У суботу, 28 квітня, із Санкт-Петербурга у перше плавання вирушила російська атомна електростанція “Академік Ломоносов”. Вже восени несамохідне судно за допомогою буксирів має дістатися Мурманська, де його завантажать ядерним паливом і відправлять до найпівнічнішого міста Російської Федерації – Певека.
Спочатку “Росатом” планував провести ядерні випробування на цьому об’єкті на території “Балтійського заводу” у Санкт-Петербурзі, за два кілометри від Ісааківського собору. Однак скандинавські та балтійські країни, біля берегів яких проходить маршрут “плавучого Чорнобиля”, таку ідею різко засудили.
Тож демонстрація можливостей двох реакторів на судні відбудеться вже в Мурманську – місті із населення в 300 тисяч осіб. У російському держконцерні стверджують, що це єдиний подібний проект у всьому світі. За його допомогою “Росатом” збирається забезпечити електроенергією міста Крайньої півночі та навколишні газові і нафтові платформи.
В свою чергу, у міжнародній екологічній організації “Грінпіс” вже охрестили плавучу електростанцію “ядерним Титаніком” та переконані, що це суто комерційний проект. В разі успішного запуску в кінцевій точці дислокації вже 15 країн згодні купити у росіян наступні екземпляри. Якщо ж ні – то в 2019-му році на нас очікує чергова екологічна катастрофа, наслідки якої для всього світу важко оцінити.
Корабель-привид
В розпал Холодної війни США розпочали розробку першої плавучої електростанції MH-1A. Достеменно невідомо, чи існувала можливість переоснащення судна “Стерджес” для військових потреб, однак над цим проектом працював інженерний корпус американської армії.
Тоді основним завданням судна розробники називали забезпечення електро- та теплопостачання до віддалених локацій. В січні 1967-го після довгих випробувань “Стерджес” був доставлений у зону Панамського каналу, де його ядерна установка потужністю 10 МВт сім років забезпечувала енергією навколишні міста.
Раніше із цим справлялася Гатунська гідроелектростанція, однак у сухий сезон вона використовувала стільки води, що її залишків не вистачало для нормальної роботи шлюзів водосховища. За підрахунками інженерного корпусу, “Стурджес” звільнив близько трильйону літрів води на рік, що дозволило збільшити суднопотік через шлюзи на 15 кораблів в день.
У 1976-му році реактори MH-1А були зупинені. За час своєї роботи АЕС спожила 541 кілограм низькозбагаченого Урану-235. У 2014 році розпочалися роботи із розвантаження ядерних реакторів, саме судно після знезараження відправлять на металобрухт.
Спостереження за “Стурджесом” продовжуються дотепер, витрати на його обслуговування та розвантаження вже давно перевищили економію від роботи електростанції. Однак свою цінність він проявив з іншого боку – Сполучені Штати змогли налагодити безперебійне постачання ресурсів до Індокитаю найкоротшим шляхом під час війни у В’єтнамі.
Через 40 років американський експеримент вирішили повторити у Росії. За офіційними даними, судно “Академік Ломоносов” із двома ядерними реакторами на борту загальною потужністю до 70 МВт має забезпечити електроенергією та теплом міста Крайньої Півночі та Далекого Сходу.
Також у планах енергетична підтримка газонафтових розвідувальних проектів. Плавуча АЕС цікава і як комерційний проект для країн, що потерпають від засух, адже її можна використовувати для опріснення морської води.
Народження атомного монстра
Будівництво плавучої АЕС у Росії розпочалося в 2007 році, вже за 11 років це несамохідне судно вирушило у перше плавання. За рік до цього моменту власник проекту державна корпорація “Росенергоатом” заявила про плани провести випробування ядерних реакторів безпосередньо на місці побудови – у Санкт-Петербурзі.
 |
| фото dp.ru |
Петиція екологів проти такої ідеї зібрала кілька тисяч голосів, опозиційні партії виступили із вимогою до губернатора зупинити запуск “Фукусіми на воді”. Проте малоймовірно, що російська влада дослухалася би до цих закликів, якби свою занепокоєність не висловили країни, поряд із якими судно пройде на своєму шляху до міста Певек на Чукотці.
Зокрема, наприкінці липня 2017-го року держсекретар норвезького дипломатичного відомства Маріт Бергер Рьосланд нагадала Росії про співпрацю у екологічних проектах. Зокрема, про грант на 200 мільйонів євро наданий Норвегією для убезпечення Кольського півострова від ядерної загрози.
“Ми ясно дали зрозуміти, що наш уряд дуже критично ставиться до планів буксирувати плавучу АЕС біля берегів Норвегії”, – повідомила вона після зустрічі із представниками “Росатому”.
Концерн вирішив перенести випробування до міста Мурманськ у Баренцовому морі. До цього порту приписані всі російські атомні льодоколи, також наявна відповідна інфраструктура. 28 квітня “Академік Ломоносов” вирушив на Північ.
“Поява плавучої АЕС викликано аж ніяк не реальними потребами Чукотки. Зараз говорять про те, що вона могла би там працювати як демонстраційний експонат для потенційних зарубіжних замовників, хоча там є значний потенціал для використання енергії вітру”, – розповідає Рашид Алімов, керівник проекту енергетичної програми “Грінпіс Росії”.
Екологи, посилаючись на дані російських медіа, зауважують, що “Росатом” планує запустити лінію із серійного виробництва плавучих АЕС. Компанія вже нібито веде переговори із країнами Африки, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.
“Плавучі атомні електростанції в основному планують використовувати поблизу берегових ліній і мілководдя. Атомна станція не може переміщатися сама і має плоскодонний корпус, тому, всупереч запевненням в її безпеці, вона особливо вразлива для цунамі, але ж є й інші серйозні ризики: суворі льодові умови, небезпека тероризму, ядерні відходи”, – стверджує Ян Хаверкамп, ядерний експерт “Грінпісу” у Центральній та Східній Європі.
Однак у російському держконцерні заявляють, що плавуча атомна електростанція розроблена з великим запасом міцності. Мовляв, ядерні процеси на “Академіку Ломоносові” відповідають всім вимогам Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) і не несуть загрози навколишньому середовищу.
У “Росатомі” також прозвітували, що не були впевнені, що встигнуть завершити будівництво плавучої АЕС у визначений термін, однак “в останні місяці інтенсивність робіт на об’єкті виросла в рази”. Один цей факт може слугувати неабиякою підставою для занепокоєння.
Доводиться лише сподіватися, що країна, в якій космічні ракети падають ледь відірвавшись від землі, а на об’єктах до Олімпіади були вкрадені мільярдні статки, не створила “ядерний Титанік”. Символічно, що він зійшов на воду майже у річницю Чорнобильської катастрофи – трагедії, якій ми завдячуємо насамперед правонаступнику колишньої “братської республіки”.
