки офіційні дані.

Неофіційна статистика говорить про майже як 1 млн наших співвітчизників на Апеннінах. Проте, наголошують в міністерстві, останнім часом наплив українців зменшився у порівнянні з минулими роками. Натомість збільшився наплив громадян з Румунії та Албанії. І до слова, в Італії п’ятимільйонна громада іноземців сьогодні в десять раз перевищує показники 1990 року!

Як наслідок уряду є над чим задуматись: куди і як саме подіти іноземців, чим їх зяйняти і при цьому не порушити їхніх прав.

Тож уряд Летті запровадив низку заходів, які дозволять іммігрантам почуватись вільніше. Одним із таких заходів є закон, який дозволяє не-італійцям брати участь в конкурсі на отримання державної роботи. Проте рано раділи нелегали.

Законом передбачено, що тільки той хто має офіційний дозвіл на проживання, може в кінцевому випадку обійняти державну посаду. І це ще не все. Стратегічно важливі та високооплачувані державні посади італійці зарезервували виключно собі.

Ми не побачимо українців в лавах карабінерів та міліції, мароканця в кабінетах міністерств всіх рівнів та пакистанця в кріслі судді.

"Проте бути вчителем, соціальним працівником при державних адміністраціях та лікарем українці можуть розраховувати, але при цьому кандидат повинен мати кваліфіковану освіту здобуту в італійських вишах або визнані дипломи з інших країн", - пояснює Наталія Цебрик. Українка кілька років працює в профспілці для іммігрантів.

Спочатку вона працювала у барі, оскільки статус нелегалки не дозволяв їй знайти кращу роботу. Згодом вивчила мову і стала перекладачем у суді, здобула легалізацію і тепер допомагає новоприбулим українцям отримати документи на легальне проживання в Італії.

Ініціативу італійського уряду Наталія сприйняла без великого ентузіазму, оскільки не бачить потреби змінювати роботу. Зміна роботи, на її думку, тягне за собою певний період невизначеності, який не кожен заробітчанин може собі дозволити.

"Ми повинні чітко розуміти, що кожна українка, яка працює в Італії, легально чи ні, використовує час для того, щоб заробити копійку. Натомість участь у конкурсі на державну посаду вимагає часу на фахову підготовку, багато сил та енергії йде на бюрократичну тяганину і так далі. На це в них (українців) часу немає. Краще мати синицю в руках, а ніж шукати журавля в небі", - каже Наталія.

Практично половина українок в Італії мають вищу освіту і за бажанням вони б могли легалізувати свій диплом, щоб згодом спробувати обійняти державну посаду, наприклад вчителя чи медсестри. Одиниці добиваються таких успіхів, проте більша частина все таки віддає перевагу рутинній роботі: прибирання, доглядання за хворими та дітьми.

З такої праці в середньому українки заробляють 1000-1500 євро на місяць. І це, практично не відрізняється від таких робіт як медсетра чи вчитель. Одна перевага, що на державній роботі працівник згідно закону отримує так звані 14 зарплат: 11 зарплат щомісяця, дванадцята зарплата – це відпускні, тринадцята з нагоди нового року і чотирнадцята як преміальна.

Проте, для того щоб користуватися такими соціальними стандартами, потрібно отримати фахову італійську освіту. Втім, є й такі випадки.

Людмила Васільєва з Тернополя вже 10 років проживає у місті Чезенатіко на півночі Італії. Вона приїхала сюди з українським дипломом як лікар психотерапевт, проте італійці визнали їй тільки кілька предметів.

Натомість пані Людмила ще 8 років вчилась в італійському виші, щоб здобути повну кваліфікацію та отримати роботу у відділі щвидкої допомоги місцевої лікарні. 

Інша ситуація з молодими українцями, які змалку приїхали з батьками до Італії і вже зараз намагаються влаштуватись в італійські університети. Якраз триває вступна кампанія і в Римі цього року близько 50 українців переступлять поріг місцевих вишів.

Софія Ковальчук зі Львова завершує навчання в Папському Григоріанському Університеті – це найстаріший католицький університет Рима, за спеціальністю соціологія. Готується писати докторську працю. Вона не планує повертатись до України оскільки має сумнів, що знайде роботу відповідної кваліфікації. Проте зраділа з того, що відтепер матиме можливість законно отримати державну роботу.

"Я хочу отримати державну роботу в Італії, оскільки це більш надійніше ніж працювати на приватну фірму. Та й соціологія більше потрібна державним структурам. Проте усвідолюю чітко, що не так легко буде пройти конкурс, оскільки буде багато бажаючих. Та й в перемозі велике значення матиме рекомендація та досвід праці", - оцінює Софія свої перспективи.

Уряд змушений йти на поступки іммігрантам, бо внаслідок економічної кризи багато молодих італійців залишили країну та поїхали на заробітки до Англії та США. Відповідно суспільство потребує нових працівників та свіжих умів.

Першим таким прикладом стало те, що в уряді Летті з'явилась чорношкіра жінка Чечіле Кєнже Кашету. Уродженка Демократичної Республіки Конго і громадянка Італії одночасно, обійняла посаду Міністра інтеграції. Саме з її ініціативи в Італії іноземцям дають можливість отримати державну роботу.

Самі ж італійці двозначно оцінюють ініціативи свого уряду. Побоюються, що безробіття тільки збільшиться. Згідно державних даних, сьогодні близько 25% молодих італійців не мають роботи.

Якщо до цього ще додати те, що іноземців ставлять на рівні умови отримання державних посад з італійцями, то й без того буде скрутно.

Проте в уряді переконані, що в такий спосіб рівень безробіття серед іммігрантів впаде. Одночасно закон створює конкуренцію на ринку праці, де кращі будуть прийняті на роботу.

В такий спосіб й самих італійців заставляють боротись за "своє". Проте для українців даний закон – це великий поступ у плані визнання, отримання кращих умов праці та престижної зайнятості.

Тарас Семенюк, журналіст, Рим

Разделы :

КОМЕНТАРІ

14.11.2018, 03:53
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 22 мая 2019

    Зеленский против Рады: первая пощечина президенту

     
    • 22 мая 2019

    Перезахоронения радиоактивных отходов из Цибулевого в Чернобыле: все детали

    НАТО реализует проект по захоронению РАО в Кировоградской области

     
    • 21 мая 2019

    Судьи Окружного суда второй раз не пришли на экзамен: реакция правоохранительных органов

    Правоохранители не считают это своим профилем

     
    • 21 мая 2019

    Жадан, классики и книги ветеранов: что делать на Книжном Арсенале

     
Система Orphus