Суровые будни киевских велосипедистов. Как ездить по городу, где тебя не замечают

Всього три велодоріжки, кілька десятків велопарковок і маса незручностей при їзді велосипедом. Саме так виглядає Київ з точки зору розвитку велоінфраструктури.

У той час, як більшість європейських міст з кожним роком збільшує частку велосипедистів у загальному транспортному потоці, у Києві лише починають перейматися цією темою. За словами координатора Асоціації велосипедистів Києва Ірини Бондаренко, у столиці паралельно реалізуються три проекти з будівництва велодоріжок, проте жоден з них не завершений.

Так, завдяки активістам і німецькому фонду GIZ міська влада розпочала створення "пілотного" велосипедного району у Дарницькому районі. Там прокладають веломаршрути, розробляють систему навігації, спеціальні знаки для означення велодоріжок.

Багато зусиль до втілення цього проекту доклала Асоціація велосипедистів, яка вже більше 5 років займається створенням велоінфраструктури.

"Шукаємо різні можливості, щоб це зробити і профінансувати. Проект на Дарниці профінансований GIZ. Але це не означає, що всю велоінфраструктуру Києва роблять вони. Багато чого робить мерія, є ще й інші проекти, до яких мають стосунок інші організації", - каже Ірина.

Друга програма передбачає облаштування 17 велосипедних маршрутів вздовж завантажених магістралей по всьому місту. Велодоріжки мали бути побудовані ще 2012 року, але виділених владою грошей вистачило лише на маршрут вздовж проспекту Бажана і на відрізок між метро "Святошино" і "Академмістечко" вздовж проспекту Перемоги.

"Ця ініціатива була запропонована Асоціацією велосипедистів, але реалізує її міська влада. Хоча я впевнена, що якщо запитати міську раду, чия це ініціатива, вони скажуть, що їхня. І слава Богу. Наше завдання – стежити і наполягати, щоб ці велодоріжки були створені. Ми ж не купуємо асфальт і не кладемо", - каже Ірина Бондаренко.

Третя програма закріплена розпорядженням голови КМДА. Вона зобов’язує враховувати велосипедистів при реконструкції будь-якої вулиці. Але і тут не обходиться без активістів, які стежать за всіма реконструкціями і нагадують владі про її ж ініціативу.

"Коли ми дізнаємося про нову реконструкцію, "лобіюємо" прокладання там велодоріжки. Намагалися це зробити, зокрема, на Поштовій площі. Великого результату не досягли, але поки рано говорити однозначно – подивимось, що буде, коли Поштову відкриють після реконструкції", - каже Ірина Бондаренко.

Між тим, людей, які пересідають на велосипед як на основний вид транспорту у Києві стає все більше. Велофанати не очікують "покращень" від влади, а намагаються популяризувати велорух своїми силами.

Тож Insider вирішив спитати в досвідчених велосипедистів, як їздити містом, де тебе не помічають.

"Треш і жестяк"

Ярина Квітка, 27 років. Співачка, актриса, радіоведуча.

Активно їздить на велосипеді з 2009 року. Любить подорожувати на далекі дистанції. Остання велоекспедиція охоплювала три країни і 3500 кілометрів. Марафон стартував в Одесі з попередження від місцевих водіїв, що для них усі велосипедисти – "хрустікі, які гарно хрумтять під колесами". А завершився у маленькому фінському містечку з ідеальними дорогами, велодоріжками і світлофорами для велосипедистів.   

Пересуватися Києвом на велосипеді, попри свій чималий досвід, Ярина не любить. Ненавидить київський трафік, водіїв та пішоходів. Останні не готові миритися з тим, що для велосипедистів іноді будують окремі доріжки. "Вони постійно лізуть на тебе і висувають претензії: "Якого хріна ви тут їздите?", - описує Ярина ставлення пішоходів.

Перший свій "шосейник" дівчина швидко змінила на "гібрид" шосейного і гірського велосипеда через суворі українські дороги. Не радить кататися Києвом без шолому.

- Я живу за Києвом. Їхати на роботу велосипедом Бориспільською трасою до центру – відверто трешово. Особливо жахливий відрізок дороги через Південний міст. Його треба проїжджати якомога швидше, бо в будь-який момент тебе можуть переїхати. Це повний треш і жестяк. І от коли ти вже подолав цей міст, раптом на "Славутичі" виринає велодоріжка, яка знову зникає в нікуди в районі метро Бориспільска.

У водіїв немає ніякої поваги до велосипедистів. Часто, коли об’їжджаєш якусь ямку, вони починають сигналити, кричати, матюкатися. Окрема тема – велопарковки. У Києві нема, де лишити велосипед. Приходиш, а від нього відкрутили колесо чи сідло.

Словом, Київ - це постійний екстрім. Зате кататися за містом дуже комфортно. Особливо десь у полі, де нема машин і людей. Взагалі на велосипеді дуже зручно, і ти постійно тримаєш себе в тонусі. Іноді можна швидше подолати якусь відстань, ніж на машині, та ще й милуватися пейзажами. До того ж, це не забруднює навколишнє середовище.

Фото Eugene Kredentser, Еugenekredentser.com

"Київські пагорби – це проблема? Ні, не чув"

Вова Че. За професією - промисловий дизайнер, займається індивідуальною зборкою велосипедів. Президент велоклубу Pride Kustoms. Один з організаторів останнього "Tweed run" у Києві.

На велосипеді їздить з дитинства. На машину і громадський транспорт майже ніколи не пересідає – катається на велосипеді і влітку, і взимку. 

- Я – велосипедист зі стажем більше 25 років, тому відсутність велодоріжок у Києві та інші проблеми мене не бентежать. Хіба що тоді, коли я їду з дитиною. Звісно, це не означає, що їх не потрібно облаштовувати. Якби вони були, задоволення від катання було би, звичайно, більше.

Найбільше мене напружує те, що у місті мало велосипедних парковок. Мені здається, що цю проблему мав би вирішити кожен магазин, торговий центр, кафе, який себе поважає. Поставити два нещасних стовпця, щоб люди могли припаркувати до них свої велосипеди – це елементарно. Але чомусь майже ніхто цього не робить.

Велосипедистам у Києві треба бути уважними, весь час думати, не робити дурниць на дорозі. Тоді проблем не буде.

Їжджу на велосипеді щодня. Bike to work – це як раз мій варіант. Для мене це і спорт, і засіб пересування. За день накручую близько 30-40 кілометрів. Ввечері люблю ще здійснити 15-20-тикілометрову прогулянку.

Для всього є різні велосипеди. Для тренувань – гірський, є один зібраний вручну з радянською рамою і однією передачою, шосейним їжджу з дитиною, для круїзів вихідного дня використовую чопер.

Моя майстерня знаходиться на Печерську. Живу на Лівомоу березі. Переїхати через міст для мене – не проблема. Я не розумію, чому люди цього бояться. Це все одно, що їхати по дорозі, просто під тобою – вода. Так, нема велодоріжок. Але є правила дорожнього руху, згідно з якими велосипедист має їхати у правій смузі. Я займаю всю праву смугу, мене добре видно і ніхто не чіпає. Якщо у правій смузі припарковані авто, я спікійно об’їжджаю їх по середній. Все, як за кермом автомобіля.

Катаюся цілий рік. Сніг, звичайно, це неприємно. Але у нас такі погодні умови, що поробиш.

Для їзди Києвом достатньо однієї передачі. Навіть по гірках я їжджу на одній передачі, це реально. Якщо не можеш піднятися на одній передачі, простіше вже йти пішки.

Для мене велосипед – це ідеальний засіб пересування, особливо коли я кудись поспішаю. Він дозволяє об’їхати всі затори і бути в будь-якій точці міста за 20-30 хвилин.

"Як їздити Києвом? Підняти свою ліниву дупу з всидженого крісла!"

Сашко Сівченко, 26 років, видавець, журналіст, громадський активіст. Досвід катання – 2 роки. Нещодавно здійснив велику велоподорож до Грузії. Наступної весни планує поїхати у кількамісячну велоекспедицію Скандинавією та західною Європою.

У Києві катається в середньому кілька разів на тиждень - переважно на вихідних. Інколи їздить на роботу, але повністю пересісти на велосипед поки не виходить. Влаштовує з друзями "покатухи" на всю ніч, аж до світанку.

- Велосипед – це відчуття свободи та легкості. У Києві, з його завантаженим транспортом, це відчуваєш особливо. Та й просто – це приємне проведення часу, яке заряджає тонусом та гарним настроєм. А дивитися на світ через кермо велосипеда - це по-особливому красиво. Хочеш десь зупинитися - варто лише натиснути на гальма. У громадському транспорті такого не зробиш, як і не проїдеш скрізь, де хочеш.

У Києві мені не вистачає уваги місцевої влади до велосипедистів. Велодоріжок, хоча б у місцях, де дорогою не зовсім безпечно їздити, наприклад, на мостах. Нещодавно був на Поштовій площі, там зробили нову розв’язку. Але на мосту, на якому за планом мала бути велодоріжка, немає навіть нормальної пішохідки, адже 40 сантиметрів - це мало навіть для худенької людини, а більше там немає. І бордюри традиційно зробили височезні, забувши про велосипедистів та, що набагато важливіше, інвалідів.

Натомість мені подобається їхати через Труханів острів, повз Московський міст до парку Дружби народів. Там забуваєш, що знаходишся у Києві: ґрунтова дорога, відсутність машин, тиша. Мене взагалі більше приваблюють поїздки за містом, бажано на довгі маршрути.

Щоб постійно їздити Києвом, потрібно підняти свою ліниву дупу з всидженого крісла перед комп’ютером чи телевізором – от і увесь секрет! Вибачте мою французьку. Немає жодної різниці, скільки передач у велика, чи який він взагалі, головне - щоб педалі крутилися. Все інше – це вже смаки та вподобання. А гарна фізична форма не з’являється сама собою, для цього потрібно робити зусилля, наприклад, часто їздити великом.

Якщо страшно їздити дорогою серед машин, катайся тротуаром. Не зручно постійно обминати людей на тротуарі, заїдь у якусь паркову зону чи лісок – там майже нікого. Завжди можна знайти вихід, вже вкотре повторюю, головне – це бажання.

Думаю, велосипед потроху стає популярним видом транспорту для киян. Пройдіться містом - скрізь велосипедисти. Так, умов немає, але це не є перешкодою. Велосипед популярний у всьому світі. І в нас теж.

Поки нас ще не так багато, щоб влада з нами рахувалася, але я вірю, що і ці часи не за горами.

"Київ схожий на Сан-Франциско"

Олег Лементарьов. Студент. Працює велокур’єром. Організатор Bike Light Ride 2013. Велосипед любить з дитинства, активно почав їздити з 2009 року.

Їздить на трековому байку з фіксованою передачею. Щодня накручує по 50-60 кілометрів, майже не пересідаючи на громадський транспорт. Живе на Виноградарі, вчиться біля метро Вокзальна, працює в районі Радіоринку. З 13 до 19 розвозить товари по всьому місту.

Олег стверджує, що сезон не має значення – він катається на велосипеді і влітку, і взимку.

Останнім часом почав їздити на далекі дистанції – нещодавно здійснив велоподорож у Кременчук. Наступного року збирається поїхати у Польщу.

- Робота кур’єром довела, що їздити містом на велосипеді набагато швидше. Пробок для мене не існує, паркуватися не треба. Щодня економлю 2 години на дорозі до університету.  

З іншого боку, звичайно, на велосипеді сильно втомлюєшся. Особливо влітку, коли спекотно, приходиш додому і падаєш. Але все це компенсується задоволенням від їзди. До того ж, мені за це ще й платять. У мене ідеальне поєднання хобі з роботою.

У Києві треба їздити акуратно, стежити за дорогою. Машини підрізають, навіть якщо їдеш у своїй смузі. Пішоходи перебігають дорогу, не дивлячись ні на кого. Здається, люди в нашому місті просто не готові визнати, що велосипедисти теж існують. Для них є лише пішоходи і машини.

На дорогах багато ям, відкриті люки, каналізаційні зливники часто без решіток. Якщо туди потрапляє переднє колесо, людина просто вилітає на 10 метрів вперед.

Велодоріжки я майже не помічаю. Скажімо, на Бажана вона перетворилася на місце торгівлі. Там стоять кіоски, і торгівці дуже ображаються, коли повз них їде велосипедист.

Ще одна велика проблема – нестача велопарковок. Місяць тому мене виганяли з "Ocean Plaza". Але я написав скаргу, і вони облаштували велопарковку. Та сама історія з інститутом. Я – єдиний студент, який приїжджає на велосипеді, і мене довгий час не пускали. Але згодом я домовився з начальником охорони, і тепер лишаю велосипед на території.

Київська місцевість – не з найлегших. Підйоми, спуски. Чимось Київ схожий на Сан-Франциско: суцільні гірки. Це не дуже комфортно. Але якщо звикнути, то на велосипеді круто. Можна їхати і думати про щось своє. Нема негативу, штовханини і задухи, як у громадському транспорті. Я не почуваюся, як тюлька в банці. Маю повну свободу дій.

Оптимальний варіант велосипеда для Києва – так званий крос-кантрі, з тонкими колесами і на гірській рамі з амортизаторами, які поглинають недоліки дорожнього покриття. Кількість передач – чим більше, тим краще. Іноді вистачає і трьох, але добре, коли є вибір.

Щоб комфортно почуватися, бажано одягати велосипедні шорти зі спеціальною поролоновою підкладкою. Якогось особливого одягу взимку не одягаю – хіба що теплі флісові шорти під джинси. Коли їду, зігріваюся.

Сподіваюся, у Києві стане комфортніше їздити. Скажімо, Поділ вже роблять велосипедно-пішохідним, і це круто.

"У Києві можна кататися на будь-якому велосипеді"

Ірина Бондаренко, координатор проектів Асоціації велосипедистів Києва. Вже понад 5 років просуває розвиток велоінфраструктури у столиці. Активісти Асоціації вважають, що публічний простір належить всім городянам і має використовуватися в першу чергу для суспільного життя та спілкування, і лише потім для транспортування.  

Ірина їздить на велосипеді щодня, навіть взимку. Громадським транспортом користується рідко, хіба що міською електричкою, якою зручно перевозити велосипед.

- Я живу на Борщагівці, а працюю на Подолі. Вважається, що користуватися велосипедом зручно на відстані до 10 кілометрів. Тоді це більш ефективно, ніж громадський транспорт і автомобіль. Для Києва 10 кілометрів – це як раз з Шулявки на Поділ, тому мені дуже зручно пересуватися. Іноді, коли у мене важкі речі, я їжджу міською електричкою. Нею можна безкоштовно перевозити велосипед.

На більших відстанях можна використовувати громадський транспорт. Скажімо, очевидно, що з Оболоні на Поділ зручніше їхати на метро, бо це 2 зупинки. Але у людини завжди має бути вибір. Якщо вона не хоче штовхатися у метро, або змінювати маршрутку, метро, трамвай, має бути створена можливість використовувати велосипед.

У Києві можна кататися на будь-якому велосипеді. Він не обов’язково має бути гірським, спортивним, з великою кількістю передач. Так, у нас є кілька підйомів, але якщо їх складно проїхати на трьох передачах, можна пройтися пішки. Я їздила і на гірському, і на міському велосипеді, і завжди почувалася нормально.

Я їжджу по дорозі – це одне з правил дорожнього руху. Виконати його не так складно, як здається. У Києві абсолютно нормальні водії, у мене ніколи не було проблем. 

Взагалі, тим людям, які вже їздять на велосипеді по Києву, усього вистачає. Їм не потрібні велодоріжки. Але для розвитку міста, зменшення заторів, для екології треба, щоб на велосипеди пересідало більше людей. Для цього потрібна велоінфраструктура.

Я не люблю рахувати велодоріжки довжиною, кількістю, кілометрами. Зараз у Києві усього 3 велодоріжки, але не можна сказати, що якщо побудувати ще 50, все буде добре. Кожна вулиця і провулок мають бути зручними для проїзду велосипедистів.

Є міста, де нема велодоріжок, але там безпечно, оскільки є багато місць з обмеженою швидкістю руху автомобілів. Якщо машини рухаються містом на швидкості 30 кілометрів за годину, велосипедисти можуть їхати разом з ними в спільному потоці, і це безпечно.