Дзинь-дза-дза! Найсуворіша "качалка" Європи

Репортер Insider походив у легендарну тренажерку на Гідропарку і поспілкувався зі старожилами
Фото: Максим Кудимець, INSIDER
28 июля 201415:00

Легендарний тренажерний майданчик у Гідропарку було засновано 1966 року. Відтоді щодня тут тренуються десятки киян, а навколо "качалки" утворилася своя спільнота.

Декілька років тому "качалка" здобула світову славу - її фото було опубліковано на відомому фоторесурсі TotallyCoolPix.com, а в Німеччині вийшла присвячена їй фотокнига. TotallyCoolPix назвав "качалку" "найбільш хардкорною тренажеркою в світі".

"О, это что-то с чем-то"

Пісок. Піт людей. Сонце. Метал.

Інопланетні металеві конструкції. Штанги, приварені важкими ланцюгами, вмурованими в бетон. Диски, шматки колінвалів і карданів – додаткова вага – приварені до основних конструкцій меншими ланцюгами.

Тут є саморобні копії промислових спортивних снарядів, однак багато механізмів наново винайшов, як я дізнався з часом, зварювальник-волонтер і атлет-аматор Олексій Васильєв.

- А как сюда залезать? – питає у пенсіонера-завсідника жінка середнього віку, а коли дідусь показує, як залізти в машину, жінка крутить ногами зроблені зі старих автомобільних ободів блоки й блаженно зітхає:

– О, это что-то с чем-то!

Фото: Максим Кудимець, INSIDER

Чотири чи п’ять кривих рядів металевих пристроїв. Гектар піску. У дальному кінці майданчика – високі констукції з металу й мотузок. Й на знаряддях, під ними чи всередині – люди.

Візуально все це нагадує фільм "Кін-Дза-Дза". Ланцюги дзвенять у нечіткому ритмі: "Дзинь-дза-дза! Дзинь-дза-дза!"

Звук асоціюється з початком фільму братів Коенів "О, де ти, брате?" – там, де каторжники на півдні США, закуті в ланцюги, розбивають кувалдами каміння, будуючи хайвей.

Ось у кінці майданчика молодий накачаний хлопець і справді гатить по вмурованій у пісок покришці великою кувалдою, прикутою до землі масивним ланцюгом.

 Фото: Максим Кудимець, INSIDER

Тільки ці люди, на відміну від каторжан, мучать себе добровільно. О шостій-сьомій вечора їх тут найбільше – близько сотні. Від школярів у плавках – і до вісімдесятилітнього дідуся, який качає шию, підклавши під лоба ганчірку.

"Ночью приходят гаврики"

Не встигли ми з фотографом уперше прийти сюди, як зустріли серед тих, хто добровільно з себе знущається, знайомого. Олександр Богаченко-Мішевський – фотограф і бюджетний мандрівник – порівняно новачок на "качалці" в Гідропарку. Ходить сюди з березня. Сьогодні робить станову тягу – одну з базових вправ культуристів, пауерліфтерів і важкоатлетів.

Олександр Богаченко-Мішевський. Фото: Максим Кудимець, INSIDER 

- Сюди ходжу, бо тут свіже повітря. Ну, і я ж тепер ніщеброд, – усміхається з себе Олександр, – а тут усе безкоштовно. Тільки ходить чоловік, ви почуєте: "Доброво-ольные пожертвования..."

- Это Петя, – втручається інший атлет, який нас підслухав. – Тут на нем все держится. Он тут живет практически. Если бы не Петя, ничего этого бы не было, – атлет обводить жестом ряди снарядів. – Особенно зимой, сварочные швы металла ослабевают, и ночью приходят всякие гаврики...

Засновник тренажерки потім підтвердить: поки Петро не поселився у вагончику прямо на майданчику, за ніч іноді могли вкрасти до кількох тонн заліза – на металобрухт.

"Ищите Петю"

- Ищите Петю, – радять один за одним старожили "качалки".

Наступного дня я приходжу о 9-й ранку. Тут уже є люди, хоч і менше, ніж увечері. Двоє чоловіків жваво розмовляли між собою, коли я підійшов.

- Я хожу сюда с 85-го года, – каже мені старший, мистецтвознавець.

- А я с 89-го, – стверджує молодший, звукорежисер.

- Я пять раз женат, – каже старший. – И последние три жены тоже сюда ходили.

- Добровольно-принудительно, – сміється молодший.

- Зовут меня Алексей. Титаренко, – каже старший.

- А меня Василий, – і молодший робить паузу. – Тоже Титаренко.

- Да ну? – дивується Олексій Титаренко. – Тоже Титаренко? Вот как бывает!

Василь і Олексій Титаренки. Не родичі. Фото: Артем Чапай

Розвеселившись збігом, обоє Титаренків розповідають про "качалку" та людей, на яких вона тримається.

- Наш основатель – Юрий Васильевич Кук, – каже Олексій Титаренко. – Он тут с конца шестидесятых. Для него принципиально, чтобы все было бесплатно и для всех. Ну, а повседневно – да, все держится на Пете. Ищите Петю. Только имейте в виду: Петя не речист.

Петро, як виявилось, і справді "не речист". Коли я впізнав його за вигуком "доброво-ольные пожертвования!", він замість розповідати про себе, дав телефон Юрія Кука.

До Петра підійшли дідусь із внуком, які виявили розхитаний тренажер. Петро з полегкістю відійшов від мене, повернувся з гайковими ключами й узявся за ремонт.

"Все тримається на Петрі". Фото: Артем Чапай

Зате поки я шукав Петра, то виявив, що в "качалці" на Гідропарку на диво дружний колектив. Не помітно жодної внутрішньої конкуренції за авторитет. Усі поважають Петра. Петро виявляється скромним і поважає Юрія Кука, який теж виявиться дуже скромним.

"The Качалка"

Про тренажерку в Гідропарку як екзотичний об’єкт більше пишуть західні ЗМІ, ніж українські. Іноземні журналісти, відкривши для себе це місце, масово приходили сюди під час Євро-2012.

- Самодельные тренажеры фотографируют уже как арт-объекты, – каже арт-критик і завсідник тренажерки Олексій Титаренко.

У Німеччині, як виявилося, вийшла цілка книжка фотографій "Качалка". Дізнавшись про це, я не міг заспокоїтися, поки не з'ясував: "Das Качалка" чи "Der Качалка"? Виявилося, "THE Качалка": книжка вийшла англійською мовою.

За весь час існування тренажерка на Гідропарку так і не отримала звучної назви серед завсідників.

- Я сюда уже больше двадцати лет хожу. И летом, и зимой. Говорят просто: иду в Гидропарк, тренажеры в Гидропарке. Нет. Если бы было какое-то специальное название, я бы знал, – каже мені, роблячи жим ногами, 75-річний Сергій, колишній працівник Київського інституту автоматики.

Сергій ходить на тренажери в Гідропарку понад 20 років. Фото: Артем Чапай

Навіть назву "качалка" – й ту вигадали журналісти.

Після інтересу західних ЗМІ наші почали писати про "найсуворішу качалку світу". Але, походивши в "качалку" тиждень, репортер Insider щодня бачив тут по кілька африканців. Африканці ухилялися від спілкування – хтось через "извините, пожалуйста", хтось "я же работаю, головой думать надо", однак навели на думку, що "суворіші" "качалки", ніж київська, цілком можуть існувати десь у третьому світі.

Тож репортер Insider обережно вирішив охрестити "The Качалку" лише "найсуворішою в Європі", а не в усьому світі.

"Господь вразумил: иди в Гидропарк, подкачай спину"

Найцікавіше в Гідропарку розмовляти зі старшими людьми, які тут десятками років.

- Это дешевле, чем ходить в аптеку, – пояснює свою мотивацію Олександр Олексійович. Йому 76 років, за професією - економіст. Почав займатися лише, коли пішов на пенсію. Доти на мав часу, бо працював "із восьмої ранку до восьмої вечора".

Олександр Олексійович. Фото: Артем Чапай

А 64-річний Михайло Семенович, схожий на літнього Хемінгуея бородатий чоловік у бейсболці, починає розповідь про "качалку" з заяви:

- Я верующий человек. Не секта никакая, сам по себе верую.

Двадцять років тому він "покаявся", став християнином, а потім Бог "напоумив" його:

- Господь меня вразумил, он дал мне мудрости: "иди в Гидропарк, подкачай спину. И делай добро".

У Михайла Семеновича блищать очі, коли він розповідає про необхідність фізичної сили для того, щоб допомагати ближнім.

 

На цьому б нам і зупинитись. Але я затримуюся біля харизматичного Михайла Семеновича на добру годину – й розмова переходить на "сатанинські" церкви Заходу, які дозволяють гомосексуальні шлюби, а потім на світовий уряд і на "масонську ложу, розташовану прямо під Кремлем":

- Вы об этом знали? Нет? Вот видите! А у меня есть достоверная информация.

"Нам надо, чтоб цепи звенели!"

43-річний Володя, дуже накачаний чоловік із добрими очима, відмовляється фотографуватися.

- Был период, когда меня пытались закрыть в маленьком помещении... Было такое. Я и тогда или от табуретки отжимаюсь, или на решетке окна подтягиваюсь. Для меня это способ жизни. Забери у меня "качалку" – я умру. А сюда на Гидропарк я еще в школе ходил.

- Чому саме сюди?

- Когда ты делаешь жим лежа, а над тобой тучки – понимаешь, что "нам дворцов заманчивые своды..."

Володя каже, що пробував ходити й у звичайні спортзали, які належать його друзям, але там не те. Стіни душать. Володю не спокусити новісінькими штангами:

- Нам надо, чтоб цепи звенели! – сміється він. – Мне как-то звонит друг на мобильный, поднимаю трубку. Он: "Ты что, в церкви?" - "Чего?" – "Колокола звонят". – "Это цепи".

 

Олена, яка займається поруч із Володею, одягнена в короткі червоні шорти й топ, у неї хороша фігура. Вона не називає свого віку, але каже, що має трирічну онуку. Вона з ентузіазмом агітує мене не розпитувати, а прийти в Гідропарк і почати займатися постійно. Я віднікуюся, що знущаюся з себе не менш витончено – тривалим бігом. Олена відразу по-діловому питає:

- Скільки десятку біжиш?

І виявляється, що Олена теж бігає, й, попри трирічну внучку, пробігає десять кілометрів практично за той самий час, що я.

Виявляється, що й Володя, крім культуризму, займається бігом. Для всебічного розвитку:

- Ми ж фізкультурники, – каже Олена. – Як і Юрій Васильович Кук.

- Вы ведь слышали про Юрия Кука? – непокоїться Володя.

- Так.

- Он идеолог нашей тренажерки. Вы же знаете его принцип? Все для всех даром.

 

Герой Стругацьких

Старомодне слово "фізкультурник", яким він себе називає. "Все для всіх задарма", про яке постійно кажуть завсідники "качалки". Робота впродовж сорока років в Інституті кібернетики НАН. Несподівано м’який голос, коли вперше чуєш його по телефону. Інтелігентна зовнішність і поведінка.

Усе це робить 68-річного Юрія Васильовича Кука схожим на героя ранніх, оптимістичних братів Стругацьких часів "Понедельник начинается в субботу". Але є важлива деталь, яка робить його схожим на героя пізніх Стругацьких часів "Града обреченного" чи "Хромой судьбы".

Юрій Кук. Фото: Артем Чапай

Юрій Кук – син останнього головнокомандувача УПА Василя Кука, що не могло не вплинути на його долю в Радянському Союзі. Він сам не згадував про це, аж поки я не почав розпитувати.

Дисертацію захищав із великими проблемами. Постійно під загрозою звільнення з роботи. За межами дому до перебудови розмовляв винятково російською. Як дізнався в дев’яностих, усі розмови вдома прослуховувались – зараз деякі домашні розмови опубліковані в книжках про його батька.

Як я й передбачав після стількох розповідей про нього, Юрій Васильович прийшов на зустріч не просто пунктуально, а на 5 хвилин раніше.

- Усе життя займався математикою. Це винятково аполітичне і, мабуть, КГБ це подобалось, – усміхається він.

- А фізкультура?

- Треба ж було відновлюватися після наукової роботи. Ну і це теж підкреслено аполітичне.

 

Він показує. Перша перекладина між тополями, що стала основою тренажерки в Гідропарку, з’явилась у 1966 році, як тільки було збудовано Венеціанський міст.

- Ось вона. Досі існує, – показує Юрій Кук.

Активна розбудова тренажерки почалася в 1972 році. Юрій Васильович на місці показує, як тренажерка мігрувала у просторі за сорок років. Наприкінці 1980-х розрослися через дорогу. На початку 1990-х і потім на початку 2000-х трохи конфліктували з приватними пляжами та генделиками, але все закінчувалося просто:

- Нас завжди було багато, а їх мало, – усміхається Юрій Васильович.

 

Професійні культуристи чи важкоатлети, розповідає Кук, приходять сюди лише епізодично. Щороку з'являються школярі та студенти, яким важко платити за зали, а завсідниками є "фізкультурники" зі стажем, як сам Кук.

Ми прощаємося на місці, де тренажерка починалася майже 50 років тому. На ще радянському турніку займаються по черзі кілька школярів. Дивимося на них. Юрій Васильович каже:

- А приємно приходити й бачити, як люди користуються тим, що ти зробив.

Разделы :
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 23:50
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 31 марта 2020

    Land Rover, Lexus и элитные часы: что задекларировал новый глава Минздрава

     
    • 31 марта 2020

    Авто за миллион гривен и наличные: что задекларировал новый заместитель Венедиктовой

     
    • 30 марта 2020

    Рада поддержала "антиколомойський" законопроект

     
    • 30 марта 2020

    Рада со второй попытки избрала руководителей Минздрава и Минстерства финансов

     
Система Orphus