Кіборги, Селінджер і дивна любов

9 декабря 201714:41

7 грудня в українському прокаті з’явилося одразу 7 різножанрових і разнопланових фільмів. The Insider зупинить вашу увагу на трьох з них: на мелодрамі з кримінальним підтекстом, яка висунута на здобуття "оскарівської" номінації від Бельгії, на українському драматичному екшні, що є одним з найбільш очікуваних фільмів року, та на біографічній розвідці про Джерома Селінджера і його втіленій "американській мрії".   

Вірний. Пристрасть і злочин

Це досить дивне кіно, що дає не зовсім ті емоції, на які ти очікуєш. І ні окреслення жанрів, ні опис сюжету, ні аналіз бажань режисера, не дадуть одного пояснення.

Мелодрама тут переходить в драму і трагедію, а любовні стосунки змішані з насильством і смертю. І насправді єдина точна визначеність є лише в назві, переробленій з бельгійської мови українськими дистриб’юторами, напевно, саме в цілях кращого розуміння того, що можна буде побачити впродовж 130 хвилин екранного часу – конкретно пристрасть і злочин.

Глядача чіпляють на гачок довіри десь в перші 10 хвилин, коли головний герой підходить до головної героїні і просто, як в житті, питає: "В тебе є хлопець?" Вона каже ні, і тоді він пропонує: "Ну тоді давай зустрінемося". Так вони і формують пару на весь фільм. Вона – приваблива і цілеспрямована гонщиця, він… злодій, який грабує банки, і він це відразу каже, тільки вона це сприймає за жарт. Після чергової операції його беруть копи, і на суді дають 15 років. Але вона від нього не відмовляється, навпаки: на коротких зустрічах тет-а-тет, дозволених в’язницею, намагається завагітніти.

 

Іскристий кримінально-мелодраматичний зміст так несподівано і остаточно переходить в похмуру драму, що не відразі можеш призвичаїтися, очікуючи все ж повернення до вже визначених жанрів. Таким чином глядачу дають зрозуміти про істинні наміри режисера – не повеселити, а наштовхнути на думку. Яку? Ну, наприклад, про тупість і катастрофічність насильства як такого. І для цього по фільму були розкидані маркери. Одного разу герой, збираючись з друзями на черговий вояж банками, говорить, що не знає нащо він це робить – мовляв, якось так вийшло, бо це драйвово, і вони в цій справі найкращі. А потім – бам, і драйв закінчився, і вони попались. Ще один маркер – гадаю, винятково бельгійський – коли героя кусає собака, а він її відкидає ногою, на що хазяйка пса називає його божевільним і викликає поліцію. З чого випливає крамола будь-якого насильства. Ніби то… Адже однозначності немає, і глядач, кожний окремо, має сам для себе визначати природу того чи іншого фільмового ходу.

Припускаю, така, сказати б, сценарна розхристаність виглядає навмисною, авторською. Режисер весь час підкидає глядачеві ситуації, на які той має відповідати – чому це так, для чого це або якого біса винуватять не собаку, яка кусала, а чоловіка, що від неї відбивався... Добре, якщо хтось сприймає таку гру захопливою. Іншим можуть впасти в око поодинокі, але шалено виразні сцени. Наприклад, з пограбуванням інкасаторського фургону в дусі "Форсажа", або з оголеною Адель Екзаркопулос, яка три роки тому підірвала мозок усім статям, гряючи у максимально відвертій лесбійській драмі "Життя Адель".

Різка зміна настроїв і перебігу сюжету, фраза "замість нового життя, я вагітна смертю" і абсолютно незрозумілий та інтригуючий фінал – така от метушня у "Вірному", висунутому Бельгією цього року на "Оскар" у номінації "кращий іншомовний фільм".  

Кіборги

Мало можна знайти фільмів, своєчасність яких межує з доцільністю. Різдво, День Святого Валентина, День Незалежності – ці дні слугують чудовими стартовими майданчиками для стрічок про народження Спасителя, закоханих та історію України. "Кіборги" виходять наступного дня після Дня Збройних Сил України, бо без "кіборгів" важко собі уявити сучасне ЗСУ. Розвалені Януковичем, їх відновили і переформатували, зокрема, і захисники донецького аеропорту. Фільм про них – це не так їм данина, як нам необхідність, бо війна продовжується. А під час війни потрібні надихаючі речі.

Ще 2 роки тому на презентації проекту Держкіно, режисер Ахтем Сейтаблаєв заявив: "Фільм – про людей". Що це означає стає зрозуміло тільки після перегляду. Отже люди у фільмі, а власне солдати, що збираються в аеропорту – це уособлення всього культурного та соціального різноманіття України. Кожний з них - це ледь не окрема партія зі своєю програмою. Мажор – ліберальний напрямок України в складі Євросоюзу. Серпень – учитель історії, він чомусь називається націоналістом, хоча  говорить лише про традиції та мову. Є тут російськомовний солдат, Субота, якому достатньо для війни наказу, а Марс воює, бо ненавидить сепарів, які вбили його друга. Ще один, психолог з позивним Псих, очевидний російський інтелігент, був "народжений" Майданом: пішов подивитися на Революцію гідності - захопився, переродився,  і опинився в Пісках.

 

Всі вони, намагаючись сконтактувати і знайти спільні точки доторку, говорять про себе, питають про інших, часом доходять до різких вигуків, до бісиків в очах і, навіть, хапання за барки – бо один вважає Гоголя славителем "російської культури", а інший – генієм європейського масштабу. Розмови складають головний матеріал фільму, спакований з того, про що почула сценарист Наталя Ворожбит від самих бійців по всій лінії фронту, якою вона їздили ще на початку 2015-го року. Причому наразі вона не може сказати, чи щось у фільмі придумане нею, чи все правда, так багато було нею почуте і так міцно увійшло в її пам'ять.

Так чи так, це кіно розмовного жанру. Хоч так стверджувати було б не до кінця справедливо. Екшен-сцен у фільмі 5-6, і більшість з них доволі зграбно зроблені й відчуття сорому не викликають. Без сумніву, їх не варто порівнювати з "Рятуванням рядового Райана", "Люттю" чи тим паче "Падінням чорного яструба". Та тим не менше, не можна й "опустити" фільм до рівня "Гвардії".

Пафосу в "Кіборгах" рівно стільки, скільки треба, аби мати тверде переконання в праведності гніву та справедливості боротьби. Та й інформативності цілком достатньо для повного розуміння ситуації. Проблеми в "Кіборгах" лише в тому, що зроблені вони дуже по-телевізійному, що стосується всіх аспектів – і режисури, і операторської роботи, і великою мірою освітлення. На жаль, приросли наші кінематографісти до наших же деградованих телевізійних стандартів.

Переобтяжений діалоговою частиною, "Кіборгів" утримує на плаву вже означені військові моменти і добрий акторський ансамбль. Для цього творці на кастингах передивилися понад півтори сотні акторів, і вибрали десяток таких різних, але органічних командних гравців. В’ячеслав Довженко у виконанні командира, Серпня, здається, найбільш переконливим, хоча Макар (Мажор) Тихомиров значно більш моторний і, головне, повноцінно передає юнацький максималізм і притаманні віку емоційні урагани. Але кращий з-поміж всіх – Роман Ясіновський (Гід), чия передфінальна сцена з його зізнанням про те, як його катували сепаратисти, - це окрема розмова, гідна виокремлення і преміювання.

За прірвою у житі

Кращий фільм тижня! Бо в ньому є все те, що ми хочемо від кіно – чітку і добре розказану історію, персонажа, з яким можна себе ототожнити, і нові переживання, що, в той самий час, дуже подібні до переживань, тобі вже добре відомих. Спостерігаючи за героєм Джерома Селінджера – а це фільм про нього, хто написав один з найвідоміших романів ХХ сторіччя, "Над прірвою у житі" - можна відчути себе молодим і заповзятим, талановитим і графоманом, повним бажань-вибухів і нудоти-депресії. І від цього багатомірного відчуття не хочеться відриватися, так сильно і так повно воно тебе огортає, всуціль забираючи в екранний світ картини Денні Стронга.

Не вірте низьким рейтингам, це бзики тих, хто плутає мистецтво із життям. Нехай Кевін Спейсі і негідник, але він блискучий актор, який здатний так пити віскі, так сміятися, що самому стає добре на душі, ніби це ти випив віскі. Граючи університетського вчителя Селінджера, Вайта Барнетта, його вустами, здається, промовляє сама література, так це правдиво, влучно і красиво звучить. При цьому він вкладається у свою роль більше і краще за виконавця ролі головної, Ніколаса Холта ("Джек, вбивця велетнів"). Хоча це не вада Холта, просто Спейсі талант найвищого ґатунку, і протиставити йому може лише той, хто йому годиться до пари, а Холт - не з таких.

 

Втім, органіка не полишає ні актора, ні сцени, зіграні ним. І все через грамотну драматургію фільму. Велика перевага "За прірвою у житі" - в його конфігурації, його розібраній на складові і знову зібраній вже в голові у глядача оповіді. Складна для аналізу, та тим не менше проста для уяви, оповідь Стронга та біографа Селінджера, Кеннета Славенські, - це візуалізована модель пам’яті, коли один спогад чіпляється зі інший, переносить глядача у часі в минуле, потім в майбутнє, і назад - у сьогодення.

Ось герой страждає від посттравматичного синдрому, підчепленого, як вірус, під час Другої світової війни, - в нього трусяться руки, сльози стоять в очах, а в голові – ні слова, яке можна було б записати. Він поринає у юнацькі спогади часів навчання і мудрих настанов свого вчителя. Ось дівчата, за якими він впадав, віскі, що сьорбав, друкарська машинка, яку мучив тисячократними ударами пальців. Ось перша відмова журналу. Перше опубліковане оповідання. Перші 25 отриманих доларів. Батьки, що злостяться-турбуються. Солдати, що відстрілюються-вмирають. Крішнаїт, що вчить. І дім, де Селдінджер, врешті, закрився від усього світу, відмовився публікуватися і 50 років прожив відлюдником. І це все сплетене у павутиння історії, закріплене однією довгою лінією закадрового коментаря від першої особи і щільно приправлене подіями з невпинним, добре чутим пульсом інтересу.

"За прірвою у житі" просто цікаво проживати, забуваючи про те, що це лише фільм. Як не крути - кращий фільм тижня.

Разделы :
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ

9.12.2017, 17:26
Добавить

ГЛАВНАЯ ПОЛОСА

    • 9 августа 2018

    Обдури мене, будь ласка: три книжки про те, як і навіщо ми створюємо ілюзії

    Нема нічого поганого в селфі. Аж допоки ви не починаєте викладати селфі із власного весілля – якраз, коли стоїте біля вівтаря

     
    • 7 августа 2018

    “Україна - не Індія”: чи вдасться врегулювати сферу сурогатного материнства

    Держава практично не контролює програми сурогатного материнства – сферу, яка приносить одні з найвищих прибутків у медицині

     
    • 6 августа 2018

    Мафія по-українськи: як родичі та водії Каськіва крали мільйони

    Зайвих людей для схеми не наймали - рахунки офшорних фйірм відкривали водії

     
    • 3 августа 2018

    Гібридний Polexit: Як Польщу готують до перезавантаження з Росією

    Нині у пов’язаній із більш радикальними крилами "ПіС" мас-медіа з’являються "експерти", що з’являються також у федеральних російських ЗМІ.

     
Система Orphus