Жінки війни: Марія Берлінська, яка створила центр аеророзвідки

Як магістр історії почала займатися безпілотниками
21 сентября 201517:02

Ми познайомилися з Марією Берлінською під час пошуку мною героїнь для проекту про жінок у армії "Хоробра". Історія Марії про те, як одна людина може почати формувати цілий воєнний напрямок. І ця людина – жінка. Та, на кого в армії не чекають, кого не асоціюють із війною і кому регулярно вказують на її місце. Отже, Марія Берлінська - керівник Центру підтримки аеророзвідки. Спеціальність - магістр історії, покликання – аеророзвідка.

- Як ти потрапила на фронт?

- Це питання, на яке я відповідаю впродовж останнього року найчастіше. Ну, як потрапила? Спочатку потягом до Харкова, потім автобусом до Старобільська, потім мене забрали машиною до Щастя.

Це зрозуміло. Але як ти внутрішньо до цього дійшла?

Подивилася на всю ту люту феєрію безвідповідальності нашого, так званого, політичного істеблішменту, яка призвела до того, що трапилося влітку 2014-го. Я вважаю, що кожен має займатися тим, до чого в нього є хист і сили. Точно знаю, що я не якийсь там мегабоєць, я не можу вирвати сталь зубами, але знаю, що можу вчитися і можу організовувати якісь процеси. А отже, можу бути корисною армії. Так і почалося.

Наскільки легким було твоє потрапляння в армію? Жінок не дуже охоче беруть у ЗСУ.

- Улітку 2014 року в мене було бажання їхати на фронт, особливо після Іловайська. Я "стукала" в різні батальйони, в Нацгвардію. Скрізь мені казали "ми вам передзвонимо". І не передзвонювали. Зрештою, волонтери дали контакти "Айдару", де мені сказали, що їм потрібні фахівці з аеророзвідки. Я таких навичок не мала, але подумала: чому б ні?

 

Тож пройшла курси з керування БПЛА (безпілотний літальний апарат) при Товаристві сприяння обороні України в Києві. Там освоїла управління коптером (апарат на чотирьох гвинтах). Пройшовши ці курси, поїхала працювати на фронт у "Айдар". Але на місці зрозуміла, що коптер абсолютно не вирішує всієї проблеми. Адже коптер – це не військовий безпілотник, це просто іграшка. Бо дальність у нього абсолютно не та, яка необхідна.

Щоб навчитися управляти коптером, потрібно декілька днів. Коли я задалася питанням управління літаками і почала шукати інформацію, то збагнула, що освоєння нової навички мені обійдеться дуже дорого. Такий курс коштує десь 20 моїх стипендій щонайменше – а я тоді ще навчалася в Могилянці. В Києві тоді не було відповідних курсів, але я знайшла майстра спорту міжнародного класу, у якого вчилася.

- Ти дуже відповідально підійшла до питання...

- Я гостро розуміла, що ми фактично воюємо людьми, а не технологіями. Я почала говорити в публічних просторах, що ми воюємо "всліпу", і що держава не забезпечує ні фахівцями, ні безпілотниками.

Так знайшлися однодумці, команда - й утворився Центр підтримки аеророзвідки, який функціонує за підтримки Могилянки з січня 2015 року. Зараз ми вже маємо 6 випусків фахівців. Ми також намагаємося шукати для них безпілотники через волонтерів, спонсорів, діаспору, бо не кожен може дозволити собі придбати апарат за декілька тисяч доларів.

- А можеш докладніше розповісти про створення Центру?

- Друзі жартують: "Ти замість того, щоб просто заплатити інструктору за курс, створила цілий Центр". Так і є. Я побачила проблему з навчанням для себе, зрозуміла, що інші зацікавлені люди будуть стикатися з аналогічною ситуацією постійно. Держава системного навчання не проводить, волонтерські центри системного навчання не проводять. Ті організації, які займаються БПЛА, більше спрямовують зусилля на польоти, виїзди і конструювання нових БПЛА. Комерційні організації, які розробляють БПЛА, готують фахівців під свої потреби, але це коштує відчутних грошей.

Системні курси з’явилися лише зараз, з моєї ініціативи. Підтягнулися люди, одним із перших долучився мій льотний інструктор Діма Старостін. Потім підтягнулися інші, всіх об’єднала ідея і розуміння того, що без аеророзвідки, тобто "всліпу", неможливо виграти війну. Команда Центру зараз складається з 10 осіб.

 

З якими перепонами ти зіштовхуєшся?

- Сам процес навчання дуже вартісний. Мій день починається з того, що я думаю "де взяти гроші на Центр". Я завжди наводжу приклад: російські безпілотники – це цілий військово-промисловий комплекс. Вони літають на 500 км, їх вартість починається з сотень тисяч доларів.

Наші безпілотники літають на 20-30 км, їх вартість – від 5 тисяч доларів. Але, разом з тим, навіть цих іграшок (а це, по суті, іграшки, це авіамоделі з китайськими комплектуючими) нам не вистачає. 

Між тим, зараз готується сьома група фахівців. Ми випустили вже понад 70 осіб.

Як іде процес в Україні з налагодженням виробництва власних безпілотників?  

- Ми зараз на тому етапі, коли в нас уже не пустеля, як було ще рік тому, але ще не йдеться про військові безпілотники. Тобто зараз ми десь на старті, зробили перший крок, війна прискорила ці процеси, з’явився ринок, з’явилася конкуренція, і я гадаю, що за декілька років такими темпами можна буде говорити про військові безпілотники. Зараз це, фактично, іграшки, які забезпечують можливість бачити в зоні 20-30 км, але, порівняно з тими ж російськими, не стоять навіть в одній конкурентній гілці.

- Чи робить ЗСУ запит на підготовку фахівців?

- Ми готуємо фахівців і для ЗСУ, і для добровольчих батальйонів. Єдиний критерій відбору: людина повинна в подальшому працювати з отриманими знаннями. Все, що потрібно людям, які хочуть навчатися, – це надати скерування від командира, щоб ми переконалися, що це не диверсанти, і що, дійсно, ці навички будуть використовувати на користь української держави.

Людина отримує житло – Могилянка з цим допомагає, людина отримує обіди та безкоштовне навчання. Ми працюємо від 3 тижнів до місяця, залежно від погоди.

- Якщо навчитися аеророзвідці прагне дівчина, який командир захоче її взяти?

- У нас у 7-й групі вперше навчаються дівчата, дві дівчини. Питання не в статевій приналежності, а в притомності командирів. Коли мені телефонують бійці і просять: "Переконайте мого командира, як керівник Центру, що нам потрібна аеророзвідка!" Я дзвоню й кажу: "Розумієте, вам це потрібно! Дайте нам бійця, ми його навчимо. "А ви за це грошей захочете!" - "Ні, це безкоштовно" - "Але в нас нема безпілотника!" - "Ми будемо сприяти тому, аби знайти кошти на його придбання поки він/вона навчатиметься" - "Та нашо воно потрібно, ми і так привикли!". Тобто "чем больше в армии дубов – тем крепче наша оборона".

Це все дуже залежить від командира. Є "дерев’яні" абсолютно, які воюють людьми, а не технологіями. І йому байдуже, що підуть (на завдання, – авт.) живі люди замість шматка пластику. І живі люди, як і пластик, можуть не повернутися. Але це велика різниця.

А є командири дуже притомні. На рівні комбригів, комбатів. Вони телефонують і кажуть: візьміть людину на навчання і, якщо можна, поза чергою. Ми їх забезпечимо безпілотником, ми вже домовилися. Це командири, які чітко усвідомлюють, наскільки важлива аеророзвідка і наскільки важливо на війні бачити.

 

- А ви проводите якісь інформаційні кампанії щодо важливості аеророзвідки?

- Це було б театром абсурду - їхати і пояснювати генералам, наскільки важлива аеророзвідка. Я не думаю, що такі речі потрібно рекламувати. Радше потрібна політична воля, аби звільняти некомпетентних людей із тих посад, які вони займають в  армії, і ставити тих, хто розуміє стратегічні речі. І які мають хист і талант до того, щоб вести війну інтелектуально.

- Після війни ти плануєш якимось чином цим займатися?

- Я не планую нічого більш ніж на 2-3 місяці. У мене зовсім інші були плани на зиму 2014 року, а вони майже у всіх нас змінилися.

- Якими були твої відчуття, коли ти потрапила на передову?

- Як і всі нормальні люди, я відчула страх. Відчуваєш передусім, що найбільший ідіотизм, який придумало людство, – це війна. Відчула: якщо рішення прийнято, то треба зібратися і робити необхідне, незалежно від того, яка жесть довкола. І що тут є наші хлопці, а отже, протримаємося.

- Як тебе приймали бійці-чоловіки?

- По-різному. Медіа витворюють монолітний образ такого Захисника, Благородного Героя, Солдата, який рєбьонка нє обідіт. А люди ж різні! Є дуже благородні: і науковці, і бізнесмени, і творчі люди. А є просто довколакримінальна шпана. Для них війна – це такий собі спосіб урвати свою здобич. Були випадки, коли ми сильно не сходилися з людьми, особливо коли я помічала, як розкрадають і продають волонтерську допомогу. Якщо я про це починала говорити, після цього ми, звісно, не могли одне одному бажати здоров’я.

 Стикалася зі стереотипним ставленням, мовляв, "як же так, все ж таки ти жінка!". Дуже цікаве формулювання: "Все ж таки ти жінка". Як би там не було, що б ти не робила, але "все ж таки"… Це проявляється, коли люди незнайомі. Поки ви не потоваришуєте, не проходите якісь складні ситуації і випробування. Тоді ці всі питання зникають. Після перших вильотів, коли ми провели перші ночі під "Градами", коли проходить перший страх, і людина починає адаптуватися, це зникає.

У нормальних, освічених чоловіків цього немає. Вони не вдаються до таких дрібниць  і не намагаються самоствердитися за рахунок когось іншого, зокрема іншої статі. Я думаю, що проблема несприйняття деякими нашими чоловіками жінок на фронті - та не тільки на фронті, а й у політиці, чи на керівних посадах, - лежить у освіченості, просвіті, заскорублому вихованні.

Я нещодавно говорила в Широкиному з одним морпіхом, командиром роти. Справжній боєць. Причому кадровий військовий, капітан, який зі своєю ротою пройшов багато територій. І на моє запитання: "Як ти ставишся до жінок на фронті?" він сказав: "Знаєш, нормальний професійний військовий оцінює бійця суто за професійними якостями. А до професійних якостей не входить ані колір шкіри, ні стать, ані сексуальна орієнтація. Це або солдат, або ні".

Разделы :
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

19.11.2018, 00:51
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 28 сентября 2019

    "Кто следующая Гандзюк?": Активисты пришли к Офису президента

     
    • 26 сентября 2019

    "Пожалели его, живой остался, а он теперь в суде свидетельствует", - в суде о расстреле группы спецназначения обнародовали "прослушку" фигуранта

     
    • 21 сентября 2019

    Члены "Демократической сокиры" обратились в миграционную службу относительно тройного гражданства Коломойского

     
    • 18 сентября 2019

    В Киеве поблагодарили бывшего директора Украинского института национальной памяти Вятровича

     
Система Orphus