Свого часу серіал "Окуповані" став чи не головною кіноматографічною рефлексією на україно-російську війну, щоправда через призму європейських страхів. І ось нещодавно вийшов другий сезон серіалу. Дивлячись його, нам можна зрозуміти, чому ЄС так легко прогинається під Росією і як Росія, використовуючи свою силу, зброю і загалом насилля, так легко контролює ЄС, Європу і весь світ.
"Окуповані" дають неоціненну можливість побачити ситуацію, подібну нашій – коли Росія вдерлась до України, - очима Норвегії. Звісно, з відмінностями у постійності військових дій, але з тою ж лицемірністю та зажерливістю російської сторони. Спершу він здається незрозумілим, нелогічним, обурливо-пацифістським, але до 8 серії крапочки над свічечками "і" стають на свої місця.
Перший сезон, випущений 2015 року, у розпал російсько-української війни, мав вже своїм виходом скандальний флер, бо розповідав про окупацію Норвегії Росією, - асоціації були недвозначними.
Другий сезон поглиблює проблематику, шукаючи відповіді на питання: як таке могло статися? чому? для чого і на чиїх плечах? На ці питання відповідають 4 гравці: Росія, ЄС та головні політичні сили Норвегії. Де Росія має чітку, без полеміки, роль – роль агресора. ЄС – виступає слабким, але нахабним гравцем, який "лягає" під того, хто буде переконливішим – читай сильнішим. Норвезькі гравці – це ліві і праві, де перші за домовленості з росіянами, а другі – за Норвегію без Росії.
Сезон починається із засудження норвезьких солдат за те, що вони вбили чотирьох російських спецназівців, які обороняли ракети класу "земля-повітря", ввезені на територію Норвегії з Росії. Для норвежців заборонені ракети з потенційною небезпекою, нехай і величезною, плюс факт контрабанди, плюс наявність озброєних людей іншої країни - ніщо в порівняння з убивством.
Тож солдатам дають 21 рік засудження - практично так, як дали українцю Сенцову в Росії за сфабрикованим звинуваченням у тероризмі. Теж саме звинувачення з’являється і тут: організацію "Вільна Норвегія", єдину, що почала боротьбу проти вторгнення росіян, офіційна влада називає терористами. Далі – більше. В норвезьких судах вводять третього суддю, росіянина. А самим росіянам дають більше прав в Норвегії, як тим, хто зазнає утисків.
Події кожної серії викликають почуття розгубленості від абсурду. Але так само вона показує, як звичні порядок і демократичні традиції призводять до диких наслідків.
"Все має відбуватися демократично", - каже прем’єр-міністр країни. І це розповсюджується на всі ланки життя, на кожну буденну, бізнесову чи політичну оказію.
"Обіймеш мене?" - питає тато у доньки, проводжаючи її до школи. "Ні, тому що ти мене образив", - відказує вона. "Ну, тоді гарного дня", - говорить він їй з посмішкою, не ображаючись.
Одна компанія з чистим серцем хоче запровадити безкоштовну юридичну консультацію всім росіянам у Норвегії на час "непорозуміння", хоча саме росіяни заборонили норвежцям перейти на інший, екологічний вид палива, і таким чином припинити видобуток нафти і газу. І саме Росія ввела війська в Норвегію "задля захисту своїх інтересів".
Чоловіка однієї рестораторки вбивають російські ФСБешники. За пів року після цього вона закохується в росіянина, розвідника посла Росії в Норвегії. А коли її мама питається, як ти можеш так, рестораторка відповідає: "Я ж не мушу тепер погано ставитися до всіх росіян?"
Один з героїв став ще в першій частині "людиною" посла Росії, і невдовзі перемістився в крісло голови Служби безпеки Норвегії. Його жінка, юрист і захисниця прав людей, пропонує ввести в норвезькі суди росіян…
Це – божевілля? Чи це про "п’яту колону"? Про "вату"? Виявляється, ні. Вони - такі. Працюють на благо Норвегії, в різний спосіб, але так чи так – максимально законний, демократичний, на основі домовленостей. Вони всі - не "проти", вони – "за". Це вектор спрямування сил і стосунків – лише вперед, лише з думкою про людей, про всіх людей. "Без миру ми не почуваємо себе у безпеці, - каже у своїй промові прем’єр-міністр. - Без миру ми не можемо жити". Миру за будь-яку ціну.
Та попри гасло "конституція наше все", існують і банальні шахові комбінації на політичній дошці. В першому сезоні Норвегія, розуміючи марність військового протистояти з Росією, і не маючи ніякої підтримки від ЄС, – бо єврокомісар давно проросійський, - просто здається. Прем’єр-міністр іде у відставку. І на його місце приходить інша людина, жінка, що вже може домовитися з російським послом, і так вивертатися, що і вам, і нам. Вона засуджує "Вільну Норвегію", будь-який військовий спротив, і йде на все, аби Москва "не хвилювалася", навіть на військовий договір з Росією.
Росіяни в серіалі роблять те, що хочуть, незважаючи на решту. Вони можуть вибачитися за порушення повітряного простору Фінляндії, бо це стосується політичних домовленостей, а потім, в той самий день, за допомогою ввічливих чоловічків-хакерів зіпсувати все енергоживлення Хельсінкі. "Так чинять росіяни, - каже прем’єру Норвегії президент Фінляндії. – Їх слова розминаються з ділом". Так, але це росіяни. Що з них візьмеш – мокрий дощу не боїться. А що ж норвежці? І тут виводиться дуже цікава лінія.
Звичайні люди - проти вторгнення, хоч і не знають точно як його позбутися. Хтось лягає на вулиці на асфальт, хтось виходить на маніфестації, хтось записується в загони самооборони. І більшість - за того прем’єра, хто не хоче домовлятися з росіянами ні про що. Але домовлятися треба, бо сила на іншому боці.
Таким чином, творці серіалу дають зрозуміти глядачеві з одного боку правильність підтримки звичайний людей, але з іншого - неможливість це зробити в такий ідеалістичний спосіб. Що всі люди по суті однакові, і що "вата" - це теж люди.
Фактично "Окуповані" продемонстрували ідеал демократичності суспільства, де на першому місці стоїть людина і її життя, незважаючи на колір шкіри, національність, політичні принципи, та що ця людина робить.