Мешканка Донецька Катерина Солонченко (ім'я та прізвище змінені) вперше за півтора року з початку АТО виїхала за межі окупованої території на "велику землю". Раніше вона не могла цього зробити: отримати перепустку було складно. Щойно вдалось її отримати, Катерина вирушила до одного з курортних міст Львівської області, щоб підлікуватися, а потім у столицю - провідати дітей.
Катерина поділилася з кореспондентом INSIDER найсильнішими враженнями про те, чим відрізняється життя на окупованій і вільній частинах України.
На "кордоні"
Виїхати з Донецька можна кількома напрямками, перетинаючи по декілька блокпостів терористів та українських військових. Один із напрямків, з яким є залізничне сполучення, - це Волноваха. Саме через цей блокпост перебираються люди, які хочуть потрапити до Маріуполя або Києва чи Львова. Біда в тому, що перетнути межі "кордону" окупованої території можна тільки автомобілем. Тут чомусь немає автобусів, як на інших блокпостах, які перевозили би людей до вокзалу Волновахи. Отже, ті, хто хочуть виїхати з Донецька, змушені просити водіїв, щоб ті взяли їх до себе в машину. Така ж ситуація і з тими, хто хоче приїхати в Донецьк.
"Якби був автобус, який перевозив би через блокпост людей, що їдуть на потяг або по покупки, це дуже сильно полегшило би наше життя. Раніше, кажуть, був такий автобус, а зараз його чомусь немає. Відчуваєш себе жебраком, який проситься, аби його взяли в машину. Гидотне відчуття. До того ж, багато людей їде на потяг або з потяга - відповідно, з сумками. До вокзалу від "кордону" їхати більш ніж 10 км. Це вже я не кажу про те, що є загроза не встигнути на потяг, адже перетин блокпостів, то така лотерея - невідомо наскільки затягнеться. Тому багато людей змушені їхати з ночівлею до Волновахи, якщо потяг відправляється вранці; спати або на вокзалах, або, якщо пощастить, у знайомих чи на зйомній хаті", - розповіла Катерина.
Асортимент, від якого паморочиться в голові
На окупованій терористами частині Донеччини вже давно практично немає привезеної української продукції - тільки та, що її виробляють на місці. На полицях магазинів стоїть переважно російська, а інколи трапляється білоруська. Та і сам асортимент у магазинах, м'яко кажучи, обмежений. Ще пару місяців тому були великі проблеми з молочними продуктами та м'ясом - за ними вишиковувалися черги на кілька десятків метрів, як у "старі добрі 1990-ті". Зараз цю "прогалину" заповнили продуктами з Росії - здебільшого з Орла, Воронежа, Краснодара.
 |
Одним із найперших вражень Катерини при потраплянні на "нормальну" землю було різноманіття продукції, якою заставлені полички магазинів. "Заходиш у м'ясний чи сирний відділ і голова йде обертом від видів ковбас, сосисок, сардельок чи сирів. Ми вже відвикли від такого асортименту. На жаль", - говорить Катерина. "Живучи в Донецьку зараз, можна відчути себе в 1990-х: порожні магазини та черги по продукти. От, щоправда, "блат" зараз дістати трохи легше: якщо в тебе є перепустка, можна виїхати з Донецька і купити все, що тобі треба", - ділиться враженнями мешканка Донецька.
"Дожилися, на пенсії я маю їсти несмачну картоплю з Астрахані. В страшному сні таке не наснилось би. Все життя їли свою прекрасну картоплю - з Черкас, Полтави, Сум. Яка може бути Астрахань? Жах..." - додала жінка.
Смак українських продуктів
Окрім обмеженого асортименту, є ще одна біда - смак продукції. Російська продукція поганої якості і несмачна.
"Перше, що хотілося зробити, перетнувши кордон, - випити українського молока і з'їсти сиру. Вибачте, але російські продукти - то просто г**но. Спробувавши пожити на російських продуктах, почали по-справжньому розуміти, наскільки смачні українські", - ділиться враженнями від проживання в окупації Катерина.
 |
За її словами, найбільша біда з м'ясною продукцією і побутовою хімією. "Таке відчуття, що на Донбас скидають весь непотріб: м'ясні вироби неможливо їсти. Я не перебільшую. Вони дуже дивної структури і смаку - м'ясо там навіть поряд не лежало. А українські ковбаси дуже смачні, і шинка, і сосиски - все-все", - говорить донеччанка.
Що стосується побутової хімії, то, за словами Катерини, таке враження, що російський порошок - то ароматизована сода, а мило - зафарбоване господарське, що тхне незрозуміло чим.
"От довелося купити 6 кг порошку тут, повезу з собою. А що робити - російським узагалі неможливо прати, "бодяжать" його незрозуміло з чого", - скаржиться Катерина.
Люди на вільній землі добріші та світліші
Ще одне сильне враження - спокій у містах і посмішки на обличчях людей.
 |
"Строкатий одяг, безтурботні розмови, кава на кожному кроці, лавочки з молоддю - вражають ці всі ознаки мирного життя. Ніби потрапляєш в інший світ. Якщо проводити паралелі з Радянським Союзом, то як закордон. Життя на вільній землі світле і спокійне. Це відчувається навіть у повітрі. В Донецьку людей мало, вони похмурі, злі, темні та непривітні. Але й то зрозуміло - звідки братися радості там, де в будь-який момент почнуть стріляти. Тому більшість просто не виходить із дому. А якщо і виходить, то по продукти або провідати рідних", - зітхаючи розповіла Катерина.
Ціни, які дозволяють жити
"Побачивши ціну на лимони - 36 грн, я ледве не розплакалась. У нас кілограм коштує близько ста гривень, а один лимон виходить близько 20 грн", - говорить мешканка Донецька.
Для прикладу, картопля на окупованій Донеччині коштує 15 грн, фарш - 140 грн, курятина - близько 100 грн, цукор - 25 грн. За її словами, українські ціни на продукти здатні похитнути і без того вже нестійку психіку мешканців окупованої землі. Виявляється, на вільній території України все дуже дешево. "Дивишся на ціни і розумієш, що життя тут і там - небо і земля. Не хочеться переплачувати незрозуміло за що, але виходу поки немає", - говорить донеччанка.
 |
Жодного разу за місяць перебування в Західній Україні Катерина не відчула навіть прояву поганого ставлення до неї, як до мешканки Донецька. Навпаки - хто дізнавався, відразу висловлював співчуття і розпитував про умови життя, а дехто навіть жалів зі сльозами на очах.
"Ми вже забули, як шумить місто"
"Я не вперше в Західній Україні. До війни була неодноразово - і в Карпатах, і на Львівщині, і на Франківщині. Але, думаю, війна все ж, матері дітей втратили, жінки - чоловіків. Люди, зрозуміло, можуть озлобитись. Але нічого подібного не сталось. Усі, з ким я спілкувалася, були уважні та ввічливі. Ніхто і поганого слова не казав про людей із Донбасу. Ніякої реакції на російську мову також не було", - розповіла Катерина.
 |
У Донецьку вже давно існує комендантська година. На вулицях і вдень мало людей, машин, транспорту, а після 21:00 місто взагалі "вимирає", - каже Катерина.
"Вражає, як багато в містах життя: сотні машин на дорогах, тисячі людей на вулицях - дуже незвично. Ми вже забули, як шумить місто. У нас переважно тиша і порожнеча".
