Новий курс валют повертає українців, що лишень надкусили глобалізацію і космополітизм, у локальні рамки.
Після перенасичення побутовою технікою наступним етапом нашої капіталістичної еволюції мали стати мандрівки, які українець-звичайний почав потихеньку собі дозволяти. Це було привілеєм середньокласівців, і не більше одного разу на рік, і рідко в країни, розташовані далеко від Борисполя… але було.
Зараз ці перспективи затуманилися на невизначений період, і ми змушені переглядати потребу в тій чи іншій техніці та збільшити цикл використання пристроїв, які слід визнати, в основному використовувалися для розваг і вбивання часу.
Звісно, в таких розмовах прийнято апелювати до того, що техніка - то питання десяте. Та яка сьогодні зарплатня і перспективи в людини, на робочому столі якої немає монітора і клавіатури?
Врешті, комп’ютерне - це вже й не наукове, це повсякденне. І якщо щодо інструментів виходу з біди сьогоднішньої повна незбагненність, то наш майбутній розвиток так чи інакше буде пов’язаним із цифровим, яке, собака, ціниться у співвідношенні аж тридцять наших за їх один!
Свій перший і єдиний планшет я придбав років шість тому. То був доволі неакуратний шматок пластику з резистивним екраном і телефонною версією Android. Цей "китаєць" зламався уже через півроку, але я його навіть продав й, доклавши 200 гривень, купив електронну книгу Kindle, яка успішно відслужила аж до початку цього року.
Kindle був простий, як рама з ровера, але здійснив настільки ж здоровенний і якісно новий на мене вплив, наскільки шкідливим для дитинства був джойстик Dandy. Шестидюймовий кусок пластику з єдиною кнопкою містив у собі таку кількість знань, яку ще декілька століть назад оцінили б в цілий статок.
Начитавшись філософської літератури, мене почали дратувати речі, а себто їх кількість чи беззмістовність. Я продав купу різного мотлоху, включаючи добротні годинники, просто тягнучись до сократівського "все своє ношу з собою", що насправді має на увазі не те, аби штопор і відкривачка до пива завжди були під рукою, а що твоїм є все, що при тобі: тіло, мозок і мізер найнеобхіднішого.
Уявити сучасне життя без планшета складно. Хто скаже, що складно було б без бруківки на Інститутській, той замовчує, що швидше за все він її бачив через stream-трансляцію з iPad`ів, а не наживо на Майдані.
Чимало осіб, з якими знаюся, придбали свої "таблетки" саме через мою настирливу рекомендацію. Тверезо й мудро апелюючи навіщо він потрібен, коли й без цього пристрою не зле, уже за місяць-другий люди були шоковані скільки усього може цей шматок скла. І мова не про Angry birds.
Це скло чи інший пластик ми спокійно оновлювали щороку, а люди з яблучними телефонами трирічної давнини траплялися хіба в черзі за хот-догами. Ніхто не напружувався у цій безтурботній легкості буття.
Наші часи унікальні в своєму лицемірстві. Основне нинішнє відхилення людини - розсіяність уваги - перетворилося на її ключову перевагу. Перейменоване на мультизадачність, воно вписується у резюме в розділі "позитивні якості". Але ж тільки в тиші можна дійсно насолодитися музикою, а не сприймати її за шум, на який ти передмультизадачився з іншого потоку звуків.
Сьогодні як ніколи кожен має використати "паузу" життєдіяльності країни, зумовлену війною, як змогу підготуватися до повернення на минулі позиції і кроку вперед. В час, коли армія працює над ростом сили, аби подолати ворога, цивільні в тилу кров із носа мусять потіти над ростом мізків, аби правильно направити країну після перемоги, за яку, власне, й б’ються воїни.
Чи додасть сили армії юрба, що цілодобово читає й перепоширює новини? Соромно зізнатися, що емоції ми використовуємо для очищення совісті: десь страждають люди, а я на дивані, але ось зажурений і теж у співучасті, усе гаразд.
Чи буде нації користь із громадянина, який сьогодні не на полі бою, а в мирний час буде так само непридатним, але вже не для захисту, а для розвитку?
Таке зовсім не героїчне завдання - набиратися розуму, поки сміливці та найдостойніші борються, аби дати змогу перетворити потім той інтелектуальний потенціал нації на реальні досягнення. А для того дуже потрібне розуміння простоти: як у речах, так і в інформаційних потоках.
Передозування й ще гірше змішання інформаційних середовищ може спровокувати синдром кремлівського одурманення. Росія сьогодні дуже гучний приклад того, як не треба.
Але з кого приклад узяти? Доволі затертим кліше уже є паралель з Японією середини ХХ століття, розбиту програшем у війні й місцями спустошену ядерною зброєю. І ось за довго до кінця ХХ століття постала нова Японія: на тих самих цінностях, але нових підходах. Трапилося це, як знаємо, завдяки ставці all in на освіту.
Впевнений, подібне кров з носа необхідно нам, аби юні орієнтувалися не на трагічний досвід предків, які боролися зі злом, а на успішні приклади сучасників, що створювали ті чи інші блага.
На мою скромну думку, кожен громадянин, що Революцію гідності й війну з Росією провів у просто активному співпереживанні з іншого боку екрану є такою ж плямою на суспільстві, як виборець Януковича.
Не того, що не пішов був на Майдан або на фронт - героями силоміць не стають, а того, що змарнував цей час на задоволення емоційного голоду й переживань, а не зробив із себе щось достойне того дня, коли з фронту прийдуть солдати й скажуть:
- Ну, шо, наше діло зроблене - тепер п**дуйте, будуйте те наше краще майбутнє, яким загадили весь Інтернет.
І поки державна система освіти дишить на такий же ладан, як й інші галузі, а термін "Освіта" люди старше 23 років використовують уже тільки щодо власних дітей, українцеві сьогодні нічого не залишається, окрім як шукати вихід у самоосвіті і власній програмі розвитку. Для цього і стає в пригоді комп’ютерна техніка та інформація, за умови їх правильного використання. Навіть при клятім курсі в тридцять наших за їх один.
