Личаківське кладовище: легенди та реальні історії

Собаки-плакальники, ланцюги, що дзвенять, найдраматичніша історія кохання та інші таємниці найстарішого цвинтаря Європи
16 октября 201517:00

Найстаріший цвинтар Європи у Львові може похвалитися не тільки своїми розмірами - 40 гектарів, а й кількістю експонатів. 24 каплиці, 2000 гробівців (або склепів), 500 скульптур, а колон, амфор, вінків із каменю тут ніхто і не рахував. Тут понад 300 тисяч поховань.

Він відомий із 1786 року, відколи австрійська влада заборонила ховати людей на старих кладовищах, що розміщувалися тоді біля храмів. Район Личаків був тоді за 5 кілометрів від міста, і ховали на цвинтарі людей заможних і відомих: горілчаних магнатів, мерів Львова, архієпископів.

Навпроти цвинтаря розміщувалися майстерні скульпторів. Усі вони були освіченими: навчалися не менш ніж 10 років у академіях мистецтв Кракова, Парижа, Відня. Замовники приходили до них і дуже докладно розказували про покійного. Тому найстарші скульптури на цвинтарі виглядають зараз такими мистецько-професійними. Реклами тоді ще не існувало, і якщо автор хотів прибавити покупців, на своїй роботі десь у куточку викарбовував своє ім’я. Якщо скульптура подобалася, відразу було зрозуміло, хто автор і де його шукати.

 

Щоб цвинтар не створював гнітючий настрій, тут розбили доріжки та алеї, висаджували дерева. Кладовище стало схожим на парк, де можна було прогулюватися і насолоджуватися тишею. Але старих могил майже не збереглося, бо діяв закон: якщо до могили 25 років не приходять родичі, то її руйнують. Для цього привозили каменедробарку, і з подрібнених шматків викладали доріжки. Потім це припинили.

Загалом цвинтар пережив різні періоди в своїй історії. Під час Другої світової війни він занепав, багато могил потрощили, почали ховати всіх підряд, ставити стандартні огорожі.

У 1990-х тут крали кольорові метали. Не залишилося жодного вцілілого гробівця: злодії полювали за скарбами, які могли лежати в багатих похованнях. Доходило до того, що працівники некрополя знаходили після ночей таких грабунків труни посеред алей. Сектанти-сатаністи, які приходили туди, витягували хрести з могил і втикали їх догори нижньою частиною. Цупили з могил і квіти, щоб перепродати.

У 1990-му Личаківське кладовище стало заповідником місцевого значення. А людей тут не ховають із 1975 року. Хіба тільки дозволяється власникам склепів робити підзахоронення, чи ховають відомих громадських і політичних діячів. За кожного голосують депутати міської ради. Тут упокоїлися журналіст Георгій Ґонґадзе, вокаліст "Братів Гадюкіних" Сергій Кузьмінський, похований активіст Євромайдану Юрій Вербицький, лежить генерал-майор Сергій Кульчицький, який загинув у Слов'янську.

Популярні могили: сусіди Франко і Крушельницька, Івасюк, прекрасна Регіна

"Екскурсії завжди водимо по одному й тому ж маршруту, головною алеєю. Вона йде по колу - 2 км, - розповідає екскурсовод Неля Міщенко. – Але якщо у групі є, скажімо, медики, то їм показуємо більше могили лікарів, якщо когось цікавлять письменники чи священики – ведемо до них".

Неля зупиняється біля могили з італійського мармуру у вигляді білосніжного ангела. "Тут похований український композитор Ігор Білозір - чоловік співачки Оксани Білозір. У 2000-му в одному з ресторанів Львова він зробив зауваження туристам, які співали "блатні" пісні. Його там забили до смерті".

Неподалік скульптура чоловіка, який обіймає двох босоногих дітей. "Це польське світило медицини -  Юзеф Тарасевич. Чоловік чимало допомагав сиротам і діткам із неблагополучних сімей. Робив пам’ятник глухий архітектор. "Глухий камінь отримав дар мови", – говорили люди.

                                                         Біля пам'ятника Тарасевичу

Найстарішій людині, похованій на Личаківському, – 112 років. Це солдат армії Костюшка – Францішка Заремби. Із похованих тут українців 102 роки прожив композитор Микола Колесса. У сторічному віці його бачили на велосипеді.

Його могила зовсім поряд із нагробком іншого композитора - Станіслава Людкевича, автора музики на твори Івана Франка "Вічний революціонер", "Не пора".

"У радянський час його змушували хвалити з трибуни радянську владу. Однак він примудрявся будувати свої виступи так, що вони нагадували антирадянські анекдоти. Наприклад: "Ми жили при Австрії і чекали визволення. Потім ми жили при Польщі і чекали визволення. І ось нарешті прийшла наша радянська влада - і на то нема ради".

Не можна не помітити могилу Івана Франка - він у вигляді Каменяра, що лупає скалу. Письменник написав 6 тисяч творів, перекладав із 14 мов. Захоплювався буддизмом. Спершу його поховали в “готелевому гробівці” родини Мотелевських-Мотильчинських. “Готелевими” звалися гробівці, які власники здавали в оренду для тимчасового поховання. І лише через 5 років спорудили пам’ятник і перепоховали. Наразі його реставрують - біля плит сновигають працівники з мішками будматеріалів.

 

"Наступного року буде 100 років із дня його смерті. І реставрують за гроші поляків. Невже в України нема коштів чи бажання реставрувати пам’ятник не кого-небудь, а Франка?" - задається риторичним запитанням Неля.

Біля могили декілька кошиків із квітами. На них - польські стрічки. До речі, наразі на цвинтарі мода: українці чіпляють стрічечки з національною символікою своїм землякам, інші нації – своїм.

Сусідка Франка - відома світова оперна співачка – Соломія Крушельницька. Донька греко-католицького священика. Народилася неподалік Тернополя. Але майже все життя мешкала в Італії, де була надзвичайно популярною, її 17 разів викликали на біс. Співала в усіх оперних театрах світу, нею захоплювалися Карузо, Пучіні та Шаляпін.

                                                     Тут похована Соломія Крушельницька

"Вона була однією з перших жінок Європи, яка їздила на автівці. Мала "Мерседес-Бенц". У 1939-му, коли вже стала вдовою, приїхала до Львова у справах. Аж тут міняється влада з польської на радянську, і її не випустили. Конфіскували будинок, який вона купила, співачка жила в квартирі. Після смерті їй поставили звичайну плиту. Але італійці готували приїзд, щоб принести квіти своїй примадонні. "Совєтам" стало соромно. І знайшли скульптора – Теодозію Бриж, яка зобразила на її могилі Орфея - грецького бога співу. Образом для скульптури бога був син Теодозії, який помер 18-річним", - розповідає екскурсовод.

По інший бік алеї – скромна могила Якова Гніздовського, графіка-маляра, який жив у США, він виготовив кліше, з яких відбивали американські долари.

"Цікаво, що існує фотографія Якова Гніздовського, зроблена після закінчення ним семінарії біля могили Івана Франка у Львові. На ній майбутній художник дивиться саме на те місце на Личаківському цвинтарі, де нині похований сам".

Праворуч від центральної алеї простягається інша. Пройтися нею кілька метрів і можна побачити найгарніший надгробок всього Личакова. Його тут називають "спляча красуня". Молода вродлива жінка лежить у повний зріст, волосся розсипалося по подушці. Це Регіна Марковська, похована 1885-го. Троянда на подушці свідчить, що вона була заміжня. Біля дівчат зображають лілею.

 

Скульптор і родич покійної Юліан Марковський робив статую 7 років. На цвинтарі близько 60 його робіт, але цю він сам вважає найкращою. Існує декілька версій смерті Регіни. То кажуть, що вона була геніальною акторкою і одного разу так увійшла в роль на сцені, що померла саме в той момент, коли гине її героїня. За другою версією, вона закохалася, і через зраду коханця отруїла себе. За третьою версією, серце Регіни просто не витримало смерті обох синів і їх поховали разом.

Обабіч головної алеї дві цікаві могили архієпископів вірменської церкви. Надгробок одного у вигляді вірменського собору. Інший лежить у повний зріст.

 

"Це Кирило Стефанович, – розповідає Неля. - У віці 75 років він сильно захворів, і йому сказали: "Чоловіче, тобі недовго лишилося". І він наказав створити собі пам’ятник. Оголосив конкурс, але жоден макет йому не сподобався. Дядько прожив до 103 років. Кажуть, помер, коли таки вибрав пам’ятник, який йому припав до душі".

Біля скульптури спортсмену Вікторові Чукаріну зупиняються два хлопці. Один пов’язує йому на руку українську стрічку. Екскурсовод продовжує:

"Він сам із Маріуполя. Пішов воювати, контузило, потрапив без свідомості в німецький полон. Там пройшов 17 пересильних таборів, один з яких Бухенвальд. Коли німці програли війну, всіх смертників посадили на баржу і відпустили в море. Але випадково там пролітав британський льотчик і врятував усіх. Віктор повернувся в Союз, рік відсидів у концтаборі, бо здався в полон живим. Важив 45 кг. Тренувався, у віці 33 років він став абсолютним чемпіоном світу з гімнастики. Здобув 11 медалей, 7 з яких золоті".

Найпопулярніший пам’ятник - композитору і співаку Володимирові Івасюку. Зовсім молодий хлопець у повний зріст спирається на рояль. На могилі завжди свіжі квіти.

 

Легенди: собаки-плакальники, ланцюги, що дзвенять, і найдраматичніша історія кохання 

"У 1979-му 30-річному Івасюкові хтось зателефонував. Він вийшов із дому і зник. Автора пісень "Червоної рути", "Водограю", "Я піду в далекі гори" знайшли через 24 дні повішеним неподалік Львова в лісі. Слідство того часу стверджувало, що він вчинив самогубство. І тільки цього року справу поновили. Є офіційна заява, що Івасюка вбили співробітники КДБ".

Біля головного входу до цвинтаря стоїть кам’яне погруддя чоловіка та двох псів біля нього. Там похований медик Йозеф Івановіч. Його вірні пси Плутон і Нерон після його смерті 1877-го пішли за похоронною процесією. Переповідають, що вони лягли, не їли, не пили, плакали і так самі й померли.

Моторошна легенда пов’язана з іменами Розалії та Ванди Замойських - матері та доньки, які трагічно загинули внаслідок пожежі 1902 року. Їх поховали в сімейному гробівці, який вважається одним із найбагатших на цвинтарі. Розповідають, що ланцюги, на яких підвішені труни, і досі дзвенять. А через кришталеві "віконця" у трунах можна побачити абсолютно не зачеплених тлінню Розалію та Ванду Замойських, на щоках яких пробивається рум’янець.

Найромантичніша і найдраматичніша історія Личаківського розповідає про художника Артура Гроттера та його кохану Ванду Монне. Вони познайомилися на балу, зустрічалися і подовгу гуляли Личаківським. Ще тоді Артур зізнався Ванді, що хотів би зостатися тут навічно, щоб завжди милуватися природою. Закохані мріяли повінчатися та народити дітей. Раптом Артур помирає в Парижі 30-річним від туберкульозу. Його ховають на Пер-Лашез. 17-річна дівчина продає всі коштовності, щоб перевезти тіло коханого до Львова і перепоховати. Сама намалювала портрет для надгробку. Скульптор Паріс Філліппі, вражений історією кохання, виготовив надгробок безкоштовно. Хоча жінка пізніше вийшла заміж і народила дітей, дуже часто сиділа горюючи на могилі Артура. Її пізніше теж поховали на Личаківському. Кажуть, що ночами на алеї цвинтаря можна зустріти закоханих, що стали привидами.

 

Розповідають легенду і про жінку в чорному, яка гуляє цвинтарем. Якось юнак захотів її вивести із цвинтаря. Підійшов, глянув, а в неї немає обличчя.

"Що ті легенди. Є історія, яку я сама пам’ятаю, - каже Неля Безсиловська, що працювала раніше на цвинтарі прибиральницею. - Наприкінці дев’яностих північна сторона Личаківського цвинтаря перебувала в непривабливому стані. У заростях можна було знайти багато відкритих гробівців. До двох із них полюбляли заходити бомжі. Накидали собі соломи і спали, їли. Вранці, коли директор робив звичний обхід, наштовхнувся на привідчинений гробівець, із котрого пробивалося світло і було чути розмови. Директор попрямував до виходу, аби покликати муніципалів, а в цей час підійшла група туристів, що шукала, де спочиває пан Стефчик. Цього банкіра було поховано неподалік від “помешкання” бомжів. Через кілька секунд туристи втікали до виходу - нажахані та з криками: “Пан Стефчик живий!”

Фото автора

Разделы :
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 18:51
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 21 сентября 2019

    Члены "Демократической сокиры" обратились в миграционную службу относительно тройного гражданства Коломойского

     
    • 18 сентября 2019

    В Киеве поблагодарили бывшего директора Украинского института национальной памяти Вятровича

     
    • 16 сентября 2019

    Строительный конфликт в Киеве с участием "Правого сектора" и "Азова": что случилось

     
    • 12 сентября 2019

    Двоє військових загинули в зоні ООС

     
Система Orphus