Ігор Савиченко: Середньостатистичний українець ходить в кіно раз на 2,5 року, американець – 8 разів на рік

Продюсер фільмів "Поводир", "Зелена кофта", "Брати. Остання сповідь" - про "прибутки" від кіно, європейський досвід і фінансування за кордоном
Фото автора
15 июля 201514:00

Ігор Савиченко – відомий український продюсер. Брав участь у чотирьох повнометражних ігрових і більш ніж сорока документальних, короткометражних та анімаційних фільмах.

Найвідоміші кінострічки "Брати. Остання сповідь" режисера Вікторії Трофименко, "Зелена кофта" режисера Володимира Тихого, "Поводир" режисера Олеся Саніна, "Листопад" режисера Маші Кондакової, "Ядерні відходи" режисера Мирослава Слабошпицького дев’ять разів представляли Україну на міжнародних фестивалях класу "А".

Також Ігор продюсував проекти "УКРАЇНО, GOODBYE!" і "#BABYLON`13".

У Першій львівській медіатеці Савиченко розповів про "прибутки" від кіно, європейський досвід та фінансування за кордоном. INSIDER пропонує конспект зустрічі. 

Про продюсування

Продюсер – надто розмите поняття. Насправді ти розумієш, що ти той самий продюсер тільки тоді, коли бачиш своє прізвище в титрах.

У нас продюсерів уявляють так: машина, топ-моделі навколо і купа грошей. Певною мірою це є в США, Індії і трохи в Нігерії. Однак така людина часто не дуже добре розбирається в фінансах, бо для цього є бухгалтер. Це персона, яка насамперед творчо вникає в проект і займається пошуком грошей не на комерційній основі, а намагається зібрати кошти серед фондів, що виділяють їх на підтримку культурних проектів.

"Прибутки" від кіно

Насправді гарантовано отримати прибуток від фільму неможливо навіть у США. Там незбитковим є лише кожен четвертий фільм. В Україні ж людина, яка знімає кіно, є критично (ба навіть кримінально!) залежною від великої кількості чиновників, які в той чи інший спосіб намагаються впливати на процес кінозйомок. Наприклад, сценарій "Поводиря" було написано ще у 2007 році, але не сподобався владі, їм чомусь не вистачало крові та вирячених животів.

Отримати прибуток від кіно неможливо з огляду на деякі вирішальні чинники. Пояснюю: до анексії Криму ми мали близько 420 залів. 420 порівняно з 18 000 північноамериканськими виглядає смішно. На цю цифру накладається звичка українця ходити в кіно.

Наш середньостатистичний глядач ходить у кіно раз на 2,5 року, польський – 3,6 разу на рік, французький – 4,5 на рік, американський – 8 разів на рік.

Хоча і в США кількість походів у кіно падає. Погодьтеся, всі умови створює інтернет. Ніхто збоку не коментує, не чмакає, сісти можна хоч у позу лотоса. А кінотеатр збиткує: він не продав, окрім квитка, ще й колу і поп-корн.

Знаєте, знайома, яка працює в кінотеатрі розповідала: батько приводить жінку з дитиною на мультик, платить, умовно кажучи, 150 гривень за них, а сам тим часом у кафе поряд вип’є пива і з’їсть піци на 500 гривень.

Фото автора

Фінансування за кордоном

Європа давно фінансує кіно за рахунок бюджетних коштів. Це почало працювати у Франції, коли в 40-х роках там створили фонд Cinema-Center. Спробували надавати гроші молодим кінематографістам. Започаткували гранти та стипендії. Здебільшого це було зроблено для того, щоб кінематографісти просто не помирали з голоду і не почали займатися хтозна-чим, бо часи тоді були справді важкі. Проте з часом фонд набирав обертів. У кіно почали ходити люди, гроші повертатись у фонд. Це дало змогу розширити фінансування. Цю систему згодом дублювали італійці та німці. Чим не варіант?

На такі речі, як культура, гадаю, треба виділяти гроші, інакше – для чого воювати взагалі. В 1943 році Черчиллю на затвердження принесли документ із бюджетом на наступний рік, у тому звіті навпроти графи "культура" стояла надто мала цифра порівняно з попередніми роками. Тоді він закомандував збільшити кошторис, пояснюючи це тим, що "ми воюємо саме за людей, а отже, за їхню культуру, а не просто за територію".

Про українське кіно та російські пропозиції

Найбільш відвідуваним українським кіно виявився "Поводир". На квитки в Україні було витрачено близько 14,5 мільйона гривень. Майже досяг цього рівня і фільм "Незламна".

Зараз, до речі, суто з моральної точки зору більшість продюсерів відмовляється від проектів із Росією, хоча на цьому можна було б заробити немалі гроші. І сміх, і гріх, коли півроку тому надіслали сценарій із назвою "Донбас". Але потім ти розумієш, що це ж хтось таки зніме…

Фото автора

Режисерський досвід

Неправильний шлях знімати кіно про минуле або про те, що відбувається саме зараз. Це не буде цікаво тоді, коли воно вийде в прокат. Припустімо, ти під час Майдану пишеш сценарій про це, він вийшов би нині, але тепер не був би актуальним, бо наразі соціум хвилює АТО. Сьогодні ти пишеш про АТО, а завтра, не дай Боже, починається громадянська війна. Продюсерові треба слідкувати за тим, що відбувається в соціумі, і бути передвісником.

Раджу експериментувати в різних жанрах. Режисер теж постійно перебуває в процесі росту. Головне, щоб у чомусь була новина, щоб довести, що цього ніхто ніколи не робив.

Візьмімо того ж Слабошпицького. Здавалося б, що такого, він просто вимкнув звук у фільмі "Плем’я". Таке вже було колись, на початках кіно, але він дав акторам те, чого люди не мали тоді. Це мова жестів. От і є той приклад, експеримент, новина. Ще один – перший український фільм, який потрапив на два фестивалі класу "А", - "Зелена кофта" Тихого. От він теж зробив свого роду експеримент, взявши за акторів не власне акторів, а режисерів, які мають уявлення, як грають актори, але самі не мали досвіду. Цей експеримент високо оцінили на міжнародному фестивалі.

Разделы :
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

14.11.2018, 00:51
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 12 июля 2019

    Как реформировать таможню. Нефедов представил план

    "Таможня - это дорого"

     
    • 11 июля 2019

    Депутаты проголосовали за жесткое наказание для педофилов. Как изменился уголовный кодекс

     
    • 11 июля 2019

    Нацсовет не может доказать, что собственником трех украинских телеканалов является Медведчук

     
    • 11 июля 2019

    Верховная Рада не смогла уволить Климкин с должности министра иностранных дел

     
Система Orphus