Минуло три доби, а президент Петро Порошенко так нічого і не сказав про замах на одеського активіста Олега Михайлика.
Точніше, він просто подзвонив у лікарню і поцікавився його станом, а потім поговорив телефоном з силовиками. Хоча, напевно, в іншому випадку негайно викликав би їх на килим - якби йшлося про те, що в уявленні президента може принести йому добрий піар.
Хтось скаже, що президент був зайнятий і готувався до виступу в ООН. Можливо.
Але так само президент промовчав у випадку замаху на активістку Катерину Гандзюк, а до цього у випадку самогубста атовця Владислава Волошина.
Місцеві активісти, як і опозиційно налаштовані журналісти, давно вже стали для президента тими, хто "розхитує будку" влади.
Одного разу він вирішив відокремити негатив у власному світосприйнятті від себе і делегувати це тим, хто не вміє співати оди як Олєшко. Під натиском Заходу він здав двох генпрокурорів, але так і не виконав свою президентську обіцянку по Лі Куан Ю, і не посадив трьох друзів. Ба більше, він навіть не відсторонив їх від себе.
І цим самим послав сигнал народу, що свої йому дорожчі, ніж решта. Як то кажуть друзям усе, решті – закон.
Рік тому в конкурсі стратегій наступного президентства перемогла та, де було продовження європейської місії президента, протистояння з Путіним і ставка на сильних регіональних лідерів.
Саме впливові мери і сильні голови обласних адміністрацій мали б стати тим ресурсом, який забезпечить перемогу.
В 2016 Порошенко міг переконатися в правдивості такого розкладу, коли на довиборах до Верховної Ради, його партія змогла взяти лише один мандат – в Дніпрі, де "самовисуванку" від БПП Тетяну Ричкову підтримав мер міста Борис Філатов.
У 2015 завдяки домовленостям київської влади з Геннадієм Трухановим, БПП і меру вдалося розіграти потрібну рокіровку в області і відтіснити на другий план раніше сильний в регіоні Опоблок.
З 2014 на Одещині змінилось 4 голови ОДА, але президент так і не зміг призначити сильного представника в регіон, і тим самим тільки посилив позиції мера.
І от тепер він має витримати удар іншим боком палиці – бо тепер він залежить в Одесі від людини, проти якої є не лише завершене розслідування НАБУ і САП, але й є матеріали британської фінрозвідки, де Труханов розглядається як типовий взірець "Макмафії".
У березні репортер ВВС Енді Веріті був побитий в Україні прихильниками і охороною одіозного мера Одеси. За словами журналіста, це сталося, коли він намагався взяти коментар в Труханова щодо купівлі "українськими гангстерами" розкішних об'єкті нерухомості в центрі Лондона.
Місяцем раніше всю непідвладність Труханова закону відчули на собі київські журналісти, коли в приміщенні Шевченківського суду їх відштовхували "тітушки" мера Одеси зі словами: "Потримай-но його, я подивлюся, що там в кишенях ... У вас камера включена, вимкніть краще, а то всяке може трапитися ... Нах * й мені твоя" ксива ", у мене і так ствол є".
Як відомо, суд тоді відмовився арештовувати Труханова за афери навколо заводу "Краян" і він задоволений поїхав керувати Одесою, хоча до того кілька місяців переховувався.
Напевно, президент міг би якось означити своє ставлення до того, що відбувається з мером Одеси. І він показав – Труханова покликали вишивати рушник разом з Мариною Порошенко.
Так само у випадку самогубства Волошина Порошенко міг би сам відсторонити чи звільнити голову обласної адміністрації Олексія Савченка, а не чекати поки той сам про це попросить.
Зрештою, навіть Кучма звільнив і зіслав у Кіровоградську область міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Хай і через три місяці після оприлюднення плівок Мельниченка про вбивство Гонгадзе. Але він зробив це сам. Цим самим Кучма показував, хто в домі господар, навіть з нульовим рейтингом.
Порошенко так не зробив.
Він вибрав за краще не псувати стосунки з тими, хто може дати адмінресурс, і не зважати на думку громадськості.
Політтехнолог Порошенка Ігор Гринів любить цитувати книгу про мистецтво війни Сунь-цзи. Вона говорить про те, що у період війни володар має бути єдиним з народом.
Бо не важливо, наскільки добре ти знаєш себе і Путіна, якщо ти не розумієш свій народ- що він від тебе хоче і що його дратує. Тоді крім зовнішнього ворога можна отримати ще і внутрішній Майдан.
Бо як сказав один з найвідоміших психоаналітиків сучасності Отто Кернберг, незважаючи на те, що лідерами держави зазвичай стають чоловіки, люди все одно в них шукають материнський об’єкт, який буде про них піклуватися.
Майдан-2013 почався з того, що люди відчули себе обдуреними і беззахисними перед системою.
27 вересня під АП зберуться ті, хто захоче сказати президенту, що їх не влаштовує така система влади і беззахисність людей. Як і безкарність зла.
Інша справа, скільки буде цих людей і як вони зможуть організувати інших.
Проблема українського громадянського суспільства в тому, що воно здебільшого представляє лише грантові ідеї, а не людей. І поки воно не переформатується на представництво конкретних груп, і люди не сформують порядок денний - що вони цінують і що хочуть захищати- сильним громадянське суспільство не стане.
