Зайве розповідати, хто такий Юрій Андрухович. Він належить до п'ятірки найпопулярніших письменників України, проте відомий не тільки своїми творами. Це знаний перекладач, поет, прозаїк, публіцист, який не боїться творчих експериментів.
Окрім своєї літературної діяльності, Андрухович відомий і співпрацею з польським експериментально-інструментальним гуртом Karbido, а вже завтра він вирушає у всеукраїнський тур із виставою "Альберт, або Найвища форма страти", поставленою за його однойменним оповіданням.
Андрухович за кавою розповів INSIDER'у про своє ставлення до Євромайдану та його героїв, про перекладацьку діяльність і творчі експерименти.
"ЦЯ ВЛАДА СИЛЬНА СВОЄЮ ТУПІСТЮ"
- Улітку минулого року ви говорили, що для протесту необхідно, щоби масово вийшла молодь, студентство. Чи можна сказати, що це відбулося на Євромайдані?
- Не зовсім. Того ступеню студентських виступів, якого я очікував, досягнуто не було.
Поки що немає одностайного студентського руху, який би охопив усі регіони, і тим самим спростував би мою тезу, що в нас є різні України.
- Але чому студентство не піднялося, навіть за сприятливих для протесту умов?
- Є чинник залякування і репресій на рівні вишів. "Регіонали" прийшли до влади, усюди зачистивши території, простори, понаставлявши скрізь своїх людей, або змусивши вступити до лав своєї партії. Ректори ВНЗ нині - частина цього режиму.
Звичайно, є частина керівного складу вишів, які поділяють ідеї Майдану, але переважають радше перші.
Проте завжди варто зважати, що є маса і є авангард. Студентський авангард зараз активний і бореться. А маса є масою. Сам по собі факт, що людина є студентом, не означає, що вона чимось краща за інших.
 |
- Чи є шанс, що в сучасних умовах повторяться події 1990-х років, а саме Революції на граніті, коли студентство таки змогло сказати своє слово?
- Ні. Це принципово інша ситуація. Революція на граніті була зроблена не багаточисленними силами. По містах вона йшла як певна "струя" чи мода. Картинка з Києва була настільки приваблива, що студенти з інших міст підхоплювали цей рух.
Але порівняно з тим, що ми маємо сьогодні, - це був дитячий лепет. Це відбувалось у ситуації абсолютно провальної радянської системи, яка тріщала по швах, не давала собі ради з елементарними речами.
Не варто порівнювати ті події з сьогоднішніми. Те, що відбувається зараз, – в тисячі разів складніше.
- А яка роль митців у цьому всьому? Чи мають вони брати участь у силових протистояннях?
- Я би зайшов з далеку. Ми завжди так чи інакше будемо згадувати 2004 рік. Для мене принципова різниця в цих двох революціях – це різниця в героях. Героями тієї революції стала команда правників, яка виграла процес у Верховному суді, що призвело до третього туру виборів і перемоги Майдану.
А зараз намагатися вирішити ситуацію в правовому полі – це абсурд. Що можна виграти в сьогоднішньому суді? Тому героями цієї революції є не правники, а бойовики. Люди з Самооборони, люди з досвідом військових дій, хлопці в "балаклавах" і касках. Зараз – це єдиний шлях опору.
Якщо 2004-го роль митця була, скажімо, створювати ще одну ноту в загальному мирному протесті, то сьогодні – це певною мірою бойове завдання, це відділ пропаганди й агітації в діючій армії. Бо зараз - війна.
Саме тому є таке поєднання – ось ти показуєш свої картини чи читаєш вірш, а потім біжиш і жбурляєш пляшку. І одне одному не суперечить.
Крім того, зараз такий феноменальний момент, коли можна залюбки всі свої образи, що якоюсь мірою вже давно сидять у кожному митці, вимістити на ментів.
 |
- А чому саме в митців? Ця образа, схоже, давно вже сидить у кожному громадянинові…
- Бо митці глибше й емоційніше це відчувають. Вони вміють глибше ненавидіти (сміється, – ред.).
- У цій ситуації ви все ж схвалюєте радикалізацію Майдану?
- Якщо вже йти до кінця, то треба визнати, що схвалюю. Специфіка цього режиму в тому, що будь-який інший метод не дієвий.
Ця влада сильна своєю тупістю і тому шлях переговорів не дієвий через певну стіну несприйняття.
- Отже, коли опозиція вимагає переговорів – це хибний крок?
- Я до неї тому і критично ставлюся, що опозиція певною мірою виступає гальмом. Але з іншого боку - не можу її засудити, бо відповідальність опозиційних політиків значно вища, ніж відповідальність кожного пересічного мітингувальника, чи моя особиста.
В їхній ситуації закликати на штурм – це зовсім інша справа, ніж мені написати колонку, де сказав би, що класно було б штурманути і спалити. Вони так чи інакше мусять зважати на точку зору своїх потенційних союзників – західне суспільство. А воно жодною мірою не схвалює силових дій.
Тому тут усе логічно. З одного боку, є ось ці авангардисти, які чинять силовий спротив, а з іншого - опозиція, яке це стримує, але завдяки цьому з ними говорять представники Заходу. Таким чином шляхи політичного врегулювання на міжнародному рівні залишаються відкритими.
 |
- А як узагалі події на Майдані можуть впливати на митця і його здатність творити?
- Я от написав би якийсь синопсис фільму про викрадачів людей на основі нинішніх подій. Можна розвинути психологічний трилер.
- А вам не здається, що фільм вийшов би надто сюрреалістичний?
- Саме це було б і цікаво. Якщо вмонтувати в нього якісь суто майданні теми, то може вийти зовсім не той трилер, який передбачався. Може вийти щось дуже художньо-артхаусне.
"Я ДЕДАЛІ БІЛЬШЕ ПЕРЕКЛАДАЧ, НІЖ ПИСЬМЕННИК"
- Якщо говорити про "самоідентифікацію" вас як митця, чи можете вибрати одне слово, яким би себе назвали – перекладач, письменник, поет…
- Останнім часом я дедалі більше перекладач, ніж письменник. Мої дві найновіші роботи – це переклад одного тому зібраної прози Шульца та книга Роберта Вальзера. Хоча, маю надію, що я ще щось інше буду робити, а не тільки перекладати.
- Чому так? Щось впливає на вашу творчість? Чому зараз суто переклад?
- Це те, що я вмію робити. Це робота зі словом, а вона може мати свій прояв як у написанні власного тексту, так і в перекладанні чийогось.
Це як тренування м'язів, яке не можна запускати. В якомусь сенсі переклади – це заповнення паузи між власними текстами.
- Як ви обираєте автора і книгу для перекладу? Це базується на вашому власному виборі чи більше на пропозиціях видавців?
- Це відбувається на замовлення. З Бруно Шульцом виникла потреба у зв'язку з тим, що був його ювілейний рік. Необхідно було оновити те, що маємо в українському перекладі. З Вальзером була ініціатива з боку швейцарців, які вважають, що це їхній видатний автор, який не заслужено маловідомий в інших країнах.
Та з іншого боку, я не приймаю кожну з таких пропозицій. Це має бути хтось такий, про кого я вже думав, хто мені об'єктивно подобається. Я беруся перекладати, якщо справді розумію, що це той переклад, за який варто взятися саме мені.
- Скажіть, а чи є у вас якийсь автор, якого хотіли б перекласти?
- Напевно немає… А втім… Я з радістю візьмуся колись за Г. Ц. Артманна. Це був такий дивовижний австрійський поет, він просто фонтанував мовними експериментами.
 |
- Якби виникла критична ситуація, пожежа наприклад, які п'ять книжок ви винесли би зі собою?
- Думаю, тут варто обмежити вибір. Наприклад, українськими книжками. Бо якщо загалом книжки, то я рятував би якісь передусім світові шедеври.
Та якщо обмежити українськими, то це був би якийсь універсальний том Жадана з поезією і прозою, "НепрОсті" Прохаська, первісна трилогія Іздрика, якась уявна антологія сучасних письменниць, де була б Карпа, Таня Малярчук, Катя Бабкіна та і Софію Андрухович згадаю (сміється, – ред.). І якщо залишається відкритою п'ята позиція, то взяв би великий том "Бу-Ба-Бу".
- Що саме штовхає вас на творчі експерименти? Музика з польським гуртом Karbido, театр у вигляді вистави "Альберт, або Найвища форма страти"…
- Передусім небажання повторюватися і застигати в якомусь певному амплуа. Відкривати для себе і для публіки наступні можливості. Це доволі звичайна людська річ - випробовувати щось для себе нове.
- На вашу думку, чи вдасться через виставу "Альберт" краще донести до людей зміст твору, ніж якби він був лише на папері?
- Думаю, це абсолютно два різні шляхи. Який із них донесе краще – це відкрите питання. "Альберт" як текст вийде лише за рік-два. Поки що його можуть бачити в театральній версії. Тут задіяний цілий комплекс подразників – і акторство, і світло, і музика, і графіка.
Натомість, коли він вийде в книжці, тільки тоді можна буде порівнювати відгуки. Це буде той варіант, коли людина сам-на-сам залишиться з текстом.
Це і плюс, і мінус книги як посередника між автором і читачем. Це самотність і начебто розмова з автором, але автор тут фізично відсутній. Тобто розмова якось в одні ворота.
"Альберт" у виставі і "Альберт" у книжці будуть якось взаємодоповнюватися.
- Запитувати, про що "Альберт" уже якось і недоречно, бо написано вже багато, і за пару днів почнеться тур. Назвіть ті емоції, які ви відчуваєте, коли на сцені поруч з іншими героями дійства...
- Я боюся, що ми ще не "заїздили" це. Ми досі виконали постановку лише тричі. Емоції зараз дуже живі і, головне, - різні. Емоції були аж до мурашок, до трепету. Дуже справжні.
Я тільки боюся, що воно може ввійти в якусь заїжджену колію.
- Якщо це станеться, чи готові ви припинити грати виставу?
- Це буде рішення не мене одного. В середині нашого колективу ми проговорюємо всі сумніви і якщо він з'явиться, це відчують і інші.
Можу сказати одне, що зараз в нас передбачається тур по п'яти містах, а далі взагалі не зрозуміло, чи випаде в нас ще колись така можливість.
 |
- На скільки емоції в "Альберті" залежать від місця?
- Я сказав би, що відсотків на 60. В Унежі було, напевно, найкраще. Там було таке відчуття справді несамовитого дійства, включеності в такі речі, які існують поза нашою волею - в природу. Емоцій додавало і те, що можна було розвести живий вогонь.
- Можливо, ви хотіли би, щоб я поставила якесь запитання, але не зробила цього?
- Знаєте, вчора мене запитали: якби в мене була можливість виступити на всіх каналах одночасно, то що я сказав би? Але ця ідея мені не сподобалася, бо я пам'ятаю ще ті часи, коли на всіх каналах виступала одна і та сама людина.
Країна, в якій одна людина виступає на всіх каналах, дуже небезпечна. І я не надавав би аж такої ваги своїй персоні, що маю з чимось особливим звернутися. Тобто я маю насправді, але роблю це своїми книжками, концертами, а тепер от уже й виставою, "Альбертом".
