Що потрібно на війні?

На війні гроші дають упевненість, але впевненість зовсім іншого порядку, ніж у мирних містах
Ілюстрація з відео Babylon 13
5 сентября 201414:00

До того, як потрапити в батальйон, я був звичайним міським мешканцем. Мені не подобалася романтика походів, оці всі намети, багаття і бігати до річки мити руки. Я любив комфорт.

Але якщо вже треба в похід на природу, то добре - хай так і буде. На шашлики з пивом, наприклад. У лісочок за п’ять хвилин від дому. А на зворотному шляху ще в супермаркет зайдемо.

Відповідно, коли я збирав речі, щоб їхати на війну, то виходив з того, що там, звичайно, сувора дійсність, але ж трохи комфорту не завадить, еге ж?

Після першого підходу в мене вийшло два наплічника. Добре, подумав я, тут є дещо зайве.

І в мене знову вийшло два наплічника, але принаймні я вже міг їх підняти.

Через тиждень після того, як ми прибули в батальйон, здали частину речей мамі нашого місцевого побратима.

Коли нас забрали в "учебку" ("та ми туди й назад, постріляємо на полігоні й до вечора повернемося") і ми повернулися через чотири доби голодні та злі (нічні підйоми зі стрільбою над головою, марш-кидки на 12 км із цеглою в наплічниках, багатогодинні вправи на свіжому повітрі під ніжним літнім степовим сонцем), я кардинально переформатував склад наплічників і багато речей відправив додому.

Коли ми пішли на перший бойовий вихід, я зрозумів, що потрібні речі - це боєприпаси, аптечка і вода. Ну, в принципі, ще погризти чогось не завадило б.

Мій друг Дмитро Різниченко в своєму інтерв’ю Громадському ТВ сказав, що дві найбільш потрібні речі солдатам на передовій - це зброя і гроші, і це на 100% правда. Зброя зі зрозумілих причин, а гроші потрібні родинам.

На війні за гроші нічого не купиш, єдиним випадком, коли я витратив гроші під час перебування в батальйоні, була денна відпустка у Дніпропетровську. Ми нажерлися морозива і накупили всіляких смачненьких штук побратимам на базі.

На війні гроші дають упевненість, але впевненість зовсім іншого порядку, ніж у мирних містах. Ти впевнений, що твоїй родині буде що їсти, поки тебе немає вдома, що вони протримаються хоча б перший час, якщо тебе поранять або вб’ють.

І це ще добре, якщо родина знає, що боєць пішов на війну. О, стосунки бійців із родичами - це тема окремої розповіді. Далеко не всі родини знають, що їхні чоловіки пішли добровольцями в батальйони.

Що тільки не почуєш під час розмов бійців по телефону: і до друга в гості поїхав, і в Києві на заробітках, і навіть із хлопцями в гори пішов. Не знаю, що думають у цей час батьки/дружини по той бік слухавки. Може, відчувають щось. Може й ні.

Дивує, яких різних людей можна зустріти в добровольчих батальйонах. Не варто думати, що ми тут усі стрункі замріяні юнаки з палаючими серцями і очима, хоча є й такі.

У звичайний будній день вийдіть на вулицю і пройдіться містом, зазираючи чоловікам в обличчя. Оце вони й є, добровольці. Вони живуть звичайним життям, ходять на пари, працюють в офісах менеджерами та в котельнях слюсарями, розважаються і засинають ввечері на дивані перед телевізорами. А потім щось змінюється всередині них, і вони розуміють - час настав.

І ось ми вже разом ідемо дорогою, ліворуч - "зеленка", праворуч - стигле пшеничне поле, яке вже ніхто не оброблятиме, позаду - гупають наші гармати, а попереду - смт Піски, яке нам треба зачистити.

Разделы :

КОМЕНТАРІ

23.11.2018, 19:30
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 28 сентября 2019

    "Кто следующая Гандзюк?": Активисты пришли к Офису президента

     
    • 26 сентября 2019

    "Пожалели его, живой остался, а он теперь в суде свидетельствует", - в суде о расстреле группы спецназначения обнародовали "прослушку" фигуранта

     
    • 21 сентября 2019

    Члены "Демократической сокиры" обратились в миграционную службу относительно тройного гражданства Коломойского

     
    • 18 сентября 2019

    В Киеве поблагодарили бывшего директора Украинского института национальной памяти Вятровича

     
Система Orphus