"Епатажне мистецтво": українці "малюють" картини жуйками та цвяхами

INSIDER прогулявся світом української художньої творчості й назбирав п’ять незвичних способів створювати картини
27 декабря 201315:15

У наше буремне століття образотворчому мистецтву стало замало експериментів із жанрами та напрямами. Художники вдалися до пошуку альтернативних матеріалів.

Сакір Гокчебаг із Туреччини неочікувано представив світові інсталяції з рулонів туалетного паперу, британка Кіра Ретбоун малює портрети буквами й цифрами, вистукуючи клавішами старої друкарської машинки, а от американець Марк Вагнер шматує долари і робить із них аплікації.

Українські митці пометикували… і не залишилися осторонь світових тенденцій. У хід пішло все: кава, кілограми піску з мушлями, журнальні вирізки, жувальна гумка, а то й навіть залізні іржаві цвяхи.

INSIDER прогулявся світом української художньої творчості й назбирав п’ять незвичних, проте цікавих способів створювати картини.

 

Спосіб №1. "Глянець" і ножиці

Таємнича дівчина із гострим псевдонімом Scissorhands (руки-ножиці), а в житті 23-річна художниця Аліна Півненко, у прямому сенсі вирізає портрети діячів кіно та зарубіжних зірок. З її полотен-колажів нам у вічі загадково дивиться кінорежисер Вуді Ален, спокусливо позирає топ-модель Кейт Мосс, кидає виклик уяві акторка Хелена Бонем Картер.

Ідею мозаїки Аліна запозичила в техніці імпресіоністів. Художниця каже, що їхні роботи теж складені з частинок – фрагментів кольору і світла. А глянцеві журнали дали їй альтернативний матеріал.

 

Молода авторка не має жалю до гламурної поліграфії. "Яскрава палітра глянцевих фарб, талановиті знімки модних фотографів безжально переробляються мною у початковий матеріал для роботи", - пояснює дівчина.

Газети художниця не використовує, бо фарби в них тьмяні, а папір забруднює руки.

На створення одного портрета Аліна витрачає близько 300 годин. Спочатку вивчає біографію особистості: переглядає документальні і художні фільми, фотографії, читає книжки, навіть щоденники, якщо такі трапляються.

Кожен з героїв привабив її своїм талантом і яскравою особистістю. Пріоритет у відборі – нетипова зовнішність, особисті якості, творчий шлях.

 

Після вибору персонажа авторка нарізає багато фрагментів фотографій, текстів, заголовків, які "візуалізують" його життя, долю, а то й навіть характер.

"Секрету ніякого немає, - знімає завісу таємничості Аліна. – Потрібно лишень вміти побачити, віднайти необхідний фрагмент, скласти у композицію, підібрати за кольором, формою і відтінком. Це своєрідна мозаїка, складання пазлів. Проте картинку і складові необхідно знайти і створити самому".

 

Зараз художниця готується до нової виставки. Для неї кожна експозиція означає радість і хвилювання водночас. Поки що виставки проходять в Україні, але кілька робіт вже подорожували світом.

 

Спосіб №2. Епатажні жуйки

Картину, виявляється, можна не лише намалювати фарбами чи вирізати з журналів, а й нажувати. Дослівно. Нажувати і зліпити з жувальної гумки.

Це переконливо доводить Ганна-Софія Матвєєва з Донецька. Портрети Дмитра Реви, Стіва Джобса, Чарлі Чапліна, Фредді Меркюрі дівчина виліпила з улюбленої страви "голомозого" дитинства 90-х. І моментально дістала значну популярність.

На один портрет витрачає від 800 до 1500 жувальних гумок. А допомогають їх жувати відвідувачі кількох кафе Донецька, складаючи матеріал до різних контейнерів за кольорами і долучаючись до “творіння прекрасного”. Інколи Ганна влаштовує цілеспрямовані "масові жування". Погодтеся, теж нічого собі заняття для вікенду.

 

Художниця збирається в тур Європою, коли завершить серію хоча б з 20-25 картин, бо багато з уже створених просто подарувала. На запитання, чи довго можуть зберігатися картини, дивується: "Зберігатися можуть неймовірно довго. Навіть не можу уявити, скільки. Я згадую себе черговою в класі 6-му, коли потрібно було відшкрібати жуйку від парти, це було дуже проблематично. А оскільки я роблю це цілеспрямовано і закріплюю спеціальним лаком, вони не піддаються ніякій температурі - холоду, теплу."

Інколи самі герої жують собі матеріали для портретів. Так трапилося з японською телеведучою та актрисою Імото Аяко: їй випала нагода самій прожувати та наліпити частину від власного образу, довелось навіть просити про допомогу всю знімальну групу.

 

Виявляється, європейці і мешканці пострадянських країн, включно з Україною, по-різному ставляться до "жувального живопису".

"Відгуки від європейських країн, в основному, позитивні. 90% - це: ох! супер! як класно, цікаво. Відсотків 70 пострадянського простору - фу, яка гидота!. Але, загалом, я вважаю, що це нормальна реакція", - сміється художниця.

 

Запитуємо Ганну, в чому сакральний сенс створення портретів з жувальної гумки. Радо відповідає: малює людей відомих, які мають купу шанувальників. Одна гумка символізує одну людину. Так от висловлює свою повагу і любов до персонажів.

 

Дівчина працює задля власної втіхи. Але прямо говорить, що визнання і заробіток – не останні в житті митця. Тим паче без державної підтримки. Коли ти сам-на-сам із собою та своїм талантом.

"Мене запитують, навіщо ви це робите: я відповідаю, слава, гроші, і, звичайно, бажання займатися улюбленою справою ... Картини з туалетного паперу ... суспільство це сприймає. Люди не йдуть дивитися в музеї на картини Левітана (російський художник, майстер пейзажу, - ред). Людей потрібно дивувати. Ми змінюємося, світ змінюється", - розмірковує Ганна над епатажністю сучасного мистецтва.

 

Спосіб №3. Корисні мушлі з морського узбережжя

Світлана Іванченко з Дніпропетровська витрачає на свої картини десятки кілограмів піску та подрібнених мушель.

Вигадала свою мозаїчну техніку, побачивши фото прибою у глянцевому журналі. Зізнається, що саме тоді сумувала за приморською Ялтою, де народилася.

 

Дрібні уламки мушель художниці тягнуть звідусіль, навіть з-за кордону, цілими відрами. Гранульований пісок вона купує на пташиних ринках. До речі, продавці її там вже впізнають. Ще додає корок і червоні корали. Каже, що найважче, - це створити м’який перехід від світла до тіні та калейдоскоп відтінків, коли в арсеналі маєш лише кілька кольорів.

Світлана зізналася, що сюжети знаходить у соціальних мережах. Шукає фотографії чи картинки з філософським змістом, бо ще зі школи переймається нам всім знайомим питанням: а що ж хотів сказати прозаїк/поет/художник?

 

На прохання INSIDER Світлана розкриває один із секретів техніки: виявляється, що це посидючість. Кілька тижнів художниця може витратити на те, щоб перебрати пісок і уламки мушель та розсортувати їх за кольорами. Працює по 12 годин на день. На одну роботу витрачає місяць-півтора.

"Наді мною всі кепкують. Кажуть, ви як Попелюшка. Я відповідаю: Попелюшка перебирала горох. Нехай вона спробує перебрати піщинки… Посидючість і любов до того, що ти робиш. Потрібно творити для себе", - пишається художниця.

 

Лише через вісім років такої "праці для себе" картини Світлани потрапили на першу виставку. Зараз вона готується до другої, яка має відкритися навесні.

 

Спосіб №4. Цвяхи в мистецтві

Звичайнісінькі будівельні матеріали – і ті потрапили в поле зору українських митців. Ксенія Волошина з Одеси працює не пензлем чи олівцем, а молотком. Тендітна дівчина створює портрети просто на фанері, забиваючи туди цвяхи.

На одну картину Ксенія витрачає кілька кілограмів цвяшків маленького діаметру. Купує їх у будівельних магазинах. Коли треба створити певний ефект, авторка шукає на ринках старі, потьмянілі радянські цвяхи. Інколи у нагоді стають і канцелярські кнопки.

Фото надане "Волшебной мастерской"

Секрет техніки (у світі мистецтва її називають пуантилізмом) Ксенія розкриває охоче: це вміння працювати з "чоловічими" інструментами помножене на художній талант. Ідея створити металеві картини належить майстерні, де працює художниця. Волошина каже, що успіх проекту став для колективу несподіванкою.

"Вміння тримати молоток у руках і необхідне художнє знання. Щоб намалювати цвяхами, потрібно це вміти зробити олівцем або пензлем", - каже художниця.

Фото надане "Волшебной мастерской"

Зараз одеська авторка "малює" переважно жіночі портрети. Зізнається, що цікаво було б створити пейзаж.

"Майбутнє у цього виду творчості є, - розповідає Ксенія. – Його можна віднести до сучасного мистецтва. …Люди і з бляшанок консервних створюють гарні речі, з чого завгодно. Робіт маслом і пензлем дуже багато написано. Можливо, художникам здається, що перевершити класиків вже неможливо. А як на мене, це цікаво. Незвично"

 

Спосіб №5. Каву можна не лише пити

Львів’янин Олександр Вальд малює кавою. Точніше, осадом, який лишився після випитого горнятка.

Розповідає, що спочатку пив каву на роботі, щоб не заснути. Одного разу митець (освітлювальник-декоратор за освітою) робив дітям до школи невеличкі картинки з гречки та рису, які подрібнював на шматочки. Робота вийшла нелегкою, тож він вирішив застосувати дрібний від природи матеріал: каву й пісок – і кварцовий, і звичайний.

Осад від кави художникові приносять друзі й знайомі, адже випити таку кількість самому не під силу. Матеріал Олександр спочатку висушує, потім наносить на ескіз, зроблений олівцем. Додає пісок, експериментує з відтінками. Коли картина готова, покриває її водостійким лаком (на початку творчості використовував, - дівчата, увага! - лак для волосся!). Так на світ з’являються ікони, портрети, пейзажі.

 

Сюжети художник запозичує з фотографій. Часто, гуляючи рідним Львовом, робить знімки будинків, вулиць. Потім втілює їх у своїх картинах."Кожний сорт кави дає свій відтінок. Мені приносять різну каву. Дають – і слава Богу. Я не перебираю, сором’язливо пояснює Олександр. Перші роботи були винятково чорно-білі. Кава і сірий пісок. Тепер у мене картини в стилі "сепія". Там буває два, чотири відтінки".

Зараз палкий шанувальник кави малює портрети артистів цирку, в якому працює сам. Саме тут народився цикл робіт про клоунів.

Для того, щоб намалювати людину, певен Олександр, треба знати її характер.

 

"Простіше зробити портрет когось, кого ти знаєш. Є можливість відобразити характер людини. А якщо не знаєш, за фотографією – важче", - каже він.

За його словами, назву своїй техніці не вигадував. Малює, бо має бажання творити і створювати.

Зберігаються кавові картини непогано. Є такі, яким уже з десяток років. Їх прихистили у своїх будинках приватні колекціонери з України, Ізраїлю, Австрії. Українські музеї поки що неохоче звертають увагу на нетрадиційні полотна.

Якось український письменник Юрко Іздрик в одному з оповідань застерігав, що успіх творчості залежить від свободи митця: ті, хто працює за давно визнаними канонами, навряд зможуть створити щось прекрасно-оригінальне.

INSIDER, схоже, знайшов підтвердження цієї теорії. Втім вирішуйте самі.

Разделы :
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

19.11.2018, 19:59
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 31 марта 2020

    Land Rover, Lexus и элитные часы: что задекларировал новый глава Минздрава

     
    • 31 марта 2020

    Авто за миллион гривен и наличные: что задекларировал новый заместитель Венедиктовой

     
    • 30 марта 2020

    Рада поддержала "антиколомойський" законопроект

     
    • 30 марта 2020

    Рада со второй попытки избрала руководителей Минздрава и Минстерства финансов

     
Система Orphus