TEDx для ветеранів: як вижити після війни

Неприйняття ветеранів суспільством, конфлікти у родинах та психологічні травми часто призводять до проблем. Однак вихід завжди є, і допомогти його знайти ветеранам пропонують їхні ж побратими
23 серпня 201812:16

Уже завтра вулицями Києва пройдуть тисячі військових. Вдягнені у парадну форму, з новенькою зброєю в руках – вони дадуть цивільним впевненість у тому, що завтра, післязавтра, за місяць чи рік на їхніх вулицях не рватимуться снаряди.

Традиційно у параді на честь Дня Незалежності візьмуть участь ветерани війни проти Росії. Завдяки ним Хрещатиком проїдуть “Ятагани” під жовто-блакитним стягом, а не російські “Гради".

Проте, хто ці люди всі інші 364 дні у році, що вони бачать, заплющуючи очі, з ким вони святкуватимуть відвойовану ними ж незалежність?

За статистикою, більше половини ветеранів стикаються із кризою в сім'ї після повернення додому, у багатьох випадках доходить до її руйнування.

Головний військовий прокурор Анатолій Матіос на початку року заявив, що серед учасників конфлікту на Сході суїцид скоїли 518 осіб, голова профільного комітету Ради Олександр Третьяков запевняє, що ця цифра вдвічі більша.

Неприйняття суспільством, конфлікти у родинах, психологічні травми часто призводять до проблем із алкоголем, наркотиками, кримінальної соціалізації. Існуючі способи реабілітації свою ефективність не довели.

 Фото: Влад Красінський

Однак вихід завжди є. І допомогти його знайти ветеранам пропонують їхні ж побратими.

INSIDER зібрав найбільш мотивуючі виступи з міжнародного волонтерського та ветеранського форуму “Там, де ми – там Україна”.

Євгеній Жуков, начальник патрульної поліції України : “Нас ніхто не врятує, окрім нас самих”

Ми захищали наших людей на Сході, ми захищаємо їх і зараз у мирних містах. Патрульна поліція налічує 15 тисяч співробітників, 1400 з них – це ветерани війни проти Росії, майже 10% усіх патрульних поліцейських.

Три роки назад я також переїхав у мирне місто після бойових дій, після гарячого літа, осені, після Донецького аеропорту, і зрозумів, що моя філософія і світогляд змінилися. Зрозумів, що я в принципі тут нікому і не потрібен. Маленький відсоток людей спостерігає за війною, чимось дотичним займається, всім іншим не цікаво, спокійно собі нормально живуть.

Кожна людина, яка звідти повертається, відчуває цю проблему в собі. Ти був там ефективний, а тут ти зі своїми навичками, критичним мисленням і можливостями вже не виконуєш бойові завдання.

Я отримав поранення в обличчя і вирішив очолити патрульну поліцію України, куди досі приходять мої брати, які захищали разом зі мною нашу країну. Робота не легка, морально-психологічний стан важкий. Проте я знаю, як відчуває себе боєць та офіцер, і тому хочу, щоби за можливості люди приходили працювати до нас.

 Фото: Влад Красінський

Ми підтримаємо і допоможемо. В нас працюють люди і без кінцівок, проте працюють ефективно. Вони – частина колективу, розуміють, що потрібні суспільству, тому що допомагають і захищають його. Кожен робить, що може: сидить на телефоні або патрулює вулиці.

До прикладу, Олександр Терещенко, ми разом були в терміналах аеропорту, він отримав тяжке поранення: травма ока, кінцівки – довго лікувався, всі ми допомагали. Я пішов до керівництва і сказав, що є хороші хлопці, які можуть керувати людьми, на даному етапі Олександр – заступник начальника Академії поліції, яка навчає молодих поліцейських.

І коли він хоче поспілкуватися з людьми (я зараз пожартую звісно), то він бородою відстібає свої протези і запитує: а як ви втомилися, хлопці? І вони вже не можуть ніяк сказати, що їм десь складно чи важко. У нас кожен має можливість рости і розвиватися, проте робота нелегка і небезпечна.

На лінії фронту знаходиться солдат і він першим гине, в мирних містах на лінії вогню стоїть поліцейський і він також може загинути. Два дні назад молодий офіцер загинув в місті Харкові, стріляли в нього, стріляли у всіх нас, проте він прикрив нас собою, він загинув із честю, як справжній офіцер.

Ми допомагаємо суспільству, ми його захищаємо, ми готові об’єднуватися з усіма і робити все можливе для розвитку нашої держави. Нас ніхто не врятує і не захистить, окрім нас самих, тому ми розвиваємо організації, розвиваємо підрозділ для того, щоби служити народу України. Дякую всім, хто нас підтримує. Ми на вас чекаємо.

 Фото: Влад Красінський

Мирослав Гай, заступник голови Ради військового резерву: “Війна не може відпустити тебе, поки вона триває”

На жаль, серед ветеранів багато й інших історій. Кілька місяців тому загинув мій друг, він наклав на себе руки. Леонід Кантер пішов на війну після Майдану в складі 2-го добровольчого батальйону імені Кульчицького, потім їздив на фронт, як журналіст, режисер кіно, був в ДАПі.

Він зняв прекрасні фільми: “Добровольці Божої чоти” про добровольців із “Правого сектору” в Донецькому аеропорту, “Міф” про оперного співака, який пішов воювати і загинув за Україну. Війна його не відпустила. Він пустив собі кулю в голову з автомата АК-74, який привіз з аеропорту.

Про яку соціалізацію ветерана можна говорити, коли ми вмикаємо телевізор і бачимо, що сьогодні було 40-50 обстрілів, знову загинув товариш? А ти знаєш, що це за підрозділ, знаєш місця, де це відбувається – тип був там. Війна в тебе постійно в голові, ти вмикаєш телевізор і бачиш, що вона триває.

В нас відбувається когнітивний дисонанс. Ми маємо зробити вигляд, що ми зараз в мирному житті, а насправді це ілюзія, тому що воно минає дуже швидко, як це було в Дебальцево, Вуглегірську. Мирне життя може перетворитися на війну. Яким чином жити із цим?

Можна знову піти на фронт, але розвалиться твоя родина. Хтось іде в патрульну поліцію або волонтерство. Але я знайшов для себе й інше нове рішення. Небезпека від України нікуди не поділася. Російська Федерація продовжує стягувати війська. До кінця року вони мають розгорнути три армії на нашому кордоні, вони вже перекрили Керченську затоку і фактично анексували Азовське море.

Вони продовжують бої і я розумію, що можу в будь-яку хвилину повернутися на фронт, тому що Батьківщина скаже: друже, ти потрібен. Але як це буде? Мене направлять у військкомат, а потім якийсь кадровий офіцер вирішить, що й маю піти не до себе в 95-ту бригаду, а в якусь іншу.

Я вирішив, що це неправильно і знайшов вихід для себе, яким чином ветеран може не втратити дотичність до армії, зв’язок з нею, бути готовим, проходити перепідготовку кожен рік, зустрічатися з побратимами, проходити бойове злагодження і при цьому залишатися жити мирним життям – повертатися до родини і знати, що в будь-який момент ти готовий.

Це контракт резервіста. Я підпишу його наступного місяця з 95-ою бригадою. Голова Ради військового резерву Тарас Ткаліч теж прийняв таке рішення. Контракт дозволяє залишитися в тому підрозділі, в якому ми хочемо воювати, якщо війна розшириться. За нами також будуть закріплені посади.

Я би хотів прийти на війну наступного разу до свого командира і побратимів, мати свій автомат. Війна в будь-яку секунду може повернутися, проте її не буде в такому масштабі, як хотів би Путін, якщо Україна буде готова в будь-яку секунду виставити 200-300 тисяч штиків, злагоджених і готових до бою.

Можливо це був би вихід і для Леоніда Кантера. Тому що війна не може відпустити тебе, поки вона триває. Можливо це вихід для кожної людини у якої у військкоматі в особовій справі написано “придатний”.

Хочу закликати: хлопці, якщо ви придатні, якщо ви в оперативному резерві і хочете в разі чого потрапити до свого підрозділу – підпишіть контракт резервіста. Давайте покажемо Росії, що нас таких сотні тисяч і нас не треба призивати: як тільки по телевізору скажуть, що війна розпочата, 22 години і я зі своїми побратимами у себе в підрозділі, маючи зброю, форму і шеврони своєї бригади.

 Фото: Влад Красінський

“Кіборг” Кирило Недря: “Реабілітація ветерана починається з родини”

До 60% учасників бойових дій стикаються із кризою відносин у сім’ї. Дуже часто це закінчується тим, що сім’я розпадається. Чому так відбувається? Людина, яка пройшла бойові дії, отримує психологічні травми, і все це приносить додому повернувшись.

Проте, крім того, що через війну змінюється боєць, змінюється і його друга половинка. Поки він був на фронті, соціальні ролі в сім’ї перерозподілилися: дружина брала на себе відповідальність і приймала складні рішення. Після повернення він змушений шукати своє місце у цій новій системі взаємовідносин.

По суті справи, людина опиняється в ситуації “свій серед чужих, чужий серед своїх”. Крім проблем у сім’ї, вона не приймається нормально суспільством. Є таке розумне слово “ксенофобія” – неприйняття чужих у суспільстві. Людина, яка пройшла бойові дії, у розумінні цивільного громадянина, перейшла певні рамки.

Так, він стріляв, так, скоріш за все він вбивав. Сприйняття цього мирною людиною, скажімо так, не зовсім позитивне. Не всі розуміють, що це була присяга, захист Батьківщини і його самого. Це буде колись потім і після дуже складної роботи із суспільством, громадською думкою.

Опиняючись в такій ситуації, боєць стоїть на роздоріжжі. Дуже часто, якщо немає системних рішень, він обирає з трьох типових асоціальних моделей поведінки: алкоголь, наркотики та кримінальна соціалізація. Коли суспільство відвертається від людини, вона банально починає мститися.

Найчастіше реабілітація зводиться до санаторно-курортного лікування: путівку в зуби і їдь, герой, розслабся, зніми напругу. Проте в санаторії він опиняється серед таких же пацанів. Процес реабілітації навряд буде успішним, тому що розмови зводяться до того, як було там, і до типового рішення власних труднощів. Коло замикається.

Цього року на таку форму реабілітації в бюджеті виділено 31 мільйон гривень, наразі з них використано тільки 13 мільйонів. Мінсоцполітики звітує, що попит з боку самих ветеранів на подібну форму реабілітації постійно знижується. Яка є альтернатива? Так звана ресоціалізація, вбудовування ветеранів в нову суспільну систему.

Проте починається така реабілітації з родини, бо перше з чим стикається боєць, який повернувся з фронту, це його власна дружина. Навіть у випадку санаторно-курортного лікування, було би куди більш доцільно виділяти путівки на сім’ю. І все це має відбуватися під постійним контролем спеціалістів: психологів та психотерапевтів.

Важливо працювати не тільки із самим ветераном, але й і з сім’єю. Це допоможе сформувати відповідний образ ветерана в суспільстві, щоби зруйнувати присутні стереотипи: він не такий, він чужий і його дії аморальні.

 

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

23.08.2018, 13:18
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 19 вересня 2018

    Серця трьох: осіннє загострення

    НАБУ сьогодні планували взяти на хабарі заступницю Холодницького Ольгу Ярову

     
    • 19 вересня 2018

    Е-декларації: історія фейкових перевірок

    Співробітники НАЗК орієнтуються не на з’ясування джерел походження коштів на майно, навіть коли мова йде про статки вартістю в мільйон

     
    • 17 вересня 2018

    Війна з мером за липи: як ужгородці рятують свою набережну

    Кабмін на облаштування набережної виділив понад 21 млн грн, які отримає місцевий "гранітний барон"

     
    • 14 вересня 2018

    Змій без голови: Як Садовий втратив фракцію у Київраді і куди заведе «Київська команда» Сергія Гусовського

    У вигляді "Київської команди" міська влада отримала ще одного союзника

     
Система Orphus