Артполігон напрокат
Місцева влада Одещини декілька років воює з Міністерством оборони (МО) за артилерійський полігон площею близько 25 тис. га (це приблизна площа Мальдівів або аж двох князівств Ліхтенштейн).
Все почалося ще 1945 року, коли, згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР, та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому Одеський військовий округ отримав право постійного землекористування у цьому районі.
Як саме армія розпоряджалася полігоном - не відомо. Але, за словами начальника управління агропромислового розвитку Тарутинської райдержадміністрації Івана Кюссе, артполігон іще з 1975 року обробляли по периметру і вважали землями сільськогосподарського призначення.
Саме тоді, як зазначив чиновник, МО утворило на землях полігону військовий сільгосп "Чорноморський". "За часів СРСР земельний кодекс дозволяв військовим брати землю в оренду в місцевої сільради, так вони і зробили, - сказав Іван Кюссе в коментарі ІNSIDER. - Коли з'явилися приватні фермерські господарства, то вони уклали договір із військовим сільгоспом "Чорноморський", і до місцевого бюджету Одещини за використання земель не надходило ні копійки, тому ми через суди визнали його недійсним і зобов'язали фермерів переукласти договори з місцевою владою".
Своїми розпорядженнями в грудні 2007-го та в жовтні 2008 року Тарутинська райдержадміністрація Одеської області віддала в оренду сільгосп-господарству "Колос" 2,76 тис. га земель. Частину - на 49 років оренди, частину – на 10.
Також близько 11 тис. га полігону обробляють 12 фермерських господарств, які отримали її за ціною 450 грн за гектар на рік. Для довідки: найменше за оренду платять у Закарпатській області - 369 грн за гектар. Максимальна орендна плата у Хмельницькій області - 601 грн за гектар.
"Усі отримані гроші, а це понад 4 млн грн, йдуть до місцевого бюджету на фінансування об'єктів соціально-культурної сфери", - каже Кюссе.
Але Міноборони не погодилося із втратою контролю над артполігоном. Згідно з судовим рішенням Госпсуду Одеської області, Білгород-Дністровський військовий прокурор поскаржився на дії Одеської влади, бо землі, які віддали в оренду, належать до ділянки військового містечка, і розпоряджатися ними може винятково Кабмін.
Окрім того, прокурор нагадав, що 2005 року Тарутинська райдержадміністрація видала два розпорядження, якими артполігон ВЧ А-1366 площею 23,3 тис. га передавали до земель запасу Веселодолинської сільради. В червні 2012 року Одеський апеляційний адміністративний суд скасував ці розпорядження та визнав, що землі належать Міноборони.
Хід конем із глухого кута
Міноборони опинилося у становищі собаки на сіні. Воно позбавляє наявних орендодавців джерела прибутку, а, згідно з українським законодавством, землю в оренду віддавати не може.
На запити INSIDER і в Міноборони, і в Держкомземі повідомили, що порядок використання земель військових частин МО у сільськогосподарських цілях відсутній.
Аби вийти з цього глухого кута, колишній міністр оборони Дмитро Саламатін придумав неординарний хід. У жовтні 2012 року Комісія з питань використання нерухомого військового і державного майна і земель оборони прийняла рішення передати держпідприємству МО "Київський ремонтний завод" під охорону земельну ділянку Тарутинського полігону.
Водночас було видано спецдоручення Генштабу підготувати проект постанови Кабміну, згідно з яким військові частини могли надати дозвіл використовувати свої землі для сільського господарства.
"Представник цього заводу вже приїжджав до орендаторів і вимагав, аби ті переуклали договір оренди з цим державним підприємством", - зазначив Іван Кюссе.
Міноборони і не планувало вправлятися у влучності гармат на полігоні, а просто хотіло також отримувати від свого майна стабільний прибуток.
Нещодавно, 24 вересня, в Міноборони відбулася нарада під головуванням уже нового міністра – Павла Лебедєва. На ній постановили, що всі військові частини мають отримати свідоцтво про реєстрацію як суб'єкта господарської діяльності. Таке свідоцтво наразі мають лише шість частин.
 |
| Протокол наради у Міністерстві оборони |
Після цього вони мають укласти договори щодо надання послуг із вирощування сільськогосппродукції. Отримані від цього кошти розподілятимуть так: 20% - на рахунок військової частини, 80% - у спецфонд Міноборони для забезпечення житлом військовослужбовців, з яких 30% - для вирішення житлових питань військовослужбовців гарнізону, до якого належить зазначений полігон.
"Якщо Міноборони забере в нас цю землю, ми розпустимо 70 людей із села Пасічне по домівках, - каже голова СФГ "Колос" Борис Юрескул. - Скажемо, що землю забрали, робить нема що".
Але, звісно, про такий варіант ніхто й не думає. Фермери погоджуються на збільшення орендної плати до 600 грн за гектар і на розподіл цих грошей поміж місцевою владою та військовими. Це, на їхню думку, було б справедливо.
Гвардійці подарували сільраді землі на 241 мільйон
Згідно з постановою Одеського апеляційного господарського суду, директор військового радгоспу "Гвардійський" іще 2005 року добровільно відмовився від земельної ділянки площею майже 95 га на користь місцевої Чорноморської селищної ради. Вартість цієї ділянки 241,57 млн грн.
Мотиви директора цілком зрозумілі, адже в березні 2004 року "Голос України" оприлюднив повідомлення про банкрутство Військового радгоспу "Гвардійський".
МО вирішило оскаржити дії директора та звернулося з цього приводу до суду, але поки що повернути землю не вдалося. Військові аргументували свої вимоги тим, що про рішення керівника радгоспу не знали ні Кабмін, ані міністр оборони.
Суд першої інстанції постановив повернути ділянку Міноборони. Однак апеляційний суд рішення скасував, оскільки до переходу в комунальну власність зазначено ділянка на підставі держакту від 1993 року перебувала в постійному користуванні військового радгоспу. Зараз він до сфери управління МО не входить. 2008 року наказом Міноборони радгосп було перейменовано в держпідприємство "Гвардійське".
Ситуація, коли місцевий керівник передає землі Міноборони в користування місцевим органам влади або навіть і приватним структурам не така вже й рідкісна. Нові ж розпорядники нерухомості оформлюють усе так, що потім повернути її навіть через суди майже неможливо.
Торговельний центр для суддівської сім'ї
Показовою є ситуація, що склалася на Дніпропетровщині. Згідно з рішенням Госпсуду Дніпропетровської області, в березні 2006 року директор філії центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" В’ячеслав Мельник від імені Центрального спеціалізованого будуправління МО уклав інвестиційний договір із ТОВ "Лідер-К" про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на просп. Праці, 2-а в Дніпропетровську (військове містечко №64).
Показово, що, згідно з держреєстром, у 2006-2007 роках одним зі співзасновників компанії "Лідер-К" була Лариса Онопенко. Її чоловік Василь Онопенко був головою Верховного суду в 2006-2011 роках.
 |
| Василь Онопенко та його дружина Лариса. Фото Дмитра Амідова |
Загальну залишкову балансову вартість будівель і споруд було оцінено у 90,4 тисячі грн. Планували проектування та будівництво об'єкта складського призначення, з прибудованими приміщеннями торговельного призначення, підземним паркінгом та інженерним мережами.
Навіщо Міноборони споруда, яка, судячи з цього опису, більше нагадує шопінг-мол, залишається тільки здогадуватися. Але найцікавіше відбулося згодом!
Угода передбачала створення інженерної інфраструктури шляхом пайової участі сторін. Але ніякого будівництва не відбулося. До речі, угода передбачала право компанії "Лідер-К" здійснити викуп пайової участі МО.
Тоді ж, у березні 2006-го, сторони уклали ще один договір щодо купівлі-продажу нерухомого майна військового містечка. Тобто Міноборони продало свою пайову частку за 1 750 000 грн. Склади та гаражі перейшли у власність "Лідер-К" разом із відведеною під ними земельною ділянкою.
Наступного місяця "Лідер-К" взяло кредит у ВАТ "УкрСиббанк" під заставу нерухомого майна, що було придбане у МО. Але повернути цей кредит фірма не змогла, тому державний виконавець стягнув вказане в договорі арештоване нерухоме майно.
У липні 2009 року під час прокурорської перевірки угоди було виявлено низку порушень, відтак держава звернулася до суду з вимогою визнати обидва договори, укладені 2006-го, недійсними.
У липні 2013 року Госпсуд Дніпропетровської області визнав претензії позивача необґрунтованими і відмовив йому в позові.
Так само зроблено в Одесі
Той самий В’ячеслав Мельник провів схему "чесного" позбавлення землі Міноборони в Одесі. Згідно з постановою Одеського апеляційного госпсуду, паралельно із дніпропетровськими подіями, в березні 2006 року він продав фірмі "Грін Коін" об’єкти нерухомого майна військового містечка №216. Майно розташоване в Одесі на провулку Сільськогосподарський, 2 і займає площу 3,5 га.
На території військового містечка №216 розташована бойлерна, два басейни, бігова доріжка, казарма, два спортзали та адмінбудівля. Вартість цього майна оцінюють у 9,99 млн грн.
Власне, пан Мельник не підписував договору про продаж військового майна. Планували тільки компенсацію пайової участі за договором про спільну діяльність, відповідно до якого фірма мала просто реконструювати будівлі, як це було на Дніпропетровщині. Натомість вона їх купила. Ці договори суд визнав недійсними.
Але витребувати у фірми військове майно назад уже неможливо, бо через півтора року після його купівлі в жовтні 2007 року фірма "Грін Коін" продала його приватному підприємству "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест".
Як з'ясував сайт "Наші гроші", засновники компаній "Грін Коін" та "Юг-Інвест" є бізнес-партнерами. До того ж, "Юг-Інвест" було засновано у вересні 2007 року, тобто за місяць до того, як "Грін Коін" продав йому майно Міноборони.
Директора "Укроборонбуду" В’ячеслава Мельника у жовтні 2010 року було засуджено за перевищення службових повноважень під час укладення договорів. У березні 2011 року цей вирок набув чинності.
Благодать на Харківщині
Дуже просто військові втратили землю і на Харківщині. Згідно з постановою Харківського апеляційного госпсуду, 2007 року держпідприємство МО "Благодатне" під керівництвом Шамсуді Ібрагімова уклало договір із ТОВ "ВС Благодатний" на використання земель терміном до 2027 року. Фірма зобов’язалася погасити заборгованість держпідприємства в розмірі 1,35 млн грн перед бюджетом і соцфондами, а ДП передало підприємцям 4261 га орного поля.
За інформацією "Наших грошей", компанію "ВС Благодатний" було зареєстровано 2007 року в одному приміщенні з держпідприємством "Благодатне". Одним із засновників фірми до 2009 року був Шамсуді Ібрагімов.
У вересні 2011 року госпсуд визнав цей договір недійсним, оскільки акт на право постійного користування землею не дає держпідприємствові права передавати її іншим особам.
Але всупереч рішенню суду "ВС Благодатний" продовжує користуватися ділянкою, яка належить ДП.
Усі наведені вище історії показують одну дуже невтішну тенденцію. Міноборони не має дієвих інструментів контролю та керування своїм власним майном. Місцеві керівники часто без відома міністерства укладають угоди з ознаками корупційних оборудок. Реакція же військових – надто запізніла і відбувається через декілька років після втрати майна, коли його встигають перепродати третім особам.
