Євген Нищук: Сьогодні бажання розформувати Мінкульт виглядає як сепаратизм

Його призначення на посаду міністра викликало жваву дискусію в культурному середовищі. Одні виступали категорично проти Євгена Нищука, аргументуючи це тим, що він не відповідав критеріям, які перед тим розробила професійна спільнота. Тоді новопризначений міністр відповідав лише одному з них - відсутність досвіду в попередніх урядах.

Інші активно підтримували кандидатуру "голосу Майдану".

Три місяці тому парламент таки проголосував за його призначення, і сам Нищук вирішив не відмовлятися від запропонованої посади, посилаючись на те, що це був "вибір людей".

INSIDER зустрівся з міністром у проміжку між його постійними зустрічами та спробував з'ясувати, чи справляється він зі своїми обов'язками і що думає про реформування відомства.  

- Зважаючи на насичений графік до вас не так просто "пробитися". За три місяці такої роботи не зникло бажання очолювати відомство?

- Я виходжу з відчуття відповідальності. Я людина "спортивна", вмію швидко "запалюватися", і три місяці тому поставив собі за завдання пропрацювати стільки, скільки цього вимагатиме політична ситуація чи народ.

Наразі часу на роздуми чи сумніви в мене просто немає (сміється, – ред.).

- Чи пропонували вам повторно очолити міністерство в новому уряді? Можливо, вже були якісь кулуарні розмови?

- Ніяких кулуарних перемовин особисто зі мною не було. Завжди, коли існує ймовірність таких змін, це починають жваво обговорювати. Але ці розмови провокують переважно ті, хто сам хотів би опинитися на посаді міністра.

Я не тримаюся за крісло і знаю, що це – не вічна історія.

- Якщо запропонують – погодитеся?

- Так, хоча розумію, що це може бути на нетривалий час.

Але наразі було б не чесно планувати собі щось інше з огляду на всі ті плани, які ми з командою розробили протягом цих трьох місяців.

- Мінкультури в тому вигляді, в якому воно існує в Україні, називають пережитком "совка". В більшості європейських країн такого відомства взагалі не існує…

- Це не зовсім так. Такі відомства існують скрізь, але можуть називатися по-різному – міністерство культури і інформації, департамент культури і т.д.

- Питання ж не в назві, а в тих функціях, які виконують ці структури. Бо в Україні, принаймні до останнього часу, Мінкульт займався організацією "покладання квітів", офіційних урочистостей із концертами тощо. Це ж не культура.

- Так, але я відразу хочу заперечити тим, хто виступає за скасування Міністерства культури як такого. В такому разі необхідно розформувати всі міністерства і будувати систему зовсім по-іншому. Бо якщо ми просто ліквідуємо Мінкульт і переведемо його, наприклад, у статус агенції чи фонду, то практично позбавимо голосу всієї галузі. Надважливі питання вирішують винятково в статусі міністрів, перших осіб.

У наших умовах бажання розформувати Мінкульт виглядає як сепаратизм щодо культури. Інша річ – реформування самої структури міністерства, його призначення.

Я вважаю, що відомство не повинно керувати культурою, а лише бути тим майданчиком, який би приймав, конструював і впроваджував ідеї в цю зашкарублу систему.

- Ви говорите про зміни і реформи. Що вдалося зробити за три місяці?

- В обставинах відкритого збройного конфлікту, культура - це не просто якісь виставки, "концертики" чи театральні події. Це те, що є великим миротворцем.

За умов анексії Криму, коли з'явилося багато біженців, які, по-суті, не мають змоги скоординувати свої дії і зберегти свою культуру, ми ініціювали створення Кримського дому в Києві. В час, коли все скорочується і скасовується, створення – це справді подія, її не треба применшувати.

Окрім того, було утворено Раду міжнаціональної злагоди, про яку говорили 20 років, та постановою Кабміну створено посаду урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики. Він займатиметься мовними, релігійними питаннями і т.д.

Також ми заручилися посередництвом ЮНЕСКО в питаннях захисту заповідників та архітектурних цінностей, які розташовані на території Криму. Той самий Херсон Таврійський тощо.

Також наразі готуємо до внесення у Верховну Раду законопроект про буферні зони, який би унеможливив забудови в заповідниках, на територіях музеїв і т.д.

- На початку роботи на посаді міністра ви говорили про необхідність залучення коштів фондів, бізнесу і громади для втілення певних проектів. Чи вдалося зрушити з місця це питання?

- Ми ведемо перемовини з низкою фондів. Із деякими з них ми навіть маємо попередні домовленості про спільну діяльність і грантову систему, однак наразі це все гальмується через відсутність закону про меценатство.

Загалом ми розробили цілий пакет законопроектів, який, сподіваємося, затвердить парламент. Зокрема, закон про гастрольну діяльність, закон про меценатство та закон про збір із прокату з іноземних фільмів, який би пішов на розвиток українського кіно.

На одному з перших засідань уряду я вніс ініціативу про збір акцизу з алкоголю, тютюну та пива для потреб культури, але її використали на користь армії. Проте в нашій ситуації це цілком зрозуміло.

Є в нас іще одна цікава ідея, але ми чекаємо, поки вирішиться військовий конфлікт, щоб перенести її на культуру.

- А що саме за ідея?

- Поки що це таємниця, бо скажуть "о, дякуємо за ідею…" (сміється, – ред.)

- Яка доля культурних цінностей із Криму, які зараз на виставках за кордоном? Їх уже повернули в Україну?

- Ми перебуваємо в процесі вирішення цього питання. Зараз наші цінності перебувають на виставці в Амстердамі, і, з огляду на ситуацію, яка склалася з Кримом, вважаємо, що до з'ясування обставин їх слід повернути в Україну.

Ми ініціювали зміни до постанови Мінкульту, згідно з якою відомство одноосібно вирішує, куди повернуться ці цінності. Тобто ми підкріпили такі дії юридично. І зараз тривають перемовини з Голландією, щоб їх було повернуто саме в Україну.

- На чий бік схиляється Європа в цьому питанні?

- Європа в рамках свого мандата, очевидно, підтримує нашу сторону, але російська, користуючись великим фінансовим ресурсом, тисне…

- А щодо співпраці з сучасними митцями… Україну знають за кордоном завдяки художникам, музикантам, письменникам, які не отримують жодної фінансової допомоги від держави, не належать до жодних спілок і державних інституцій…

- Так і є, але я з самого початку говорив про те, що для мене є важливою співпраця з тими людьми, які боялися переступити поріг міністерства, бо вважали, що тут такий-собі "совєтський кавунізм". Наочний приклад – це робота з такими митцями, як Курков, Андрухович, Забужко, Жадан, Положинський, Фома, Ройтбурд, Троїцький та інші.

Проекти Троїцького в мене зараз, як настільна книга (сміється, - ред.). Будемо підтримувати його "Гоголь-фест".

Взагалі існує багато проектів, які не мали розуміння в державній інституції. Ми намагаємося повернутися обличчям до них. Як приклад: наш проект "Шевченко проROCK".

Не секрет, що колишнє керівництво в рамках дня народження Шевченка планувало гучні покладання квітів і ушанування в палаці "Україна", де вміщається лише близько 4 тис. осіб. На один вечір мало бути витрачено 1 мільйон 200 тисяч гривень. За дев'ять поточних місяців мало бути витрачено більш ніж 10 мільйонів.

Ми це славненько скасували. А натомість думаємо, що можемо зробити низку інших проектів, де було б справжнє висвітлення генія Шевченка, його значення і т.д.