Не так давно Петро Порошенко зустрічався із Жаном Рено – той якраз знімається у французько-українській стрічці "Останній крок". Український президент розповідав французькому акторові про світле майбутнє вітчизняного кінематографу. Мовляв, вже близький той час, коли у нас виходитиме про 120 картин на рік, а іноземні групи їхатимуть сюди знімати свої творіння. Бо ж наші лани широкополі – це просто ідеальна локація для будь-якого кінохіта.
Встаємо з колін. Втім, секунду. Трошки не сходиться. Принаймні, самі представники кіноіндустрії вже місяць голосять про те, що українському кінобуму взагалі може настати кінець. А все тому, що держава вирішила фінансувати телебачення. Давайте розбиратися.
У грудні Володимир Гройсман запропонував виділити на 2018 рік 500 мільйонів гривень на "виробництво (створення) та розповсюдження фільмів патріотичного спрямування". І щоб роздавало їх чомусь Міністерство культури. Тоді мало хто насторожився, хоча варто було б. Паніка почалася у лютому, коли видання "Детектор медіа" надрукувало текст запрошення, яке розіслали членам колегії при Мінкульті. У ньому, серед іншого, пояснювалось, на що саме відомство планує виділяти гроші: "різножанрові ігрові та неігрові телевізійні фільми, телевізійні серіали, анімаційні фільми, телевізійні фільми-вистави, неігрові телевізійні фільми (серіали) про сучасне життя держави".
Ось так "патріотичне кіно" перетворилося на "патріотичне телебачення". Що ж у цьому перелякало кінематографістів? По-перше, те, що держава збирається фінансувати комерційні структури. А, по-друге, те, що на фінансування власне кіно майже не лишається грошей.
Справа в тому, що Держкіно (яке вже багато років проводить відкриті конкурси для кінематографістів) просило на цей рік два мільярди. Щоб дознімати проекти, які нині у процесі, виплатити обіцяні гроші групам, які перемогли на пітчингах майже рік тому і провести нові. Плюс – ввести, нарешті, в практику закон "Про державну підтримку кінематографії в Україні", який з великою кров'ю вибивали ще наприкінці 2016 року.
Саме у ньому йшлося про інструменти, які роблять реальними усі ті заяви президента, описані на початку матеріалу. І 120 стрічок за рік, і заманювання іноземних знімальних груп вигідними умовами, і боротьба з піратством, і поява нових кінотеатрів, яких нам катастрофічно бракує.
Але замість двох мільярдів Держкіно отримало у чотири рази менше. А цього, кажуть кінематографісти, ледь вистачить на дофінансування того, що вже у процесі. Але і тут багато фільмів можуть заморозитися, зокрема і ті, які ми знімаємо з іноземними партнерами. А такі речі вже впливають на міжнародний імідж.
Але повернімося до колегії Мінкульту. Нагадаю, що туди входять переважно митці, які час від часу збираються і дають свою оцінку у різних питаннях. Про те, що їх скликають поговорити про "критерії патріотичного кіно" журналісти з "Детектора медіа" дізналися завдяки анонімному джерелу, яке передало їм текст запрошення. Жодних публічних оголошень про це не було.
Звісно, у професійному середовищі здійнявся скандал: відбувається таке переважно у Фейсбуку. Міністерство виправдовувалося, що ніякої закритості немає, ніяких грошей ніхто не ділить, просто люди обговорять ті кляті критерії, та й усе. Втім, журналісти і кінематографісти наполягали, що хочуть послухати це обговорення, бо йдеться про важливі речі. Їм відповідали, що прийти ви, звісно, можете, але не факт, що вас пустять. Хвилювання від цього лиш посилилося. Дехто навіть почав писати про акції протесту перед відомством.
Наступного дня, 27 лютого, на колегію усе ж пустили всіх. Навіть без акції протесту, яку все ж так і не організували. І вже там стало цілком зрозуміло, що такі обговорення повинні не просто бути відкритими та анонсованими – їх треба транслювати в інтернеті, а потім запис викладати на Ютуб. Такі речі мають реальні шанси розлетітися на цитати, не гірше за п'єси Леся Подерв'янського.
Митці майже в один голос повідомили представникам міністерства, що запропоновані ними критерії – повна нісенітниця та совок. Ось, до речі, кілька з них:
- Пробуджують активну суспільну позицію, наголошують на ідеї громадянської відповідальності, популяризують освіченість та читання;
- Пробуджують інтерес суспільства до видатних співвітчизників та їхнього внеску до скарбниці світової цивілізації;
- Висвітлюють факти російської агресії проти України, що проявилися в окупації Криму, збройній інтервенції на Донбасі та підтримці терористів в інших регіонах України;
- Утверджують повагу до українського війська та правоохоронних органів, відповідальне ставлення громадян до обов’язку захисника Вітчизни.
Тобто, останній пункт, наприклад, говорить нам, що патріотичне кіно – це кіно про хорошого поліцейського. Вочевидь, про поганого або суперечливого – то вже не патріотичне. Члени колегії назвали ці пункти такими, які перетворять кіно на пропаганду. Галерист Павло Гудімов взагалі назвав їх "дитячим садком". Художник та нині вже директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд заявив, що "патріотизм – це шпаринка для халтури". А голова Держкіно Пилип Іллєнко сказав, що на його думку патріотичне кіно – це просто хороше кіно. Представники Міністерства цю точку зору прийняли.
Втім, така ідеологічна тема була лиш верхівкою айсбергу, як, власне, у багатьох випадках. Питання до обговорення наступне – чи може держава виділяти гроші комерційним телеканалам? Воно доволі дискусійне. Мінкульт каже, що країні потрібні україномовні серіали, з українськими акторами і про українські реалії. Виробники серіалів твердять, що їм це не вигідно, бо окупитися їхній продукт не може лише на вітчизняному ринку.
А ми нагадаємо, що Україна продовжує бути потужним постачальником серіалів на ринок російський. А тому їх потрібно робити нейтральними і російськомовними. Ми можемо припустити, що тамтешній ринок навіть важливіший з точки зору бізнесу, та й і багато нашого продукту має прем'єру спочатку на телеканалах РФ, а потім лиш на вітчизняних. Тому, мовляв, виробникам потрібно дати грошей, аби вони змогли знімати лише для українців. Частина ж кінематографістів називає такий план впливом телеканалів на уряд.
Разом із тим, лишаються питання до самого Міністерства культури. Його представники твердять, що цих 500 мільйонів вони не просили, уряд їх на це зобов'язав. Але все ж виникає кілька моментів. Відомство повинне влаштувати конкурс цього року. Ані на його початку, ані навіть зараз Міністерство не знає, що саме вважати патріотичним кіно. Чіткого юридичного визначення цьому явищу немає. Розроблені критерії категорично відкинуті, а нічого нового до цього часу не заявлено. Вдруге колегія так і не збиралася.
І це ще не все. План цього всього дійства не передбачав, що на конкурс приходитимуть кінематографісти з власними ідеями, теми теж повинні бути розробленні Мінкультом. Тобто, мав з'явитися список із, наприклад, десятком пунктів: кіно про Майдан, кіно про княгиню Ольгу, кіно про хорошого полісмена і так далі. Коли він мав з'явиться – незрозуміло. Та й сама ця ідея теж доволі суперечлива хоча б тим, що її вже давно взяла на озброєння Російська Федерація, на яку ми так не хочемо бути схожими.
Навіть коли цей список з'явився б, його знову довелося обговорювати і усе це знову могли назвати "дитячим садком". А кінематографістам, якщо вони навіть розберуть ті теми, довелося б ще готувати проекти під них, а це знову багато часу. Хоча, стривайте, які кінематографісти? Йдеться ж про серіали, не забуваймо.
І ось маємо наступну картину. Міністерство культури зобов'язують розподілити кошти, а схеми розподілу немає, виробляється вона дуже повільно. Тим часом Держкіно потрібних йому грошей недоотримує і мусить гальмувати свою роботу. Між тим, саме це відомство вже не перший рік фінансує і патріотичне кіно зокрема, яке б визначення ми йому не дали. Ну от, приміром, "Кіборги" Ахтема Сеітаблаєва, які чудово показали себе у прокаті та отримали хвилю позитивних відгуків від глядачів. Тому навіщо взагалі була така ідея - ясно не цілком.
З усіма цими питаннями я підійшла до пана міністра перед церемонією вручення "Київської пекторалі". І ось, Євген Нищук повідомив, що уся ця довга та нудна схема відміняється. Чітке визначення патріотичного кіно вирішили скасувати, разом із критеріями. Теми теж не будуть запропоновані. Міністерством взято на озброєння запропоноване визначення про те, що патріотичне кіно - це просто хороше кіно. І вже наприкінці квітня буде оголошено конкурс, куди кінематографісти зможуть прийти із власними ідеями. Отже, міністерство таки дослухалося до думки професійної спільноти?
Питання насправді складне. Бо про ці зміни я дізналася випадково, їх не оголошували публічно. І це досить часта практика міністерства. Приміром, про звітну прес-конференцію, яка була запланована на ранок, повідомили у переддень ввечері. І, звісно, багато журналістів не змогло на неї потрапити. Що ж до усієї цієї історії з півмільярдом гривень, то вкрай важливо, щоб і журналісти, і кінематографісти могли вільно стежити за усіма перебігами подій та впливати на них. Коли відбудеться конкурс, чи транслюватиметься він онлайн, хто буде в комісії, як саме вона ухвалюватиме рішення, як пояснюватиме свій вибір. Поки про її членів ми не знаємо нічого - хто туди увійде і на основі якого конкурсу. Чи усіх просто поставлять перед фактом? Так само лишається незрозумілим - таки кіно фінансуватимуть чи усе ж серіали.
І тут, напевне, варто звернути увагу на ще одну штуку. Наша кіноспільнота, як би не переймалася своєю долею, усе ж не дуже то і бореться за неї. Поки найяскравішим актом незгоди став лист до Мінкульту від Асоціації кіноіндустрії України. Ані акцій протесту, ані лавини гучних заяв – усе зводиться до особистих розмов і обговорень у соцмережах.
