Знайомтеся – Михайло Криштопа. Йому за тридцять. Рік тому він швидко зібрав найнеобхідніші речі, забрав дружину з маленькою дитиною та собаку і поїхав із нової столиці Луганщини. Михайло втікав від бойовиків. Тоді вони з автоматами почали полювання на проукраїнських жителів міста.
Він часто повторює, що ніколи не приховував своєї патріотичної позиції. Розмовляв українською. Коли до Сіверськодонецька прийшла "ЛНР", бойовики почали відловлювати "неугодных". "Додому могли прийти люди з автоматами і забрати в підвал. А чи виберешся ти звідти живим – не знав ніхто", - розповідає Михайло.
 |
Нічні вибухи, щоденні перестрілки, небезпека викрадення, загроза життю і бажання вирватися з того сюрреалізму поставили крапку на донбаській сторінці життя Михайла. Тепер він мешкає у Львові, і вже відкрив власну справу. Назад повертатися не планує.
Нове життя
"Уже 15 років займаюся сайтами. Набридло. Десь рік ми з дружиною думали, що робити далі. Хотіли, щоби була змога спілкуватися з людьми, знаходити нових друзів. І придумали створити власне антикафе", – розповідає Михайло.
Подружжя відкрило власний заклад "Веселий Ктулху" неподалік центру Львова. Для Михайла це перший великий бізнес-проект. Він каже, що кафе робить для себе, бо ніколи раніше не займався офлайн-бізнесом. Рік тому він вирішив змінити не лише місце проживання, а й роботу.
 |
"Ктулху – це персонаж із творів-жахів Говарда Лавкрафта. У принципі, це не дуже весела істота. Проте ми подумали, якщо йому вранці запропонувати теплої кави, то і він повеселішає. Наш Ктулху – львівський батяр", - віджартовується чоловік.
 |
У Михайла безліч ідей, які він хоче реалізувати в закладі – публічні семінари з бізнесу, майданчик для виступів місцевих бардів, ігрове місце для дітей, куточок із робочими місцями для дорослих і багато іншого.
 |
"В ідеалі, я хочу бачити не конкуренцію, а взаємопоміч та об’єднання зусиль у популяризації закладів такого формату. Також є багато ідей того, що можна буде запустити спільно, це буде ситуація win-win", – додає Михайло Криштопа.
 |
Стартового капіталу переселенця вистачило на те, щоб узяти в оренду приміщення, яке колись належало банку. Ремонт там був, тому багато змінювати не довелося. Більшість меблів вони з дружиною купували в інтернет-магазинах, або знаходили через соціальні мережі.
 |
"Більшість нашої аудиторії – студенти та люди віком до 30-35. Для людей старшого віку маємо раритетні приставки. Щоб ці люди могли знову відчути себе дітьми, коли вони рубались у танчики та Маріо, - жартує Михайло. - Я хочу створити навколо цього закладу спільноту, невеличку соцмережу. Це буде затишне місце, де можна буде не тільки відпочити з друзями за кавою, але й об'єднати львівських любителів настільних ігор".
 |
А для старшої та серйознішої аудиторії у "Веселому Ктулху" можна знайти безліч науково-популярних журналів. У закладі все розміщено так, щоб легко та швидко можна було все змінити під особливі події. Така ж гнучка модель застосовується і до цінової політики. В антикафе погодинна оплата. Відвідувачі можуть безкоштовно брати скільки завгодно кави, користуватись інтернетом і грати у величезний вибір ігор для приставки.
 |
"Це не питання, як заробити гроші, вони на другому місці. На прибуток ми вийдемо, це питання часу та вкладених зусиль. Буду вкладати, реінвестувати кошти в поліпшення закладу, і з часом у нас вийде зробити із закладу справжню цукерку", - вважає Михайло.
 |
Назад у минуле
"Раніше всі сміялися з Тимошенко, коли вона сказала обнести Донбас сіткою і нікого звідти не випускати. Можливо, якби ми це зробили, то багато чого ніколи б не сталося. Та це жарти", – каже Михайло.
Помітно, що про Донбас він згадує більше, ніж думає. Виглядає, що для нього це вже перегорнута сторінка. Та й історія його тридцятирічного життя на Сході не дуже вписується в загальні уявлення про жителя Донбасу.
Мама Михайла з Краматорська, а тато з Росії. Проте в родині розмовляли українською мовою. Каже, що його сім’ю частково розколов Помаранчевий Майдан: його батько тоді часто звинувачував у всьому Тимошенко. Михайло таку реакцію пояснює просто – тато працював у Росії і дивився їхні медіа.
 |
"Батьки місяць тому приїжджали до нас. Їм сподобалося, хочуть ще завітати. Але переїжджати з Донбасу не планують. Усе ж таки там квартира, друзі. Але видно, що в них після Львова очі засяяли", – розповідає Михайло Криштопа.
Він не працював на заводі чи шахті. Михайло займався ІТ. Цю роботу він виконував дистанційно для різних замовників, тому ніколи не залежав від керівника, як це часто буває на промислових об’єктах.
Культурний шок стався у 2005-му. Тоді з дружиною вони поїхали на відпочинок у Яремче через Львів. Його вразило те, що Україна буває така різна за стилем життя. Михайло каже, що тоді остаточно вирішив переїхати зі Сіверськодонецька. Проте переїзд затягнувся до літа 2014-го. Та й відбувався не за найкращих умов.
"Коли закінчиться війна, на Донбас повернуться люди, які побачили самі, як живе решта України. Вони привезуть із собою нове життя. Вони привезуть зміни", – підсумовує Михайло.
Що далі?
"Дуже повільно все змінюється. Мені страшно, що за мого життя я не побачу нового Донбасу. Мені хочеться, щоб там можна було нормально жити. Я там народився, це моя Батьківщина", – каже чоловік.
Але, на його думку, Сіверськодонецьк уже змінюється. Можливо, більше, ніж решта Донбасу. Хоч за останній рік Михайло на Донбас не їздив, проте активно стежить за тим, що там відбувається.
"Ще рік тому було помітно, що люди заховались і просто спостерігали. Вони боялись: якщо покажуть свою позицію, то у них можуть бути проблеми. Тепер помітно, що люди відкриваються", – додає переселенець.
Повільні зміни на Донбасі він пояснює відсутністю там сильного лідера. Каже, що ініціативи, які йдуть знизу, приречені на провал.
"Верхівка влади змінилася. Можливо, з цими людьми вдасться щось змінити", – вважає Михайло Криштопа.
Уже рік він у Львові. Чоловік каже, що місто туристичне, тому звикло до різних людей і різних мов. Тут він може не перейматися за безпеку. Не зриватися о 4-й ранку від вибухів. Не боятися, що його дитина на прогулянці наступить на розтяжку.
Михайло Криштопа хоче, щоб його "Веселий Ктулху" був місцем для людей, які зараз далеко від дому. Він хоче, щоб у його закладі відвідувачі повертались у дитинство. У закладі можна пограти у приставку Dendy чи PlayStation, настільні ігри чи почитати National Geographic.
 |
"У нас є підвальне приміщення, там встановлено настільний теніс. Ми його називаємо "Вхід у львівське метро, станція "Художня". Як заробимо грошей – прокладемо пряму лінію до метро "Львівська Брама" в Києві.
Фото Олександри Чернової
