Наталка Гуменюк

Корреспондент Громадське.tv о том, как война меняет людей, независимо от страны, где происходит противостояние:
Фото: Facebook/hromadske.tv
25 сентября 201417:10

Наталья Гуменюк, корреспондент Громадське.tv. Журналист-международник, Наталья объездила десятки стран, в которых происходили конфликты. Освещала события в Европе, на Ближнем Востоке, в Азии, Восточной Африке, США. Особый интерес журналистки привлекли события "Арабской весны" – она писала о сирийских беженцах на иорданской границе, об арабском политическом хип-хопе, освещала протесты в египетском Каире и турецком Стамбуле.

Путешествуя по горячим точкам, Наталья была журналистом-фрилансером, писала сразу для нескольких изданий, работала телекорреспондентом для украинского ТВ.

В прошлом году Наталья стала одним из инициаторов создания "Громадського". Сейчас она освещает события на востоке Украины, фокусируясь не столько на военных действиях, сколько на жизни мирных жителей в зоне конфликта.   

"Люди швидко звикають до насилля. Це воронка, яка затягує"

Громадянський конфлікт завжди з’являється там, де є кров. Я бачила подібні ситуації та обставини і розуміла це з досвіду інших країн.

Якщо гинуть люди з одного боку, з іншого обов’язково буде помста, реванш. Далі всі звикають до насилля, ця воронка затягує, суспільство стає жорстокішим. Тому коли це почало відбуватися в Україні, мені було дуже страшно – ти знаєш, що буде через тиждень, але не це зупинити. Відчуття безвиході.

Пам’ятаю, коли загинув Нігоян на Майдані, я просто кричала, що ми не можемо перейти цю межу насилля. Якщо в перший день усі плачуть, то на третій вже не будуть.

Я всім довго казала: у нас немає конфлікту, не дозвольте його створити, бо ми будемо довго його розхльобувати. На Балканах досі не можуть вирішити це питання, хоча минуло 20 років.

З іншого боку, мій досвід дозволяє не бути шокованим. Ти розумієш, що є й гірші ситуації. Люди гинуть по всьому світу. Це погано, але не кінець світу, інакше кінець світу стався би вже мільйон разів.

Одного разу я розмовляла з журналісткою, яка п’ять років висвітлювала ситуацію в Хорватії, коли там тривали міжнародні переговори з врегулювання війни на Балканах. Тоді я зрозуміла, що переговори ніколи не бувають в один раунд.

Жодна з сучасних війн після Другої світової не закінчилася однозначною перемогою однієї сторони. Всі сідають, домовляються і втрачають також усі. Питання лише в тому, як говорити з позиції сильної сторони.

***

Коли ми показуємо лише насилля, це дає викривлену подачу. Коли в кадрі є люди у формі й нічого не відбувається, то вважається, ніби ти висвітлюєш конфлікт. Але насправді є інша небезпека, яка напряму стосується людей. Коли вони бояться вийти з дому, бо їх можуть вкрасти, - це теж насилля, їхні відчуття більш важливо показати, ніж те, як щось гухає на блокпості. Ця сторона недооцінена медіа, і мені важливо показувати це.

Важливо також показувати країну цілісно. Уявіть ситуацію, що зараз до зони АТО приїжджає іноземний журналіст, який жодного дня не був у Києві й узагалі за межами місць, де стріляють. Наскільки йому вдасться показати країну в цілому? З тим, що не вся країна – у вогні, що є інші проблеми, які сиплються на людей.

Коли я їздила в країни з гарячими точками, мені було важливо показати ще й інше життя. Щоб у людей не було стереотипного уявлення про те, що, наприклад, ц Єгипті все вибухає.

Журналісти-міжнародники мають подвійну, потрійну відповідальність, тому що ми показуємо те, де люди не були.

***

Конфлікт в Україні дуже паршивий. Найбільше він подібний, напевно, до Лівії. Немає лінії фронту, не зрозуміло, хто воює і навіщо. Відповідно, і ризик для журналістів більший.

Перший – це, звісно, викрадення. Другий – ризик потрапити під обстріл через безтолкове ведення бойових дій. Незрозуміла тактика артобстрілу, який дуже дурний, бо невлучний. Не зрозуміло, коли, чому і хто стріляє. Від цього важко вберегтися, і тут не допомагають жодні знання. Бо єдина гарантія вберегтися від артобстрілу – це бути поза його зоною.

Але іноді рятують банальні речі, про які розповідають на всіх тренінгах. Наприклад, одного разу я переповіла своєму колезі з "Громадського" просте правило: коли ночуєш у незрозумілому місці, треба скласти всі свої речі в одну сумку і поставити біля себе. Коли він якось ночував в одному батальйоні і їх підняли по бойовій тривозі, виявилося, що він був готовий перший. Речі солдатів були розкидані по всій казармі, хоча ніби всі знають про таке правило.

***

В українських умовах для того, щоб бути об’єктивним, достатньо не перебільшувати, не прикрашати, не героїзувати.

Так, часто наші журналісти працюють по один бік конфлікту. Але це вже питання редакції, як збалансувати матеріал, якщо так вийшло. Треба бути критичним. В усіх містах, де ти працюєш, можна знайти людей, які мають різні точки зору. Є люди, які інакше сприймають події, не полінуйся, поїдь і зніми їх. Якщо є питання обстрілів житлових кварталів, постав запитання військовим, з якими спілкуєшся, наскільки точними є їхні снаряди.

Я не вмію про щось писати або говорити, якщо я цього не побачу. Для мене це принципово. Поки я не поїхала в Крим, Слов’янськ, Луганськ, я не розуміла, що там відбувається.

***

Мені здається, що там, де найтяжче, я не була. Бо найтяжче – в захоплених містах, які піддаються перехресному артобстрілу. Луганськ, Первомайськ, Горлівка. Найважче журналістам працювати або з військовими, які йдуть у бій, або на захоплених територіях.

Назад завжди тягне, бо там спокійніше. Як на Майдані – приїжджаєш, і в тебе немає такої паніки, що ти щось пропускаєш. З іншого боку, якщо довго бути там, око починає замилюватися. Ти приїжджаєш до чергового міста, звільненого від сепаратистів, і починаєш знімати зруйновані будинки. Але через певний час ти вже їх не помічаєш. Тоді треба їхати звідти, змінювати фокус, повертатися.

Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

  • В заголовке было сказано что война меняет людей,ну куда уж больше.У некоторых отнимает жизнь,у многих веру,некоторые перестают быть людьми. У меня пропали все иллюзии относительно людей и государства в целом.Гуманность,порядочность,справедливость,доброта и другие человеческие черты,война или просто смывает,или оставляет одну видимость.Работает только инстинкт выжить.Вера к людям отпадает сама собой.От человеческой общности остаётся только целесообразность.с разделением-свой,чужой.Особенно если речь идёт о гражданской войне.Если братья убивают друг друга,братство умирает. О власти.Как можно доверять управление государства людям которые захватывают власть,не удосужившись прощитать варианты последствий,ведущие к разрушению страны?И оправдываются тем что не ожидали такого развития событий. Относительно журналистов.Не ошибусь сказав что вся пишущая братия находится под колпаком у спец служб,разной степени плотности,сознательно или в тёмную,своих или чужих.Их восторженные репортажи всегда работают на чью то машину пропаганды и свежие новости из всех активных точек событийности мира,как и действия политиков и дипломатов в этих направлениях,являются инструментом импорта этой активности в родную страну.Так что отираясь на революционных площадях жарких странах,очень легко завезти частичку революционного генома в свою.Если конечно это кому то понадобится.Некоторым да же неплохо платят. Ну а последствия как бог даст,увидим в полной картине,если доживём.

16.11.2018, 14:07
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 31 марта 2020

    Land Rover, Lexus и элитные часы: что задекларировал новый глава Минздрава

     
    • 31 марта 2020

    Авто за миллион гривен и наличные: что задекларировал новый заместитель Венедиктовой

     
    • 30 марта 2020

    Рада поддержала "антиколомойський" законопроект

     
    • 30 марта 2020

    Рада со второй попытки избрала руководителей Минздрава и Минстерства финансов

     
Система Orphus