Як я долар купував у Коломойського

На початку тижня заступник голови правління "Приватбанку" Дмитро Дубілет повідомив "благую вєсть": у "Приватбанку" (належить Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову) є долари, охочі отримають свої двісті. Перевіряємо.

Середа, 15 жовтня. Заходжу у відділення банку на вулиці Інститутській, що навпроти Національного банку.

- Добрий день, є долари?

- Так, але, знаєте, система зависла і зараз продати я вам не можу. Приходьте через пару годин і обов’язково купите.

Ну добре, у "Приваті" бувають проблеми з системою, але принаймні сказали, що долари є.

Іду в те саме відділення наступного дня вранці. Черга з п’яти людей. Я - останній. Система поки працює. Менеджер у відділені відразу наголошує, що операція з продажу валюти проводиться довго через навантаження. Дійсно - одну людину обслуговують за 20-30 хвилин. Цього разу я долари вже побачив наживо. Ну все, зараз точно куплю. Минає ще 40 хвилин - переді мною залишається дві людини, за мною - шість.

- Хто там ще за валютою стоїть? Що всі? Долара сьогодні вже не буде - система повисла.

Ранок п'ятниці, 17 жовтня. Пробую своє щастя ще раз, у тому ж відділенні - навпроти Нацбанку. Біля офісу голови центробанку Валерії Гонтарєвої мітинг ряжених вкладників "лопнувших" банків, які ні разу не конвертаційні центри. Звична картина. Дивніше, коли біля НБУ цих клоунів немає.

Заходжу у відділення "Приватбанку". Черга в "обмінник" із шести людей. Обслуговують традиційно довго. Клієнти нервують.

- А ви клієнт банку? - запитує мене вже знайомий менеджер.

- Ні. А яка різниця?

- Ну, вам потрібно пройти ідентифікацію, бо ми не продаємо валюту не клієнтам банку.

- Ок. Що для цього потрібно?

- Зняти ксерокопію вашого паспорта і коду. Записати всі дані.

- Довго це по часу займе?

- Хвилин п’ять, напевне.

- Давайте зараз, поки стоїмо.

- Ну, я не знаю, чи так вийде. Може, вам ще щось потрібно буде. В касі скажуть.

Ага, постою, значить, з годину до каси, потім відправлять на ідентифікацію, там хвилин 25, знову в чергу і ура, я власник $200. У цей час деякі клієнти, що стояли попереду, не витримали і йдуть геть. За мною черга побільшала ще на 5 людей.

Підходить дівчина:

- Ой, а я вже стояла в черзі, а потім мене відправили на ідентифікацію (проходила вона її мінімум 20 хвилин). Ви мене пропустите?

- Добре, а ви теж не клієнт?

- Ні, клієнт, але сказали зробити ксерокопію паспорта.

- Кто последний? - запитує фарбована жінка в спортивних штанах і з сумкою, всипаною китайським камінням Сваровскі. - А есть доллары? Смогу купить?

- Спробуйте, - відповідаю.

- А по какому курсу? Слышала, что будет падать.

Тут почувся голос касира:

- Ей, багато вас там за валютою?

- Один, два, три, чотири, п’ять. П'ять, - відповідає черга.

- Шість, - гукає хтось ззаду.

- Так, ці ще проходять, інші можуть іти, - каже касир, махаючи кудись рукою. - Я ж нє різінова.

Виходжу з банку, до будинку НБУ підтягнулася ще одна колона бабусь-вкладників, чоловіків маргінальної зовнішності та студентів. Кричать: "Ганьба-ганьба".

Все стабільно, закурюю. "Приватбанк" зробив піар, обріс трохи клієнтською базою. Люди отримали надію на долари та пішли принижуватися по відділеннях.